Професор Майзель несподівано сів. Журнал сховав у течку.

Запанувало похмуре мовчання,

«Це як постріл у серце, — подумав Костюк. — Треба віддати старому належне. Він розстріляв цією статтею комісію. Молодчага. Старий просто молодчага».

— Ви все сказали? — спитав Стоянов.

— Що можна сказати ще? — відгукнувся Майзель. — Краще не скажеш.

— Ні, ні, Степане Карловичу, — спокійно сказав Стоянов, — я прошу вас конкретно сказати, що ви думаєте про намір професора Костюка — зробити трансплантацію серця.

Майзель невдоволено заворушився на стільці. Потім важко звівся. Була в нього звичка — жувати щось невидиме, наче гумку.

Пожував трохи.

— Я не можу звільнитись від почуття огиди, — сказав. — Людські консерви, спекуляція серцями. Ось до чого докотилася західна медицина. А ми слідом за нею котимось. Все спішимо наздогнати, все нам мало свого, все хочеться піти в прийми до Барнардів. Ми, Андрію Петровичу, були друзями з вашим батьком. Уявляю, що сказав би Петро Гнатович, коли прочитав би вашу доповідну. Це авантюра. Злочинна авантюра! — крикнув Майзель.

Микола Іванович Собінов зіщулився, мовби від удару. Справджувались його найгірші передбачення. «Треба йти. Треба від нього йти, поки не пізно, — вирішив Собінов. — Не хочу його трансплантацій, нічого не хочу. Спокою хочу».

Боря Голуб подивився на Мовчана, кивнув головою на Майзеля. Наче хотів сказати — от дає, собака. Погано нам. Мовчан зробив заспокійливий жест рукою. Нічого, не таке витримували.

— Це рекламний трюк, що не має нічого спільного з ідейними принципами вітчизняної медицини. Ну, тих можна зрозуміти. Вони все роблять за гроші. Але ви, Андрію Петровичу… Ми знаємо, що ви людина честолюбна… ми вам багато дечого прощаємо за ваш талант… Та невже вам мало вашої слави, Андрію Петровичу? Невже й вас вабить отой міраж? Ви подивіться, що сталося з професором Барнардом. Гидко читати.

Майзель знову пожував, поплямкав губами.

— Брехня! — стукнув долонею по столу Костюк. Від несподіванки здригнулась професор Нонна Михайлівна Грай-Городецька, завідувачка кафедри судової медицини. Вона сиділа поруч із Костюком. — Як вам не соромно, Степане Карловичу! Ви ображаєте тисячі чесних лікарів на Заході! Жовта преса зчиняє дешеву сенсацію навколо Барнарда, а ви її повторюєте. Я протестую проти такого ведення дискусії. І я прошу вас не чіпати пам'ять мого батька!

— Тихше, товариші, — постукав олівцем по чорнильниці Стоянов. — Я вам слова не давав, професоре Костюк. А вас, професоре Майзель, попрошу ближче до діла.

— Прошу, — чемно схилив голову Майзель, котрий, здавалось, був вельми задоволений галасом, що зчинився навколо нього. — Я ставлю всім, хто сидить тут, таке питання: чи має професор Костюк право на пересадку серця? На моє глибоке переконання він не має такого права. Не тому, що він не зможе зробити цю операцію. Зовсім не тому. Є поважніші причини. Ні для кого з вас не секрет, що для пересадки береться живе серце.

Він тихо повторив одне тільки слово:

— Живе.

Перечекавши якусь мить, вів далі:

— Замисліться над цим. Це означає, що лікар покладає на себе велику відповідальність, визначаючи ознаки смерті. Вперше в. історії медицини — я прошу вас особливо уважно прислухатись до цих слів — уперше в історії лікар, котрий хоче пересадити серце, стає зацікавленим у смерті якоїсь людини. Лікар чекає донора. Людину, яка віддасть своє серце іншому. Це страшно, товариші. Моїм учителям це навіть у моторошному сні не могло наснитись — те, що зараз нам цілком прозаїчно пропонує Андрій Петрович. Тепер подивимось на так звані досягнення трансплантаторів. Зараз у світі зроблено більше ста пересадок серця. І що ми бачимо? Переважна більшість хворих померла. Ті, хто міг прожити ще місяці й роки, померли через кілька днів по операції. У гонитві за дешевою рекламою частина західних хірургів, не маючи відповідної підготовки, кинулась робити пересадки. Це стало модою — ось так просто взяти й пересадити людині серце, — і ця ганебна мода перед нами обертається на справжнє шаленство. Так, наприклад, американський хірург із Х'юстона Джон Бойн заявив недавно, що в 1970 році в Сполучених Штатах планується провести понад тисячу трансплантацій. Чисто американські масштаби! Тим часом в усьому світі зростає хвиля протестів проти пересадок серця. Проти трансплантації висловились такі визначні спеціалісти, як професори Сульє та Дюбост із Парижа, професор Бенток із Лондона та багато інших. Ряд національних медичних асоціацій прийняли рішення про неприпустимість таких операцій з морального погляду. Бразильська конфедерація лікарів-терапевтів, Всесвітня ліга лікарів-католиків, Національний комітет хірургів Пакистану…

— Товариство старих дів Сенегалу, — вставив пошепки Голуб, але так, що всі почули.

— Ви щось хотіли сказати? — подивився на нього Майзель.

— Нічого, — в Голуба були невинні очі.

— Я знову звертаюсь до всіх присутніх і особливо до вас, Андрію Петровичу. Я закликаю вас не робити пересадку серця. Вам, мабуть, відомо, що американський сенатор Уолтер Мондейл запропонував накласти мораторій на пересадки серця. Я цілком із цим згоден і думаю, що Організація Об'єднаних Націй прийме згодом рішення про заборону трансплантацій, як злочин проти людства. І я, Дмитре Васильовичу, пропоную Міністерству охорони здоров'я заборонити всі небезпечні експерименти з пересадками. Бо якщо вас своєчасно не спинити, Андрію Петровичу, то ви почнете голови людям пересаджувати. Американці вже й до цього докотились!

— І буду пересаджувати! — вигукнув розлютовано Костюк. — Тільки ви за свою голову не бійтеся, Степане Карловичу!

— Воля ваша, — тихо сказав Майзель, витираючи хусткою лисину. — Моя стара голова, мабуть, уже нічого не варта… Можете викинути її на смітник.

Він втомлено сів, заплющив очі, знову почав щось жувати.

— Професор Полтавець, — сказав Стоянов. — Прошу вас.

У професора Полтавця шия починалась просто від підборіддя. Колись він тішився славою людини, котра перша зробила в Києві операцію на серці. Що то була за операція? Він витягнув із серця якоїсь жінки циганську голку. Про цей хірургічний подвиг роздзвонили всі газети, його фотографували разом із усміхненою жінкою, брали інтерв'ю. Правда, в хірургічних колах пліткували, що Полтавець взагалі серця не чіпав, що голка стирчала в перикарді — зовнішній оболонці серця; хто його знає — в цих хірургічних колах, як у середовищі балерин чи письменників, багато заздрісників. Потім почалась ера Костюка — сотні операцій на серці, спочатку на працюючому, а згодом і на сухому, з вмиканням АШК. Про циганську голку забули. Зрештою, професор Полтавець і не вважав себе за серцевого хірурга. Його спеціальністю була пряма кишка. Був він огрядний, важко дихав, коли йшов по міністерських сходах, а голос мав, наче з бочки.

— Я не розумію, що за шум, що за гам учинився? — (Професор Полтавець любив показати, що він людина з народу; випиваючи на святах, коли збиралася в клубі вся його клініка, любив співати з санітарками пісню «Посіяла огірочки»). — Навіщо нам займатись нуковою фантастикою? У нас ще від апендициту люди вмирають, а ми серце пересаджувати…

— Хто вам винен, що у вас від апендициту вмирають? — сказав Костюк. — 3 вашим післяопераційним доглядом у вас і від бородавок умиратимуть.

— Я вас не перебивав, — сердито буркнув Полтавець. — Якщо мене перебиватимуть, Дмитре Васильовичу, я піду.

— Це буде велика втрата для світової хірургії, — тихо сказав Голуб.

— Прошу вас, професоре Полтавець, — сказав Стоянов,

— Я хочу, Дмитре Васильовичу, у вашій присутності заявити протест. Це неподобство! В нашій клініці скоротили кілька посад обслуговуючого персоналу… Хворі лежать по коридорах і в санпропускнику, а будівництво нового корпусу ще не починалось. Ви все йому даєте! — Він тицьнув пальцем у бік Костюка. — Кошти та обладнання, міжнародну показуху розвели… Тільки й чуєш — грудна хірургія, операції на серці, статті, іноземні делегації. А між іншим, хірургія тримається не на серці, а, якщо хочете знати, на банальних апендицитах. Замість однієї пересадки серця давайте зробимо краще сто резекцій шлунка. Так, щоб хворі не вмирали.