— А його подружка Гарпія чому живе в печері, повній пацюків? Це символізм чи щось інше?

— А ще той закривавлений мішок у Різника,— підхопила Робін,— карлиця, яку він топить...

— І ті розпечені тавра в будинку Марнослава,— додав Страйк, але не зустрів у її погляді розуміння.— Ти ще туди не дочитала? Але Джері Вальдгрейв якраз про це розповідав на вечірці в «Ропер-Чарді». Це про Майкла Фенкорта і про його...

У Страйка задзвонив мобільний. Він дістав його і побачив ім’я Домініка Калпепера. Зітхнувши, прийняв дзвінок.

— Страйку?

— Слухаю.

— Що це в біса діється?

Страйк не став гаяти час, прикидаючись, ніби не розуміє, про що Калпепер говорить.

— Калпепере, я не можу про це говорити. Не можу розкривати деталей поліційного розслідування.

— Та облиш, нам тут один поліціянт уже все розповів. Він каже, що цього Квайна вбили точно так само, як персонажа з його останньої книжки.

— Так? І скільки ти тій паскуді заплатив, щоб він розтулив пельку і поставив усю справу під загрозу?

— Чорти б тебе вхопили, Страйку, ти вплутався в отакенське вбивство, і тобі навіть на думку не спало мені подзвонити?

— Не знаю, друже, що ти там собі думаєш про наші стосунки,— сказав Страйк,— але як на мене, я для тебе роблю роботу, а ти мені платиш. Та й по всьому.

— Я тебе познайомив з Ніною, щоб ти потрапив на ту вечірку у видавництві.

— Це було найменше, що ти міг зробити після того, як я тобі накопав купу додаткових фактів про Паркера,— відповів Страйк, вільною рукою настромлюючи на виделку останні шматочки картоплі.— Я міг спокійно їх притримати і продати жовтій пресі.

— Якщо ти хочеш грошей...

— Та не хочу я грошей, йолопе,— роздратувався Страйк, і Робін увічливо занурилася в читання сайту «Бі-бі-сі» на власному мобільному.— Я не допомагатиму розвалити розслідування вбивства, продаючи факти газеті.

— Я можу відвалити тобі десять штук за особисте інтерв’ю.

— Бувай, Кал...

— Стривай! Скажи мені тільки, в якій це книзі... в якій книзі описано спосіб убивства?

Страйк прикинувся, що вагається.

— У тій, що про яйця... «Брати Бальзаки»,— сказав він.

Злостиво посміхаючись, Страйк закінчив дзвінок і потягнувся по меню, щоб подивитися десерти. Лишалося сподіватися, що Калпепер плідно витратить залишок дня, продираючись крізь химерний синтаксис і сцени мацання пахвини.

— Є щось нове? — спитав Страйк, коли Робін звела очі від телефону.

— Ну, хіба що «Дейлі мейл» пише, що на думку друзів королівської родини, з Піппи Мідлтон була б краща наречена, ніж з Кент.

Страйк насупився.

— Та я просто читала всілякі дурниці, поки ти розмовляв,— виправдалася Робін.

— Ні,— сказав Страйк,— я не до того. Просто згадав Піппу2011.

— Я щось не...— не зрозуміла Робін, і досі думаючи про Піппу Мідлтон.

— Піппа2011 — з блогу Кетрин Кент. Яка заявляла, що слухала уривок з «Бомбікса Морі».

Робін ахнула і заходилася шукати в мобільному.

— Так, ось воно! — вигукнула вона за кілька хвилин.— «А що скажеш, коли я скажу, що він мені читав обрані місця?» Це було...— Робін почала гортати,— двадцять першого жовтня! Двадцять першого жовтня! Вона могла знати, який там кінець, ще до зникнення Квайна.

— Так і є,— погодився Страйк.— Я буду яблучний пиріг, а ти що?

Коли Робін повернулася від шинкваса, зробивши замовлення, Страйк сказав:

— Мене Анстис запросив сьогодні на вечерю. Каже, що має попередні дані від судмедекспертів.

— Він знає, що сьогодні твій день народження? — спитала Робін.

— Господи, та ні,— жахнувся Страйк, і Робін аж засміялася.

— Та що в цьому поганого?

— Мені вистачило однієї святкової вечері,— похмуро відповів Страйк.— Найкращим подарунком від Анстиса став би час смерті. Що раніше все відбулося, то вужче коло потенційних підозрюваних: тільки ті, хто міг мати доступ до рукопису давно. На жаль, до цього кола входить Леонора, але є ще ця таємнича Піппа, Крістіан Фішер...

— А Фішер чому?

— Засіб і можливість, Робін: він прочитав текст одним з перших, отже, потрапляє до переліку. Далі Ральф, помічник Елізабет Тассел, сама Елізабет Тассел і Джері Вальдгрейв. Денієл Чард, вочевидь, побачив текст слідом за Вальдгрейвом. Кетрин Кент каже, що не читала, але я тут маю великі сумніви. І нарешті, Майкл Фенкорт.

Робін звела очі.

— Але як він...

Знову задзвонив Страйків мобільний; це була Ніна Ласселз. Він завагався, але подумав, що кузен міг їй розповісти про нещодавню розмову, і прийняв дзвінок.

— Привіт,— сказав він.

— Привіт, знаменитість! — відповіла вона. Страйк почув нервовість, так-сяк прикриту показною легковажною бадьорістю.— Я тобі боялася дзвонити — думала, тебе обсіли журналісти, ґрупі й усяке таке.

— Та наче не обсіли,— сказав Страйк.— Як справи в «Ропер-Чарді»?

— Просто божевільня. Ніхто не працює; всі тільки про це й базікають. Це що — дійсно було вбивство?

— Схоже на те.

— Боже, аж не віриться... Але ж ти мені не маєш права нічого розповідати, так? — спитала Ніна, ледь приховуючи цікавість.

— На цьому етапі поліція не хоче розголошувати деталі.

— Це якось пов’язано з книжкою, авжеж? — спитала вона.— 3 «Бомбіксом Морі».

— Не можу сказати.

— А Денієл Чард зламав ногу.

— Прошу? — перепитав Страйк, здивований відсутністю зв’язку між цим зауваженням і попередньою розмовою.

— Стільки всього дивного відбувається,— пояснила Ніна. Голос у неї був збуджений, знервований.— Джері місця собі не знаходить. Денієл щойно подзвонив йому з Девону і знову накричав — півофісу чуло, бо Джері випадково увімкнув гучний зв’язок, а потім не міг знайти, де його вимкнути. Через поламану ногу він не може виїхати з заміського будинку. Я про Денієла.

— Чому він кричав на Вальдгрейва?

— Через витік «Бомбікса»,— відповіла Ніна.— Поліція десь роздобула повний текст рукопису, і Денієл з того приводу геть не радіє. Хай там що,— додала вона,— я просто вирішила подзвонити і привітати тебе — заведено ж вітати детективів, коли вони знайдуть тіло? Передзвони мені, коли будеш менш зайнятий.

І вона поклала слухавку, не встиг Страйк нічого відповісти.

— Ніна Ласселз,— пояснив він; офіціант якраз приніс яблучний пиріг йому і каву Робін.— Дівчина, яка...

— Яка поцупила для тебе рукопис,— закінчила Робін.

— В кадровій агенції твоя пам’ять була б змарнована,— відзначив Страйк, беручи ложку.

— Ти серйозно говорив про Майкла Фенкорта? — тихо спитала Робін.

— Звісно,— відповів Страйк.— Денієл Чард мав сказати йому, що накоїв Квайн,— він же не хотів би, щоб Фенкорт про це почув від когось іншого, так? Фенкорт — це для них велике надбання. Ні, нам слід припускати, що Фенкорт одним з перших дізнався, про що...

Тепер задзвонив уже мобільний Робін.

— Привіт,— сказав Метью.

— Привіт, як ти? — занепокоєно спитала вона.

— Кепсько.

Десь у пабі увімкнули музику: «First day that I saw you, thought you were beautiful...»*

— Де ти? — різко спитав Метью.

— О... у пабі,— відповіла Робін.

І раптом простір навколо заповнили звуки: дзвін кухлів, п’яний сміх біля шинкваса.

— У Корморана день народження,— нервово пояснила Робін. (Урешті-решт, Метью і його колеги ходили до пабу на свої дні народження...)

— Чудово,— розлюченим голосом відповів Метью.— Зателефоную пізніше.

— Метте, ні... зажди!..

З повним ротом яблучного пирога Страйк дивився, як вона без пояснень підводиться і відходить, явно намагаючись передзвонити Метью. Бухгалтеру не сподобалося, що його наречена вийшла поїсти, що вона не влаштувала шиву за його матір’ю.

*«Щойно я тебе побачив, як краса твоя...»

Робін усе намагалася й намагалася передзвонити. Нарешті змогла. Страйк поїв пиріг, допив третю пінту і зрозумів, що йому треба в туалет.

Коліно, яке майже не докучало йому, поки Страйк їв, пив і розмовляв з Робін, почало жорстоко боліти, щойно він підвівся. Повертався на своє місце Страйк уже трохи спітнілим від болю. Судячи з виразу обличчя, Робін і досі умовляла Метью. Коли нарешті вона повернулася за стіл, на питання про свій стан Страйк відповів дуже коротко.