— Мені так прикро було почути про тебе й Шарлотту,— сказала вона до нього.

Страйк мав повен рот їжі, тож удав, що бурмоче щось вдячне.

— Ричі! — грайливо заперечила Геллі, коли чоловік потягнувся налити їй вина.— Ну не треба! Ми знову чекаємо на дитинку,— гордовито повідомила вона Страйку, поклавши руку на живіт.

Той ковтнув.

— Вітаю,— промовив він, приголомшений тим, що подружжя явно радіє перспективі мати ще одного Тимоті чи Тиллі.

І ніби на замовлення, знову з’явився їхній син і повідомив, що хоче їсти. На велике розчарування Страйка, розбиратися з ним пішов Анстис, а Геллі лишилася уважно споглядати Страйка понад виделкою з яловичиною по-бургундському.

— То вона четвертого виходить заміж. Навіть не уявляю, як ти почуваєшся.

— Хто виходить заміж? — не зрозумів Страйк. Геллі теж здивувалася.

— Шарлотта,— пояснила вона.

Здалеку, з другого поверху, долинув плач хрещеника.

— Шарлотта виходить заміж четвертого грудня,— сказала Геллі, й від розуміння, що вона перша повідомляє Страйкові цю новину, на її обличчі відбився захват; але потім вираз Страйкового обличчя ніби налякав її.

— Я... я чула про таке,— додала вона і втупила погляд у тарілку. Повернувся Анстис.

— От мале чортеня,— мовив він.— Я йому сказав, що відшмагаю, якщо він знову встане з ліжка.

— То він просто зрадів,— озвалася Геллі, яку збентежив гнів, що його вона відчула у Страйку,— що Кормі прийшов.

М’ясо у Страйка на язиці перетворилося на гуму й пластик. Звідки Геллі Анстис знає, коли Шарлотта виходить заміж? Анстиси заледве обертаються в тих самих колах, що й вона та її майбутній чоловік, який (Страйк зневажав себе за те, що пам’ятає такі речі) був сином чотирнадцятого віконта Кроя. Що може Геллі Анстис знати про світ закритих джентльменських клубів, пошитих на вулиці Севілроу костюмів і накокаїнених супермоделей — усього того, чого високошановний Яго Росс за своє життя рантьє спізнав чимало? Вона знає не більше, ніж сам Страйк. Шарлотта, уродженка тих місць, перебувала разом зі Страйком на нейтральній смузі, поки вони були разом, бо жоден не почувався зручно й доречно в звичному оточенні іншого; тут стикалися дві цілком різні норми, і все ставало полем битви за спільну мову.

На кухню повернувся зарюмсаний Тимоті. Батько й мати встали і разом повели його в ліжко, а Страйк навіть не помітив, що вони пішли, занурений у спогади.

Шарлотта була настільки неврівноважена, що один з вітчимів навіть хотів віддати її до психіатричної лікарні. Як інші жінки дихали, так вона брехала; вона була понівечена до самісінької суті. Найдовший неперервний період, коли вони зі Страйком були разом, тривав аж два роки, проте щоразу як їхня взаємна довіра руйнувалася, їх знову тягнуло одне до одного; чимдалі (принаймні, так здавалося Страйку) вони ставали вразливіші, а їхній взаємний потяг дужчав. Шістнадцять років Шарлотта протистояла зневазі й недовірі друзів і рідних і раз у раз поверталася до кремезного солдата, безбатченка, потім ще й інваліда. Будь-кому з друзів Страйк порадив би йти не озираючись, але сам звик думати про Шарлотту як про вірус у своїй крові, якого він, мабуть, ніколи не позбудеться; можна було хіба що контролювати симптоми. Останній розрив стосунків стався вісім місяців тому, незадовго до того, як Страйк потрапив у новини з приводу справи Лендрі. Шарлотта нарешті збрехала про таке, чого не можна було пробачити, і він покинув її назавжди, а вона повернулася у світ, де чоловіки і досі ходили полювати на куріпок, а жінки тримали в родинних скарбницях тіари; у світ, який, за словами Шарлотти, вона зневажає (але, здається, це теж була брехня)...

Анстиси повернулися — без Тимоті, але з Тиллі, яка схлипувала й гикала.

— Мабуть, радієш, що в тебе їх нема? — бадьоро спитала Геллі, сідаючи за стіл з Тиллі на руках. Страйк невесело всміхнувся і не став заперечувати.

Дитина насправді була; точніше, привид, обіцянка дитини — а тоді її буцімто смерть. Шарлотта сказала йому, що вагітна, відмовилася йти до лікаря, потім всякчас називала інші дати, а далі заявила, що все, кінець, не надавши жодних доказів того, що вагітність узагалі була. Таку брехню більшість чоловіків не змогла би пробачити, а для Страйка вона стала — і Шарлотта не могла про це не знати — останньою краплиною, вбивцею крихітки довіри, що пережила роки її міфоманії.

Виходить заміж четвертого грудня, за одинадцять днів... звідки про це знає Геллі Анстис?

Тепер Страйк відчував якусь збочену вдячність до двох дітей за плачі й істерики, які переривали розмову аж до десерту — ревеневого пирога під заварним кремом. Пропозиція Анстиса взяти ще пива і піти до його кабінету обговорити дані експертизи стала найкращим, що Страйк почув за цілий день. Вони залишили дещо ображену Геллі, яка явно гадала, що надто мало витягнула зі Страйка, вгамовувати тепер уже дуже сонну

Тиллі й занадто бадьорого Тимоті, який знову прийшов до кухні й заявив, що розлив воду на ліжко.

Кабінет Анстиса був маленький і повний книжкових полиць; вхід туди був через коридор. Анстис запропонував Страйкові комп’ютерний стілець, а сам усівся на старий диван-футон. Фіранки були незапнуті; Страйк бачив мжичку, що порошинками курилася у світлі помаранчевого вуличного ліхтаря.

— Судмеди кажуть, що такого складного завдання ще не мали,— почав Анстис, і вся увага Страйка негайно зосередилася на ньому.— Тільки це неофіційно, ми поки що не всі дані отримали.

— Вони вже знають, як він помер?

— Від удару по голові,— відповів Анстис.— Потилицю вчавили всередину. Можливо, це сталося не одразу, але завдане мозку ушкодження його б убило. Немає певності, що Квайн був уже мертвий, коли його розтинали, але точно без тями.

— Хоч така втіха. З’ясували, коли його зв’язали — до того, як вирубали, чи після?

— З цього приводу згоди немає. Під мотузками на зап’ястку є синець, який, на думку експертів, вказує на те, що Квайна спершу зв’язали, а тоді вбили, але ми не знаємо, чи був він при тямі, коли його зв’язували, чи вже ні. Головна проблема — це та клята кислота, вона всюди. На підлозі не лишилося слідів боротьби чи ознак того, що тіло тягнули. Він був великий і важкий чолов’яга...

— Й у зв’язаному вигляді йому було легше дати раду,— погодився Страйк, згадавши невисоку й худеньку Леонору,— але непогано було б знати, під яким кутом завдали того удару.

— Згори,— сказав Анстис,— але оскільки ми не знаємо, стояв він, сидів чи був навколішках...

— Гадаю, можна не сумніватися, що його вбили в тому приміщенні,— мовив Страйк, який думав про своє.— Не уявляю, хто мав би достатньо сили, щоб занести тіло нагору тими сходами.

— Експерти погоджуються, що помер він приблизно на тому самому місці, де ти знайшов тіло. Там найбільша концентрація кислоти.

— Ти знаєш, що то за кислота?

— А я не сказав? Соляна.

Страйк спробував пригадати уроки хімії.

— Це нею сталь гальванізують?

— Серед іншого. Це найбільш ядуча речовина, яку можна придбати законно, і її використовують у багатьох виробничих процесах. Також це потужний очисник. Дивно те, що вона від природи є в людині — у вигляді шлункового соку.

Страйк відпив пива, міркуючи.

— У книжці його облили купоросною олією.

— Купоросна олія — то сірчана кислота, а соляну можна з неї отримати. Сильно роз’їдає тканини тіла — ти сам бачив.

— Де тільки вбивця добув її у такій кількості?

— Вір чи не вір, але таке враження, що її розлили по всьому будинку.

— Але нащо?

— Ми поки що не знайшли нікого, хто зміг би це пояснити. На кухні знайшли кілька великих порожніх бутлів, а в коморі під сходами стоїть ще кілька — запилених і повних. Усі походять з хімічної фабрики в Бірмінгемі. На порожніх було видно сліди — ніби їх відкорковували руками в рукавичках.

— Дуже цікаво,— сказав Страйк, чухаючи підборіддя.

— Ми досі намагаємося з’ясувати, коли і як цю кислоту купили.

— А яким предметом Квайнові пробили голову?