«Бачиш, якими цінними можуть бути твої спостереження?»
Велика Всечесна Матрона вийшла із задуми.
— Можливо, я дозволю тобі жити. За умови, що ти вгамуєш частку моєї цікавості.
— Звідки певність, що я не відповім на твою цікавість потоком чистого лайна?
Вульгарність розвеселила Велику Всечесну Матрону. Вона ледь не засміялася. Схоже, ніхто досі її не перестеріг, що слід бути насторожі з Бене Ґессерит, коли вони вдаються до вульгарності. Причиною такої поведінки є певність у якійсь загрозі. «Без Голосу, еге ж? Вона думає, що це єдиний мій засіб?» Велика Всечесна Матрона сказала та відреагувала достатньо, щоб дати будь-якій Превелебній Матері надійне руків’я для керування нею. Сигнали тіла і мови завжди містять більше інформації, ніж необхідно для розуміння. Можна вдатися до цієї неминучої додаткової інформації.
— Ти вважаєш нас привабливими? — спитала Велика Всечесна Матрона.
«Дивне питання».
— Люди з Розсіяння мають певну привабливість. — «Хай вона думає, що я бачила багатьох їх, і її ворогів теж». — Ви екзотичні, себто незвичайні і нові.
— А наша сексуальна справність?
— Природно, що в цьому є аура. Збудлива та магнетична для декого.
— Але не для тебе.
«Переходь до підборіддя! — Це була підказка полчищ. — Чому ні?»
— Я оглядала твоє підборіддя, Всечесна Матроно.
— Оглядала? — Здивовано.
— Це, очевидно, підборіддя з твого дитинства. Ти мала б пишатися цією пам’яткою юності.
«Геть не вдоволена, але незугарна це показати. Бий у підборіддя знову».
— Б’юся об заклад, що коханці часто прагнуть цілувати твоє підборіддя, — промовила Люцілла.
А тепер гнів, якому вона теж не може дати волю. «Ану, залякай мене! Попередь, щоб я не вдавалася до Голосу».
— Цілувати підборіддя, — повторив Футар.
— Я сказала: пізніше, котику. А зараз стули пельку!
«Розрядилася на бідному котику».
— Але в тебе є питання, які ти хочеш мені поставити, — сказала Люцілла. Чистісінький мед. Черговий застережний сигнал для тих, хто знає, що й до чого. «Я одна з тих, що все заливають цукровим сиропом: “Як мило! Як приємно бути у твоєму товаристві. Хіба це не прекрасно! Яка ж ти розумна, що придбала це так дешево! Легко. Швидко”. Вставте власне означення».
Велика Всечесна Матрона якийсь час збиралася з силами. Відчувала, що потрапила у незручне становище, але не могла сказати, як до цього дійшло. Приховала цю миттєву розгубленість загадковою усмішкою, тоді промовила:
— Але я казала, що випущу тебе.
Натиснула щось збоку крісла, секція циліндричної клітки від’їхала вбік, забравши з собою шиґаструнну сітку. Тієї ж миті з панелі в підлозі піднялося низьке крісло. Просто перед нею, менше ніж за крок.
Люцілла сіла на крісло, майже торкаючись колінами своєї інквізиторки. «Ноги. Пам’ятай, що вони убивають ногами». Зігнула пальці, усвідомлюючи, що стискає долоні в кулаки. Клята напруга!
— Тобі слід поїсти й попити, — сказала Велика Всечесна Матрона. Штовхнула щось інше збоку свого крісла. Перед Люціллою з’явилася таця: тарілка, ложка, склянка, повна червоної рідини. «Показує мені свої іграшки».
Люцілла взяла склянку.
«Отрута? Спершу понюхай».
Вона спробувала напій. Стимчай і меланж. «Але ж я голодна».
Люцілла повернула на тацю порожню склянку. Напій залишив їй на язику гострий запах меланжу. «Що вона робить? Заманює мене?» Люцілла відчула приплив полегшення від прянощів. У тарілці були боби в пікантному соусі. Перевіривши першу ложку страви, чи немає там небажаних додатків, Люцілла з’їла її всю. Часник у соусі. На мить вона поринула в Пам’ять, шукаючи інформації про цей інгредієнт — додаток до витонченої кухні, засіб проти вовкулак, сильні ліки проти здуття.
— Тобі смакує наша їжа?
Люцілла обтерла підборіддя.
— Дуже смачно. Ти заслужила компліменти за вибір кухаря. — «Ніколи не хвали кухаря у приватній садибі. Кухаря можна замінити. Господиня незамінна». — Приємний акцент часнику.
— Ми вивчили частину бібліотеки, порятованої з Лампадаса. — Зловтішання: «Бачиш, що ви втратили?» — Так мало сенсу у всій цій писанині.
«Вона хоче, щоб ти була її бібліотекаркою?» Люцілла мовчки чекала.
— Частина моїх помічниць вважає, що там можуть бути вказівки стосовно вашого відьомського гнізда чи принаймні спосіб швидко його ліквідувати. Стільки мов!
«Вона потребує перекладача? Прикинься тупою!»
— Що тебе цікавить?
— Дуже небагато. Хто міг би потребувати відомостей про Батлеріанський Джигад?
— Вони теж нищили бібліотеки.
— Не стався до мене протекційно!
«Вона кмітливіша, ніж ми думали. Вдайся до щирості».
— Я думала, що це до мене ставляться протекційно.
— Послухай мене, відьмо! Думаєш, що можеш бути безжалісною, захищаючи своє гніздо, та ти не знаєш, що таке бути безжалісною.
— Думаю, ти ще не сказала мені, як я маю вдовольнити твою цікавість.
— Ми хочемо твоєї науки, відьмо! — Вона знизила голос. — З твоєю допомогою ми могли б досягти утопії.
«І здолати всіх твоїх ворогів, щоразу досягаючи оргазму».
— Ти вважаєш, що наука приховує ключі до утопії?
— І кращої організації наших справ.
«Пам’ятай: бюрократія возвеличує конформізм… Зроби так, щоб ”фатальна дурість” возвеличилася до рангу релігії».
— Парадокс, Велика Всечесна Матроно. Наука мусить бути новаторською. Приносити зміни. Тому наука та бюрократія ведуть невпинну війну.
«Знає вона своє коріння?»
— Та подумай про силу! Продумай про те, що можеш контролювати! — «Не знає».
Припущення Всечесної Матрони стосовно контролю захопили Люціллу. Контролюєш свій Всесвіт, не врівноважуючи його. Твій погляд постійно звернений назовні і ніколи — всередину. Не вчишся відчувати власні тонкі реакції, нарощуєш м’язи (сили, владу), щоб подолати все, окреслене тобою як перепона. Чи ці жінки сліпі?
Коли Люцілла не озвалася, заговорила Всечесна Матрона:
— Ми знайшли в бібліотеці багато інформації про Бене Тлейлакс. Ви приєднувалися до них у багатьох проєктах, відьмо. Численних проєктах: обнулення невидимості не-кораблів, проникнення в таємниці живої клітини, ваша Міссіонарія Протектіва і ще щось, назване «Мовою Бога».
Люцілла роблено посміхнулася. Вона боїться, що десь у всьому цьому може бути справжній бог? «Дай їй трохи посмакувати! Будь щирою!»
— Ми ні в чому не приєднувалися до тлейлаксу. Ваші люди неправильно витлумачили знайдене. Тебе турбує протекційне ставлення? Як гадаєш, що відчував би з цього приводу Бог? Ми прищеплюємо захисні релігії, які мають нам допомогти. Такою є функція Міссіонарії. Тлейлаксу мають одну-єдину релігію.
— Ви організовуєте релігії?
— Не до кінця. Організаційний підхід до релігії завжди є апологетичним. Містить у собі виправдання. А ми не виправдовуємося.
— Ти починаєш викликати в мене нудьгу. Чого ми так мало знайшли про Бога-Імператора? — «Вхопила кігтями».
— Можливо, ваші люди знищили ці матеріали.
— Ах, то ви цікавитеся ним.
«Як і ви, мадам Павучихо!»
— Я припустила б, Велика Всечесна Матроно, що Лето ІІ і його Золотий Шлях були предметом вивчення у багатьох ваших академічних осередках.
«Це було жорстоко!»
— Ми не маємо академічних осередків.
— Твоя зацікавленість ним несподівана для мене.
— Випадкова зацікавленість, не більше.
«А цей Футар вискочив з дуба, розколотого блискавкою!»
— Ми називаємо його Золотий Шлях «гонитвою за папірцем». Він здмухував клаптики паперу в нескінченні вітри й казав: «Бачите? Ось як воно летить!» Це і є Розсіяння.
— Дехто віддає перевагу назві «Пошук».
— Він справді міг передбачати майбутнє? Це вас цікавить? — В яблучко!
Велика Всечесна Матрона кашлянула в кулак.
— Ми кажемо, що Муад’Діб творив майбутнє. Лето ІІ зробив його несотворенним.
