а) для себе (забезпечення існування даного індивіда) — суто егоїстична, біологічна програма (захист, добування їжі);
б) для роду (розмноження й виховання потомства) — основа всякого кохання, побудована на міцному ґрунті прагнення людини до насолоди (гедоністичний інстинкт);
в) для виду (забезпечує збереження й розповсюдження виду Homo Sapiens як такого) — здебільшого альтруїстична, суспільна програма.
13. Питання полягає в тому — чи переможе в процесі еволюції ця загальнобіологічна програма для всього людства, чи гору візьмуть тенденції самовинищення? Я вірю, що програму для виду буде реалізовано. Але в чому конкретно вона полягає? В якому напрямку йде еволюція? Якою стане людина через тисячу років? Як вплине на неї цивілізація?
Що цивілізація впливає, й що далі то більше впливатиме на людину — в тому немає ніяких сумнівів. Вже зараз ми є свідками парадоксальних змін демографічного й загальнобіологічного характеру. З одного боку, різко, в неймовірно швидкому темпі зменшилась дитяча смертність і захворюваність; щеплення проти дифтерії, поліомієліту, кору, туберкульозу змінили обличчя поколінь у більшій мірі, ніж будь-які інші фактори історії; одночасно з цим збільшилась тривалість людського життя, що теж наклало свій відбиток на сучасне суспільство. З другого боку, людство зіткнулось з низкою нових, нечуваних досі проблем: підвищення радіаційного фону призвело до зростання захворюваності дітей на білокрів'я; застосування різних сильнодіючих ліків та отруєння води, ґрунту й повітря хімічними речовинами викликало загрозливе поширення алергічних захворювань; покращання умов харчування, масове вживання у великих кількостях алкоголю, жирів, цукру разом із одночасним підсиленням «стресів» — нервових навантажень, висуває перед нами драматичну проблему подальшого зростання смертності серед людей молодого віку від інфарктної хвороби; вже зараз у Сполучених Штатах вмирає від інфаркту міокарда щорічно близько 600 000 чоловік — і ця цифра має тенденцію до зростання. Постаріння суспільства призводить до збільшення кількості психічних захворювань, підриває генний фонд людства, загрожує звироднінням і розповсюдженням спадкових хвороб.
Чи є вихід із цього зачарованого кола?
Відповідь на це дасть експеримент.
Лауреат Нобелівської премії, співтворець лазерів професор Чарлз Таунс вважає, що Homo Futurus (людина майбутнього) буде значно меншого розміру, може, навіть, зовсім маленька. Цього можна буде добитись шляхом певних генетичних перебудов і гормонального керування процесом росту. Маленькі люди вимагатимуть значно меншу кількість їжі, менші мешкання, менші й дешевші технічні засоби зв'язку. Зрештою, людину можна буде звести до розміру бактерії — це одразу вирішить усі світові проблеми.
Лондонський біохімік доктор Рекалдін пропонує замінити людські білки хлорофілом, із тим, щоб у людській шкірі відбувались процеси фотосинтезу, як у рослині. У разі реалізації цього проекту людство складалося б з однієї — зеленої — раси людей-квітів. Зникла б вічна примара голоду.
В деяких лабораторіях провадяться дослідження, що мають на меті переселення людей на дно морів і океанів, із переключенням системи легенів на систему зябер; реальність такого переселення безперечна: кожна людина носить у собі частку моря — солону рідину, яку звемо кров'ю; осмотичний тиск плазми й морської води однаковий — під час війни деякі лікарі замість кровозамінників застосовували стерилізовану морську воду…
Але звернімось до перспектив ближчих — тих, що маємо реалізувати ми самі, наше покоління.
14. На жаль, Генеральний Конструктор, котрий створив наш світ і склав усі програми, багато де в чому виявився істотою недалекою і позбавленою гнучкої інженерної фантазії. В противному випадку він подбав би про підвищення життєспроможності головних систем організму, про взаємозамінність і дублювання певних органів, на які лягає найбільше навантаження. Звичайно, цей Генеральний Конструктор розробив деякі дотепні компенсаторні механізми, а регенеративна (відновлювальна) здатність окремих тканин є одним з найвищих його досягнень, перед яким шанобливо схиляємо голови, як перед подиву гідним чудом. Та, проте, цього замало для забезпечення надійного існування людини в мертвому макрокосмі, в штучному, шкідливому для здоров'я світі цивілізації, в неживому міжпланетному просторі.
Однією з принципових помилок Генерального Конструктора було те, що він оточив людину сотнями бар'єрів — расових, мовних, суспільних, тканинних (імунологічна несумісність), кров'яних (групи крові), фізіологічних (різниця в темпераментах), психологічних, інтелектуальних. Велике покликання Експерименту полягає в тому, аби знищити бар'єри, які оточують окрему людину щільним муром, відособлюють, відчужують, алієнують її від інших людей, від тварин і рослин, від суспільства та навколишньої природи. Ліквідувати ці бар'єри може Трансплантація.
15. Трансплантація — це пересадка, перенесення, заміна, прищеплення, зрощення, поглинання й перетравлення усього чужого, привнесеного іззовні. Трансплантацію слід розглядати не як поодиноке, випадкове, ізольоване явище, обмежене пересадкою органів від людини до людини, а як категорію ширшу, загальнішу, здійснювану на всіх можливих рівнях — у світі машин, тварин, рослин, — як символ єдності, подовженості й неподільності природи — живої чи мертвої, органічної чи мінеральної, штучної чи прадавньої.
16. Поруч із ерою Анестезії, Антибіотиків, Атома, Космосу й Телевізійних Наркотиків почалась ера Трансплантації, — й ще невідомо, що важливіше для долі людства — вихід у космічний простір чи опанування техніки трансплантації. Ми, українці, пишаємось тими, хто започаткував еру Трансплантації на нашій землі.
Нашою гордістю довічно буде академік В. П. Філатов, якого по праву треба вважати батьком трансплантації. Це він висунув геніальну ідею подолання імунологічного бар'єра несумісності за допомогою заморожування трансплантованої тканини. Професор Харківського медичного інституту В. М. Шамов експериментально довів у 1930 році, що смерть може прислужитись життю: він розробив метод переливання живій людині трупної крові — цей метод урятував життя тисячам поранених у роки Великої Вітчизняної війни. Перша в світі трансплантація нирка людині від трупа була виконана українським хірургом Ю. Ю. Вороним у 1934 році. Принципи одержання антитканинних сироваток, розроблені президентом АН УРСР О. О. Богомольцем, покладено зараз в основу вироблення АЛС (антилімфоцитарної сироватки) — препарата, з яким пов'язуються головні надії на подолання тканевої несумісності.
Найвищої пошани заслуговують московські вчені В. П. Деміхов та А. Г. Лапчинський — ті перші, котрі почали створювати дивовижних монстрів із пересадженими лапами, головами, серцями та легенями.
З чого, власне, починалась ера Трансплантації? З того моменту, як кілька століть тому святі Косма та Даміан пришили білій людині чорну ногу, взяту од негра? Або з того дня, коли в 1905 році Каррель спробував підсадити серце собаці на шию? Навряд чи коли-небудь учені дійдуть згоди про точно фіксовану дату, яку можна було б оголосити Днем Трансплантації. Бо науковий пошук — це не окреме джерельце, місцезнаходження якого докладно нанесено на медичні карти світу, це — потік, безперервний процес реформації, що не знає початку й кінця, що звужується й розширюється, вбирає в себе маленькі струмки й великі притоки, зупиняється й відступає, робить химерні, несподівані закрути — з тим, щоб згодом знову нестримно понести свої води вперед, разом із людством.
1962 рік. Лікар Молт у штаті Массачузетс (США) пришиває відрізану руку 12-літньому хлопчикові, котрий потрапив під поїзд. Цю операцію проведено за методикою А. Г. Лапчинського.
1963 рік. Професор Джеймс Кемпбелл (Нью-Йорк) повідомляє про вдалі пересадки нервів, узятих від померлих.
1963 рік. Джеймс Харді з хірургічного центру Джексон у штаті Міссісіпі робить першу в світі пересадку легенів. Хворий помер на 18 день від ниркової недостатності. До 1969 року в світі зроблено 14 спроб трансплантації легенів. В одному випадку хворий з пересадженими легенями прожив 3 місяці.
