«Серед хворих лікаря Грубі були Гейне, Жорж Занд, Олександр Дюма, Альфонс Доде, Шопен, Ліст і багато інших славнозвісних осіб. Особливо багато хворих постачав йому світ дипломатів та заможних іноземців. Кожному хворому він призначав що-небудь особливе і до того ж неодмінно щось дуже дивне. Так, одному він наказував пройти невідомими вулицями, розгризаючи через кожні 48 кроків по виноградному зернятку. Другому — щоденно ставати тричі на обідній стіл на 7 хвилин і щоразу нахилятися то вперед, то назад. Третій отримував наказ на ніч з'їдати 2 сирих яйця, посипавши кожне 47 крупинками солі. Четвертий кілька разів повинен був на кілька секунд ставати на голову, догори ногами. П'ятий — ходити навкарачки. Шостий — пити власну сечу й т. д. Поруч із такого роду призначеннями, які, мабуть, повинні були й справді впливати лише своєю вражаючою дивизною, бували в Грубі й інші призначення, де, мабуть, бралися до уваги різні фізичні впливи; так, одному неврастеніку він порадив знайти собі неодмінно квартиру на 5-му поверсі з 4-х кімнат, повернених вікнами на південний захід, і оклеїти кожну кімнату шпалерами зеленого кольору особливих відтінків; побігавши по Парижу чотири тижні в пошуках квартири та шпалерів, хворий повністю видужав. Одній старій жінці Грубі звелів залишатися постійно на пароплаві, що курсував між Ліоном та Авійноном, і їсти не інакше, як під музику і в такт із музикою».
Хіба сучасні лікарі не грішать часто-густо такими ж безглуздими призначеннями, тільки з меншою, ніж у лікаря Грубі, долею гумору і фантазії?
Треба дивитися правді в очі. Ми, лікарі, не вміємо рахувати. Недарма серед нас виявилося стільки письменників — людей, яким органічно чужа всяка точність і об'єктивність. Так, ми навчилися отримувати од хворого різноманітну інформацію. Але це перший, далебі, крок. Ми не знаємо, що робити далі з цією інформацією, як її оцінювати, як прогнозувати перебіг хвороби, як із сотень різних показників створити докладну картину хвороби і як, нарешті, на основі цих досліджень пропонувати єдино можливу, науково обґрунтовану тактику лікування. Дехто наше невміння, нашу сліпоту намагається видати за найліпшу чесноту, звинувачуючи в усьому математику, яка, мовляв, не доросла до складності медицини. Ці люди зарозуміло відкидають саму думку про можливість злучення математики з медициною. Погляди цих лікарів якнайліпше висловив нещодавно французький хірург Рене Леріш:
«Ось уже кілька років, як математика увійшла в медичну практику, і ми вправі спитати, що ж вона принесла з собою цій надзвичайно складній та багатогранній науці? Чи можна уявити собі, щоб діагноз хворій людині, стан страждаючого пацієнта були зображені у вигляді математичної формули? У мене особисто не складається враження, що надія, покладена на математику, якщо взагалі існує така надія, може коли-небудь збутися».
Чи є кращий приклад душевних лінощів, кволого псевдоромантизму, небажання глянути фактам в очі? Що взамін математики пропонують нам месьє Леріш та його послідовники? Стоячи на самому початку великого історичного процесу оновлення медицини, вони не бажають бачити тої ясної перспективи, того єдиного шляху, який виведе медицину з лабіринтів знахарства у світ логіки, раціонального знання, безпристрасної інформації.
Я кажу вам: вчіться рахувати. Опануйте кількісний, математичний підхід до людини, до хворого, до хвороби. Все може бути підраховане — хмари на небі та інфузорії в світовому океані. Вчіться висловлювати свої спостереження і почуття в цифрах. Коли промовляють цифри, мовчать музи. Там, де є цифри, нема місця суперечкам,
7. У мінливому хаосі життя, у вічному русі матерії, у гомоні припливів та відпливів, у бурхливому плині історичних подій, у тумані зневіри й сумнівів нам завжди присвічує одна незмінна зірка, один магічний знак істини — цифра. Схилімо ж голови перед нелюдською правдою чисел, перед таємничими властивостями цих безсмертних арабських і римських рядів, цих безіменних легіонерів Інформації. Монументальні, мов єгипетські піраміди, вічні, мов нуклеїнові кислоти, цифри живуть своїм особливим життям, за власними законами; нарівні з атмосферою, гідросферою, біосферою існує цифросфера — незнищувальна і безмежна, як час і простір. Нема такого явища, яке не можна було б висловити в цифрах; усе добро і все зло світу, все аморфне і неокреслене, все велике й кумедне, всі відтінки й півтони, всі благі поривання на майбутнє і всі оцінки минулого — все підлягає безмежній владі цифр, для яких не існує теренів заповідних, тем заборонених.
Чого варті окремі слова, коли знецінено цілі держави? Чого варті стоси паперу, списані сучасниками Наполеона про обставини його смерті, коли я знаю цифри, які кидають світло на цю похмуру історію. Офіційний діагноз твердив, що Наполеон помер від раку шлунка, але багато лікарів мало сумнів, тим більше, що сам Наполеон у своєму заповіті 15 квітня 1821 року писав:
«Я помираю не своєю смертю. Мене вбила англійська олігархія та її найманий вбивця». Нещодавно, через 140 років по його смерті, було висловлено припущення, що Наполеона отруїли миш'яком. Для перевірки Г. Сміт з університету в Глазго (Шотландія) провів дослідження Наполеонового волосся, що збереглося до наших днів. Пробу волосся було опромінено впродовж доби потоком нейтронів від реакторів англійського атомного дослідницького центру в Гарвеллі. Виявилось, що волосся Наполеона містить у собі кількість миш'яку в 13 (!) разів більшу, ніж нормальне людське волосся. Більше того: волосся було порізане на шматочки, і кількісний розподіл миш'яку за довжиною волосся дав змогу дійти висновку, що Наполеона отруювали поступово й систематично; було встановлено з точністю до двох тижнів періодичність прийому ним миш'яку за останній рік його життя на острові.
Цифри починають втручатися в замкнений світ індивідуальних людських переживань та масових панічних реакцій, що супроводжують війни і катастрофи. Так, за даними Агрелла (1965), 80–90 % солдатів американської армії відчувають страх під час бою (дані отримано на матеріалах корейської та в'єтнамської воєн). При цьому в 25 % спостерігається блювота, 10–20 % не спроможні контролювати випорожнення та сечовипускання. Звичайно, це надто приблизні дані, які не можна механічно переносити на інші війни і армії, але ясно, що ми згодом прийдемо до кількісної характеристики мужності чи боягузтва окремого солдата, отриманої заздалегідь перед боями за допомогою певних психологічних тестів.
Цифри вводять нас у таємничі лабіринти влади — як у дрібних і кумедних її виявах, так і в формах, сповнених кривавого історичного смислу. Завдяки люб'язності М. І. Пирогова, опікуна київської учбової округи, ми довідуємося, що в 1858 році з 4109 учнів київських, білоцерківських, подільських, чернігівських та інших гімназій округи був підданий тілесним тортурам 551 учень, тобто 13,4 %, а загалом вихователі покарали 1891 учня (46 %) за лінощі, пустощі, злодійство, куріння тютюну та інші злочини. Всі учні М. І. Пирогова — хлопчики й дівчатка 1858 року — мирно спочивають на кладовищах України, але їхня недисциплінованість втілена в цифрах і залишилася на науку прийдешнім поколінням.
Посміхнімося сумною й доброю усмішкою і перейдімо до наступних цифр, перед якими треба зупинитися в мовчанні, люті та сльозах. Ось важкі, сталеві, як тюремні грати, числа, на яких будувалася влада німецької націонал-соціалістичної імперії: 45 000 функціонерів гестапо реєстрували в 59 управліннях всі вияви ворожості до режиму; 30 вищих керівників СС і поліції на чолі 65 000 солдатів служби безпеки та поліції порядку, що налічувала 2,5 млн. вояків, стежили за безпекою райху; 40 000 есесманів охороняли мільйони в'язнів у 20 концтаборах та 160 таборах примусової праці; 100 000 інформаторів СД стежили за думками всіх громадян великої німецької імперії.
А ці громадяни, як повідомляла свого часу газета «Pädagogische Zeitung», посилено гризли нігті у передчутті майбутніх великих перемог рідної держави. З 1000 школярів Берліна у 130 нігті було покусано зовсім, а в 100 було згризено лише передні частини нігтів».
