Утім Конституція 1876 року сама собою декларує відмову від важливого османського принципу: її рядки скасовують поділ суспільства на міллєт мусульман та іновірців. Це вкрай значущий поступ. Власне, ще між 1861-м і 1865 роком видано зводи правил для румського міллєту, затим – вірменського, для його григоріанської[125] частини, відтак нарешті – і для юдеїв. Організації національних зборів, членами яких стануть не лише релігійні лідери, а й світські очільники громад, забезпечать своєрідну секуляризацію справ іновірних спільнот. Хоча, по суті, ніхто й не ставить це за мету.
Разом із тим, якщо ми прагнемо вирішити деякі справи, облаштувати життя, нам потрібно засновувати установи цих спільнот, які допомагатимуть державі, саме в змішаній формі. Не забувайте: Tabiiyet-i Osmaniye[126], що його ми назвемо законом про громадянство, безпосередньо його ж і визначає як османське. Згідно з ним, особі, що належить до османських громадян, якщо вона жіночої статі, заборонено виходити заміж за неосманця. Напрочуд цікавий елемент. Відомо, що такі небажані шлюби до останнього часу створювали чимало проблем.
Тобто тут одруження якоїсь стамбульської грекині на Принцових островах чи Пелопоннесі з елліном, що є громадянином Грецької держави, створює проблему з юридичного погляду. Проте скажімо, що завдяки деяким із наших інститутів ми починаємо широко практикувати цивільне право.
Наш великий садразам Мегмед Емін Алі-паша, найпаче під час повстань на Криті, обстоював ідею, що Османська імперія забезпечить собі мир із різними регіонами, перейнявши у Франції її цивільний кодекс, тобто le Code Civil. Не забуваймо: рівень осіб, які втілюють османську модернізацію, керують її рухами й течіями, нітрохи не нижчий, ніж у їхніх російських або японських колег; отож вони уникають хибних методів. Проте в Османській імперії тривають етнічні конфлікти, і вони знижують темпи її поступу, роз’їдають, розхитують усі рухи, хай би якими потрібними ті були. Тому-то Алі свідомо шукає розв’язання проблеми в ухвалі спільного цивільного кодексу. Інша ж група – Агмеда Джевдета-паші – наполягає на тому, що такий стандарт надто передчасний і тільки ще сильніше збурить суспільство.
Та врешті досягнуто компромісу: укладено «Меджеллє»[127]. Шестилітня праця; тодішній шедевр із законотворчого погляду та ісламська правова діяльність, що вперше якісно оформила цивільну проблематику… Проте надзвичайно цікаво, що тут немає місця сімейному праву. Навіть Джевдету-паші не поталанило обігнути тієї відмінності, і він уникнув її в «Меджеллє». Далебі, цілком очевидно, як конфліктна проблематика привела нас до ухвали цивільного кодексу вже 1926 року.
Інакшої ради й не було. Певна річ, серед багатьох ісламських і навіть деяких християнських спільнот, що варяться у власному соку, Османська імперія – єдина держава, яка свідомо змінює правову систему та її принципи, намагаючись привести її до якогось універсального стандарту, єдиного міжнаціонального ладу.
Тому, безперечно, історія турецького права демонструє надто несподіваний поступ завдяки реформам ХІХ і ХХ століть. Ви лиш киньте оком на інновації. Створено парламент, проголошено конституцію. І в цьому парламенті присутні немусульмани у співвідношенні один до трьох. Такого відсотка не існує в жодній імперії чи то в європейських державах. Аніхто вам не скаже, щоб в Австрії чи Росії мусульмани або євреї мали третину місць у парламенті. Але в нас таке є, оскільки саме атмосфера сприяє цьому. Звісно, Національні збори (меджліс), або ж Збори депутатів (Meclis-i Mebusan), – орган консультативний. Однак вочевидь, що ті, хто називає Збори ісламською установою, позаяк вона дорадча, власне, неправильно тлумачать їхню сутність. Адже консультування існує серед мусульман, проте в цьому разі імперія розглянула дорадчу систему відповідно до власного устрою й традицій, відтак, оцінивши християн як третину свого населення, відвела їм таку саму частину місць у новоствореному парламенті.
Тепер же мова про те, як осмислити надзвичайне перетворення та грандіозну реальність, факти. Урешті, османські правові трансформації здійснили величезний ривок, що в проміжку між 1830-м і 1870-ми роками, тобто менш ніж за півстоліття, змінить, ізсуне з насидженого місця не лише законодавчу систему, а й буття цілого суспільства.
І тут також очевидна роль освіти. Султан Магмуд ІІ Хан заснував юридичну школу, що відповість на виклики нової правової структури. Її мета – плекати бюрократів, які стануть опорою нової фінансової системи та централізованої адміністративної структури. Медресе під назвою Muallimhane-i Nüvvab[128], або ж «кадіїв», як його згадували, вища школа правової освіти, започаткована 1854 року, за часів шейх-уль-іслама[129] Мегмеда Аріфа-ефенді, виховувала добірних імперських юристів. Вона безпосередньо підпорядковувалася шейх-уль-ісламові. Студентів забезпечували стипендією та житлом, тобто достоту, як і в школах державної служби та медицини з ветеринарією. Тому студентів відбирають шляхом іспитів з-поміж кмітливих учнів. А щоб підтримувати дисципліну в медресе, їм ставлять умову – завершити навчання, а також екзаменують. Навчальний план складатиме керівництво вишу, згідно зі власною програмою, і в зазначений у розкладі час викладачі уже підготовлені… Окрім того, вони скаржитимуться керівництву на студентів, коли ті нехтуватимуть правилами поведінки. І не запитуйте: «Невже такі статті прописують в уставі?» Факіги[130] змінили тематику дисциплін, однак передусім зліквідовано навчальну методологію колишніх медресе, заразом і такі явища, як відсутність викладача або некероване студентство, що з найдрібнішого приводу зчиняє галас і прагне поставити йому мат. Тепер кожному у виші відомо: важливий не тільки зміст, а й форма.
Отож саме медресе підготувало власну модернізацію. Третину навчальної програми в описаному виші становлять такі суто османські теми, як Закон про землю та «Книга судових постанов» – Меджеллє, а що головне – ті, які сягають корінням римського правового поля, як-от закони про суходільну та морську торгівлю, вирок і екзекуція, процесуальний і кримінально-процесуальний кодекси, міжнародне, адміністративне й економічне право. Зрозуміло, чому в цьому-таки медресе виховують і правників майбутнього, що його далі контролюватиме республіканський режим. Основна причина успіху вишу – набір небагатьох найобдарованіших студентів і можливість їх спокійно навчати. Тривалий час такої правничої школи з численними перспективами та нечисленними випускниками в нас більше не існувало. Проте недавно вона з’явилася в університеті Бількент, який у Анкарі, і Галатасарайському, що в Стамбулі, та йде второваним шляхом.
Однак заледве засновано Muallimhane-i Nuvvab, верства улемів усвідомлює, що може втратити всі свої поточні права, і вдається до серйозної ініціативи. До слова, у системі класичних медресе викладачів відвідують особисто, ті не заходять у клас, і всі навчальні години зорганізовано їм на втіху. Скажімо, є якийсь викладач, він перший рік читатиме якусь дисципліну, другого – перейде до нової, яка розвиватиме теми попередньої, відтак і третього – логічним чином викладатиме за тим самим принципом. Цього також не було. Тому освіта в медресе формується за принципом: чогось навчить викладач, щось опануєте самі. По суті, якийсь curriculum (навчальна програма) нікого не турбує. Утім стамбульські улеми, верства, що ми її звали ulema-i rüsum[131], усвідомили, що так далі тривати не може, потрібна інша система, і негайно запровадили в новому медресе програму на кшталт тих, які існують у європейських юридичних вишах.
