Експеримент — бог, котрому поклоняємось ми, могутній деміург, котрий створив людину й суспільство. Експеримент підніс нас над амебним хаосом первісного біологічного життя, він дозволив людині свідомо змінити умови свого існування, звільнитись від влади випадковостей, перевірити силу логіки й передбачення на непіддатливому матеріалі природи. Чим людина відрізняється від тварини? Вмінням експериментувати, ламати навколишню дійсність, відкидати геть загальновідомі твердження та істини.

9. Науковий експеримент є джерелом отримання чистої інформації — і нічим іншим; з цього, тільки з цього погляду його треба оцінювати; між тим, упродовж усієї історії людства до оцінки Експерименту домішувались міркування релігійні, моралізаторські, що часто стояло на заваді науковому поступу. Ця подвійна, амбівалентна природа кожного експерименту є великим злом. Експеримент стає трансцендентною величиною, яка на різних етапах історії набуває різного звучання й по-різному оцінюється, хоча інформаційна величина його результатів залишається незмінною.

10. Найбільших моралізаторських знущань зазнала медицина як наука постійного експерименту на людині. Не встиг Дженнер запропонувати свою противіспяну вакцину, як сучасники-моралісти почали цькувати його; газети того часу живовидячки змальовували, як виростають на руках щеплених людей коров'ячі вим'я, як витикаються на скронях роги. Коли Пастер впорскнув фіксований вірус сказу хлопчикові Йозефу Мейстеру, аби запобігти смертельній хворобі, моралісти зчинили страшенний галас, звинувачуючи Пастера в «порушенні всіх прав природи й людини». Можна тільки уявити, що було б, коли б пастерівська вакцина не врятувала приреченого хлопчика. Між наслідками й причинами, що їх породжують, нема зворотного зв'язку: ми не можемо карати вчених за те, що їхні експерименти призвели до непередбачених наслідків. І ми не можемо сьогодні наказом по історії оголосити догану тому ж таки Дженнерові за те, що його противіспяна вакцина, яка врятувала життя мільйонам людей, перебуває зараз під сильною підозрою вірусологів, котрі побоюються, що вакцина спричиняється до виникнення лейкозу — білокрів'я.

Хіба може Марія Склодовська-Кюрі відповідати за попіл Хіросіми?

Як маємо сьогодні оцінити безневинне повідомлення журналу «Albany medical annals» про англійського хіміка Скотта, котрий у 1904 році вивчав найсильнішу отруту в світі — ціанід какодилу? Скотт уводив одну мільйонну долю грама в герметичну камеру з чотирма собаками; тварини негайно гинули. Чи може містер Скотт нести відповідальність за те, що в 1931 році американські судові лікарі застосували його методику в державній тюрмі штату Невада для виконання смертного вироку через вдихання ціану і що «The Journal of American Medicine Association» визначить це як гуманну форму страти?

Чи треба було б поставити містерові Скотту золотий пам'ятник, коли б справдилися в 1932 році сподівання лікаря Гловера з лабораторії ім. Торндайка в Бостоні, котрий гадав, що відкрив спосіб лікування раку за допомогою ціаністих препаратів? Лікар Гловер помер від ціану під час експерименту по синтезу протипухлинної речовини. І чи мусимо проклясти навіки містера Скотта, як предтечу газових камер Освенціма?

11. Нам потрібні тисячі експериментів — дивних та раціонально зважених, безглуздих та геніально спланованих, експериментів на рівні молекули й таких, що обіймають мільйони людей. Бо ніхто не знає, який врожай ми зберемо згодом із тих зерен інформації, що її здобули за допомогою експериментів. Бо в науці ніщо не пропадає й ніщо не є зайве.

У 1887 році якийсь російський лікар протягом багатьох місяців провадив щогодиннне вимірювання температури свого тіла в умовах подорожі та відпочинку, влітку і взимку, ввечері і вранці. Цей нудний експеримент міг би видатись безглуздим і нікому не потрібним, якби не та обставина, що дослідження лікаря було згодом покладене в основу телеметричного вимірювання температури тіла космонавтів, що має величезне значення для оцінки стану організму.

Французький лікар Боуден за повідомленням «Gazette medical de Paris» встановив у 1904 році, що гра на флейті сприяє росту волосся, в зв'язку з чим лисим чоловікам було рекомендовано просиджувати зимові вечори при звуках цього музичного інструмента. Подальше вивчення цього кумедного явища призвело до відкриття ролі ультразвукових коливань у діяльності генетичного апарату клітини.

26 липня 1899 року журнал «The Indian Medical Record» сповістив про експеримент одного відомого лікаря, автора твору про сугестію (гіпноз), котрий домігся дозволу провести дослід над злочинцем, присудженим до страти. Злочинцеві оголосили, що страту через повішення замінено менш ганебною смертю — поступовим знекровленням у стінах в'язниці. Нещасному зав'язали очі і, прив'язавши до столу, нанесли в чотирьох місцях легкі уколи кінчиком пера. Водночас із судин, що стояли коло столу, почала стікати вода в тази. Стратенець, гадаючи, що то тече його кров, у чому його переконувало також і поступове притишення голосів тих осіб, які оточували місце експерименту, став слабнути дедалі більше, й, нарешті, втратив свідомість і помер, не проливши жодної краплини крові. Абстрагуючись від моральної оцінки цього експерименту, треба зазначити, що він мав велике значення для вивчення могутніх властивостей гіпнозу, що дало змогу запровадити гіпнотичне лікування багатьох хвороб.

Обиватель знизує плечима, коли бачить якогось дивака, котрий поклав усе життя на вивчення суглобових ніжок мурахи; обивателеві здається, що вчений змарнував своє життя, займаючись речами абстрактними і далекими від потреб практики. Та потім, через кілька десятків років, раптом виявляється, що конструктори марсіанських всюдиходів поклали в основу своїх креслень дослідження призабутого дивака.

Сміються невігласи, страхаються міщани, обурюються моралісти… Але вже чути на порозі нового життя чиїсь важкі точні кроки. То наближається всемогутній, тотальний, всевладний, божевільний, розважливий, химерний, повільний, непереможний перетворювач життя — науковий експеримент, який приведе нас до докорінної перебудови людського тіла та людської психіки, людських звичок та людських вчинків. Відкривайте двері XX століття — Експеримент іде!

12. Експеримент не обмежується прямими фізичними діями, скерованими на певний об'єкт. Інтелектуальна діяльність людини, її здатність висувати ідеї, створювати умоглядні моделі дійсності, аналізувати, переробляти й синтезувати різноманітну інформацію теж є експериментом, що здійснюється на найвищому рівні — у сфері духу.

В зв'язку з вищесказаним слід запитати: що таке людина?

Ми цілком поділяємо визначення М. М. Амосова, як єдино правильне, тверезе й позбавлене будь-якого сентименталізму та гуманітарного кокетства: «Людина є системою, здатною сприймати зовнішні впливи, виділяти з них інформацію, переробляти її з формуванням численних моделей на різних поверхах і впливати на довколишній світ за багатоповерховими програмами».

«В найзагальнішому вигляді, — каже далі М. М. Амосов (і ми з ним цілком погоджуємось), — людина — це автомат із програмним керуванням… Я гадаю, що не треба лякатися слова «автомат»., коли його вживають стосовно людини. Межі складності штучних автоматів неосяжні вже зараз, хоча вони тільки-но почали свій шлях. З другого боку, це слово підкреслює, що людина не може раптово проявлятись у чудесних рішеннях та діях, які не були б обумовлені її вродженими властивостями й попередньою історією навчання й розвитку. В основі діяльності людини лежить програма, закладена в ній самій, а не десь поза нею. Ні про яку «свободу волі» як протилежність детермінізму не може бути й мови». (М. М. Амосов, «Моделювання мислення й психіки», 1965, стор. 95–96).

Якщо не «свобода волі», то що саме?

Програма.

Програма — той єдиний всесвітній закон, той космічний порядок речей, котрому підлягає все суще; закон, який не знає винятків, бо всі можливі винятки теж запрограмовані, теж передбачені в межах імовірності. Щодо цього все суще рівне перед програмою — і амеба, котра під впливом хімічних подразників спрямовує свій рух (позитивний чи негативний хемотаксис), і людина, поведінка котрої обумовлюється трьома типами програм: