Інша Пам’ять підказала їй особливе порівняння. Це було як цирк. Кораблі сідають, вивергаючи людський вантаж.

«У центр кільця! Павуча Королева! Діяння, яких досі не бачили людські очі!»

Внутрішня Одраде втішалася: «Як воно з сестринською близькістю?»

«Ти там унизу мертва, Дар? Мусиш бути мертвою. Павуча Королева звинуватить тебе і розлютиться».

Мурбелла побачила, що дерева відкидають довгі пополудневі тіні впоперек доріг Теґового наступу. Гостинне прикриття. Він наказав своїм людям обійти його: «Уникайте гостинних алей, шукайте складних шляхів підходу та використовуйте їх».

Довкола Цитаделі розкинувся величезний ботанічний сад — дивні дерева та ще дивніші кущі, перемішані з прозаїчними насадженнями, а все це немов дитина безладно розкидала, танцюючи.

Мурбеллі здалася привабливою метафора цирку. Давала перспективу тому, свідком чого вона була.

У її думках залунали оголошення.

«Ось танцюють звірі, захисники Павучої Королеви, усі пов’язані послухом! А на першій арені головна подія під наглядом нашого Повелителя Арени — Майлса Теґа! Його люди роблять таємничі речі. Оце талант!»

Це мало ознаки сценічної битви, влаштованої в римському цирку. Мурбелла оцінила алюзію, що збагатила спостереження.

«Наближаються бойові вежі, повні солдат в обладунках. Вони вступають у бій. Вогненні язики розтинають небо. Падають тіла».

Але це були справжні тіла, справжні страждання, справжні смерті. Бене-ґессеритська вразливість змусила її вболівати над цими втратами.

«Чи таким чином і мої батьки потрапили під зачистку?»

Метафори з Іншої Пам’яті розвіялися. Вона бачила Перехрестя таким, яким — знала це — мусив його бачити Теґ. Криваве насилля, знайоме зі спогадів, а все ж нове. Бачила, як просуваються сили нападу, чула їх.

Жіночий голос, різкий від шоку.

— Цей кущ накричав на мене!

Інший голос, чоловічий:

— Невідомо, звідки це походить. Ця липка штуковина палить шкіру.

Мурбелла чула бій по той бік Цитаделі, але довкола Теґової позиції стало тихо, аж моторошно. Вона побачила його війська, що легко й безшумно пробігали крізь тіні, наближаючись до вежі. Теґ сидів на плечах Стреггі. Якусь мить він придивлявся до фасаду на відстані приблизно пів кілометра. Мурбелла вибрала проєкцію, що дивилася туди ж, куди й він. Якийсь рух там, за вікнами.

Де ж ця таємнича зброя останньої надії, якою начебто володіли Всечесні Матрони?

«Що він тепер зробить?»

Теґ утратив свою Командну Капсулу від лазерного удару з-за головного обширу битви. Капсула лежала позаду на боці, а він сидів верхи у Стреггі на плечах, під прикриттям купки кущів, частина яких іще тліла. Разом з капсулою він утратив свій ком-пульт, але зберіг сріблясту підкову ком-з’єднання, хоча без підсилювачів капсули вона мало на що годилася. Зв’язківці скоцюрбилися поблизу, нервувалися, втративши близький контакт із акцією.

Битва за будівлями ставала дедалі гучнішою. Він чув хрипкі вигуки, високе сичання пальників і нижче дзижчання лазерострілів, перемішане з тонким «зіп-зіп» ручної зброї. Десь ліворуч від нього долинав гуркіт, у якому він розпізнав надрив тяжкого обладунку. Звук скреготання, агонія металу. Пошкоджено енергетичну систему. Волочилася по землі, либонь, роблячи безлад у садах.

Гакер, персональний Теґів ад’ютант, ухиляючись від пострілів, підбігав до башара ззаду.

Стреггі помітила його першою і обернулася без попере­дження, змусивши Теґа глянути чоловікові в очі. Гакер, чорнявий і мускулистий, із тяжкими бровами (зараз змокрілими від поту), зупинився просто перед Теґом і заговорив, ще не зовсім віддихавшись:

— Ми заткнули останні кишені, башаре.

Гакер здійняв голос, щоб перекричати шум битви та гудіння передавача просто над його лівим плечем. Із голосника передавача чутно було тиху розмову, уривчасті тони бойових наказів.

— Далекий периметр? — зажадав Теґ.

— Буде зачищений через пів години, не більше. Вам слід відійти звідси, башаре. Мати Настоятелька перестерегла нас, щоб ми тримали вас подалі від зайвої небезпеки.

Теґ вказав на свою непридатну капсулу.

— Чому я не маю запасної копії Зв’язку?

— Великий лазер спалив обидві запаски одним пострілом, коли вони наближалися.

— Вони були разом?

Гакер почув гнів у його голосі.

— Сер, вони були…

— Ніколи не слід висилати важливе обладнання разом. Я хотів би знати, хто не виконав наказу. — Тихе звучання недозрілих голосових зв’язок було куди грізнішим, ніж крик.

— Так, башаре. — Суворий послух і жодного знаку, що це помилка самого Гакера.

Прокляття!

— Як швидко прибуде заміна?

— За п’ять хвилин.

— Дайте мою резервну капсулу так швидко, як зможете. — Теґ торкнувся коліном шиї Стреггі.

Перш ніж вона встигла обернутися, Гакер заговорив:

— Башаре, їм теж потрібна була резервна. Я наказав доставити іншу.

Теґ придушив зітхання. Під час бою таке траплялося, але він не любив покладатися на примітивні засоби зв’язку.

— Ми розмістимося тут. Пришліть більше передавачів. — У них принаймні більший діапазон дії.

Гакер глянув на довколишню зелень.

— Тут?

— Мені не подобається вигляд цих будівель перед нами. Вежа контролює всю цю територію. Вони мусять мати підземний доступ. Я мав би.

— Немає нічого на…

— Схема з моєї пам’яті не охоплює цієї вежі. Доставте сюди ультразвукові установки для перевірки ґрунту. Я хочу точно скорегувати наш план відповідно до надійних даних.

Гакерів голосник ожив, звідти залунав крик:

— Башаре! Башар на зв’язку?

Стреггі без наказу підвезла його до Гакера. Теґ взяв голос­ник і, тільки-но вхопивши, просвистів свій код.

— Башаре, безлад на Летовищі. Близько сотні їхніх спробувало піднятися і врізалося в нашу завісу. Ніхто не вижив.

— Якісь сліди Матері Настоятельки чи Павучої Королеви?

— Відповідь негативна. Не можемо сказати. Я маю на увазі, що це справжній безлад. Чи варто мені висвітлити на екран?

— Дайте мені канал зв’язку. І продовжуйте шукати Одраде.

— Я кажу, що тут ніхто не вижив, башаре. — Почулося клацання, тихе гудіння, тоді інший голос.

— Зв’язок.

Теґ витяг з-під підборіддя голосовий кодер і швидко прогарикав накази:

— Підніміть корабель-молот над Цитаделлю. Покажіть сцену з Летовища і всі їхні катастрофи відкритою передачею. На всіх смугах. Упевніться, що вони можуть це бачити. Оголосіть, що на Летовищі ніхто не вижив.

Подвійне клацання на підтвердження того, що повідомлення отримано, і зв’язок розірвався.

— Ви справді думаєте, що можете їх залякати? — сказав Гакер.

— Дати їм урок. — Він повторив прощальні слова Одраде. — Їхня освіта печально занедбана.

Що сталося з Одраде? Він був певний, що вона має бути мертвою, можливо, це перша жертва тут. Вона цього очікувала. Мертва, але не втрачена, якщо Мурбелла зуміє стримати свій запал.

Цієї миті Одраде дивилася просто на Теґа з вежі. Логно заглушила передачу її життєсигналів антисигнальною завісою та привела її до вежі невдовзі після прибуття перших біженців із Гамму. Ніхто не ставив під сумнів верховенство Логно. Мертва Велика Всечесна Матрона і жива її наступниця були тут нічим іншим, як добре знайомою ситуацією.

Очікуючи, що її будь-якої миті можуть убити, Одраде все-таки збирала дані, підіймаючись під вартою у нуль-трубі ліфта. Труба була артефактом із Розсіяння, прозорим поршнем у прозорому циліндрі. На поверхах, які вони минали, було небагато стін, які перекривали б вид. Одраде припускала, що більшість побачених нею жилих приміщень і чужосвітського залізяччя мала військове призначення. Що вище вони підіймалися, то численнішими були ознаки комфорту та дозвілля.

«Влада підіймається вгору — і фізично, і психологічно».

Ось вони на вершині. Частина циліндра труби відхилилася назовні, і варта грубо виштовхала її на встелену товстими килимами підлогу.