— Ти не попереджав, що когось приведеш! — просичала вона Страйкові на вухо, коли він нахилився поцілувати її у щоку. Люсі була маленька, білява, круглолиця; ніхто б не подумав, що вони родичі. Люсі народилася від зв’язку матері з іншим відомим музикантом. Рік був ритм-гітаристом, який, на відміну від Страйкового батька, підтримував з донькою дружні стосунки.

— Ти ж наче казала, щоб я привів гостю,— пробурмотів до сестри Страйк, поки Грег заводив Ніну у вітальню.

— Я спитала, чи приведеш,— сердито озвалася Люсі.— О Боже, це треба ставити ще... бідолашна Маргарита!..

— Яка ще Маргарита? — спитав Страйк, але Люсі вже побігла до їдальні з лопаткою напереваги, лишивши головного гостя самого в коридорі. Зітхнувши, Страйк пішов слідом за Грегом і Ніною у вітальню.

— Сюрприз! — сказав білявий лисіючий чоловік, підводячись із дивана; його дружина в окулярах усміхнулася до Страйка.

— Господи Боже! — тільки і мовив Страйк, з радістю поспішаючи потиснути простягнену руку. Нік та Ільза були одними з його найдавніших друзів; тільки в них перетиналися, щасливо пошлюблені, дві половини його дитинства — Лондон і Корнволл.— Мене не попередили, що ви теж прийдете!

— Ну, це ж і є суть сюрпризу, Оґі,— сказав Нік, поки Страйк цілував Ільзу.— Ти знайомий з Маргаритою?

— Ні,— сказав Страйк.— Не знайомий.

Ось чому Люсі питала, чи приведе він когось: то була жінка з тих, в одну з яких, за планом Люсі, він мав закохатися і жити довго й щасливо в будинку з магнолієвим деревом під вікнами. Маргарита була смаглява, з масною шкірою і похмурим обличчям; на ній була блискуча фіолетова сукня, придбана, вочевидь, коли вона була трошки худіша. Страйк був упевнений, що Маргарита розлучена. В цьому питанні він уже мав шосте чуття.

— Привіт,— сказала вона, поки Ніна в чорній сукні на бретелях теревенила з Грегом; у короткому слові була вся гіркота світу.

Отже, вечеряти сіли всімох. Страйк не бачився з друзями-цивільними, відколи вийшов у відставку через інвалідність. Навмисне важкий робочий графік стер різницю між буднями й вихідними, але тепер Страйк знову зрозумів, наскільки любить Ніка та Ільзу і наскільки краще було б, якби вони лише втрьох — без усіх інших — їли десь каррі.

— Звідки ви знайомі з Кормораном? — жадібно розпитувала їх Ніна.

— Я з ним ходила до школи в Корнволлі,— пояснила Ільза, через стіл усміхаючись до Страйка.— Тобто то ходила, то не ходила. Він то вчився в нас, то не вчився, так, Корме?

І за копченим лососем було повідано історію мозаїчного дитинства Страйка й Люсі — їхніх мандрів з матір’ю-кочівницею і постійних повернень до Сент-Моса, до тітки й дядька, які були їм за прийомних батьків у дитячі й підліткові роки.

— А потім мама забрала Корма до Лондона, коли йому було скільки — сімнадцять? — розповідала Ільза.

Страйк бачив, що Люсі ця розмова не подобається: вона ненавиділа балачки про їхнє незвичне виховання та скандальну мати.

— І тут він ходив у стару добру звичайну школу зі мною,— сказав Нік.— Гарні були часи.

— З Ніком корисно було товаришувати,— додав Страйк.— Він знає Лондон як свої п’ять пальців: у нього батько таксист.

— А ти теж таксист? — спитала Ніна в Ніка, явно захоплена екзотичністю Страйкових друзів.

— Ні,— весело відповів Нік,— я гастроентеролог. Ми з Оґі разом святкували вісімнадцятиріччя...

— ...і Корм запросив із Сент-Моса свого друга Дейва і мене,— додала Ільза.— Я вперше потрапила до Лондона, була в такому захваті...

— ...і там ми й познайомилися,— закінчив Нік, широко усміхаючись до дружини.

— І що, досі нема дітей? — спитав Грег, самовдоволений батько трьох синів.

Виникла крихітна пауза. Страйк знав, що Нік та Ільза кілька років намагалися зачати дитину, але безуспішно.

— Поки що немає,— мовив Нік.— Ніно, а ти чим займаєшся ?

Згадка про «Ропер-Чард» трохи оживила Маргариту, яка ображено споглядала Страйка з того боку столу, ніби він був ласим шматочком, до якого вона не могла дотягтися.

— Майкл Фенкорт щойно перейшов до «Ропер-Чарда»,— оголосила вона.— Я прочитала вранці в нього на сайті.

— Йой! Це тільки вчора оголосили,— сказала Ніна. Це її «йой» нагадало Страйкові те, як Домінік Калпепер казав на офіціанта «друже»; то вона, мабуть, так підтримувала Ніка, а ще хотіла показати Страйкові, що нормально ладнає з пролетаріатом. (Шарлотта, колишня Страйкова наречена, ніколи не вживала таких слівець і не змінювала аристократичної вимови, хай де опинялася. І Страйкові друзі їй не подобалися).

— О, я велика прихильниця Майкла Фенкорта,— сказала Маргарита.— «Порожній дім» — один з моїх улюблених романів. Я обожнюю російську літературу, і є у книжках Фенкорта щось таке, що нагадує Достоєвського...

Страйк здогадався: то Люсі їй сказала, що він учився в Оксфорді, а отже, розумний. І захотів, щоб Маргарита опинилася на відстані тисячі миль звідси, а Люсі краще його розуміла.

— Фенкорт не вміє писати жінок,— відмахнулася Ніна.— Старається, але не виходить. Істерика, цицьки й тампони — ось портрет його героїні.

Нік від несподіванки пирхнув у келих; Страйк засміявся у відповідь; Ільза теж захихотіла:

— Вам по тридцять шість років, хлопці. Боже!

— А я вважаю, що він чудовий,— без тіні усміху повторила Маргарита. У неї відібрали потенційного партнера, хай навіть з однією ногою та надмірною вагою; так просто віддавати Майкла Фенкорта вона не збиралася.— І надзвичайно привабливий. Складний, розумний, я до таких маю слабкість,— зітхнула вона в бік Люсі, явно маючи на увазі якісь давні негаразди.

— У нього голова завелика для тіла,— відповіла Ніна, радісно відкидаючи свій учорашній захват від появи Фенкорта,— а ще він феноменально зверхній.

— Я завжди вважала дуже зворушливим те, що він зробив для того молодого американського письменника,— сказала Маргарита, коли Люсі зібрала закуски і жестом покликала Грега допомогти їй на кухні.— Закінчив за нього роман... як його звали, того романіста, що помер від СНІДу?..

— Джо Норт,— підказала Ніна.

— Дивуюся, що ти знайшов у собі сили прийти,— тихо сказав Нік до Страйка.— Після того, що сталося вдень.

На превеликий жаль, Нік уболівав за «Сперз».

Грег, який повернувся з баранячою ногою і почув Нікові слова, негайно за них ухопився.

— Зачепило тебе, га, Корме? Коли всі гадали, що вони Бога за бороду вхопили?

— Що тут у вас таке? — спитала Люсі тоном учительки, яка заспокоює клас, й поставила на стіл тарелі з картоплею та овочами.— О ні, Грегу, тільки не про футбол.

Так Маргарита змогла знову перетягнути розмову на свою тему.

— Так, на «Порожній дім» Фенкорта надихнув образ будинку, що йому залишив померлий друг,— місця, де вони були замолоду щасливі. Це так зворушливо! Це справжня історія жалю, втрати, змарнованих надій...

— Насправді Джо Норт залишив будинок у спільне володіння Майклові Фенкорту й Оуену Квайну,— твердо виправила Маргариту Ніна.— І вони обидва написали натхненні ним романи; книга Майкла отримала Букера, а книгу Оуена заплювали,— додала вона вже до Страйка.

— І що сталося з будинком? — спитав у Ніни Страйк, поки Люсі передавала йому баранину.

— Ой, це було сто років тому, мабуть, уже продали,— сказала Ніна.— Жодної спільної власності вони б мати не захотіли — вони багато років одне одного ненавидять. Відтоді як Елспет Фенкорт укоротила собі віку через ту пародію.

— А ти не знаєш, де той будинок?

— Він усе одно не там,— майже пошепки відповіла Ніна.

— Хто не там? — спитала Люсі, ледь ховаючи роздратування. Її плани на Страйка полетіли шкереберть. Ніна тепер ніколи їй не сподобається.

— Один з наших авторів зник,— пояснила їй Ніна.— Його дружина попросила Корморана знайти його.

— Успішний чолов’яга? — спитав Грег.

Понад сумнів, Грег утомився через колотнечу, яку дружина здіймала навколо свого геніального, але такого непутящого брата, що ледве зводив кінці з кінцями, хоча працював мов віл; але на слово «успішний» у світлі тих конотацій, яких воно набувало в устах Грега, у Страйка була алергія.