— Одна з перших оцінок «Бомбікса Морі», що я почув,— провадив Страйк,— відзначала, що ця книжка дуже схожа на ваші ранні твори. Кров, кишки і таємничі символи — здається, я чув саме такі слова.

— І? — Фенкорт сховав руки в кишені.

— І що більше я розмовляв з людьми, які знали Квайна, то очевидніше ставало, що книжка, яку всі читали, мало нагадувала ту, про яку він розповідав, коли писав.

Дихання Фенкорта хмаркою вихоплювалося з його рота, приховуючи грубі риси обличчя, які Страйк і так заледве бачив.

— Я навіть розмовляв з дівчиною, яка стверджує, що їй читали уривок, якого у фінальній версії немає.

— Письменники викидають шматки тексту,— відповів Фенкорт, переступаючи з ноги на ногу; плечі він підняв аж до вух.— Оуену варто було б викинути набагато більше. Власне, кілька романів.

— Є також повтори його більш ранніх творів,— провадив Страйк.— Два гермафродити, два закривавлені мішки. Купа сексуальних сцен.

— Містере Страйк, Оуен мав обмежену уяву.

— Він лишив по собі нотатки, де перелічуються можливі імена персонажів. Одне з цих імен є на касеті для друкарської машинки, яку винесли з кабінету до того, як його опечатала поліція, але в тексті роману цього імені немає.

— Передумав,— роздратовано сказав Фенкорт.

— Це звичайне ім’я, нічого символічного чи архетипного, на відміну від імен у закінченому рукописі,— мовив Страйк.

Очі звикали до темряви, і тепер він уже міг роздивитися тінь цікавості на грубому обличчі Фенкорта.

— Цілий ресторан бачив і чув, гадаю, останню трапезу Квайна і його останній публічний виступ,— провадив Страйк.— Надійний свідок стверджує, що Квайн на весь ресторан кричав, мовляв, одна з причин, чому Тассел боїться представляти книжку — це «млява кабака Фенкорта».

Страйк сумнівався, що їх з Фенкортом добре видно знервованій публіці за столом видавництва. їхні фігури зливалися з деревами й скульптурами, але рішучо налаштована людина знайшла б їх за крихітним вогником цигарки у Страйка в руці — принадою для снайпера.

— Річ у тім, що в «Бомбіксі Морі» немає й слова про вашу кабаку,— провадив Страйк.— Немає й слова про «прекрасні заблукані душі» — так Квайн обіцяв описати свою коханку і юну трансгендерну подругу. І ніхто не обливає шовкопрядів кислотою; щоб отримати їхні кокони, їх варять.

— I? — повторив Фенкорт.

— І я мусив зробити висновок,— відповів Страйк,— що «Бомбікс Морі», якого всі читали,— це не той «Бомбікс Морі», що його написав Квайн.

Фенкорт припинив тупцювати. На мить завмер і ніби всерйоз обміркував слова Страйка.

— Я... Та ні,— сказав він, здається, більше до себе.— Цю книжку написав Квайн. Стиль його.

— Дивно, що ви так кажете, бо всі, хто добре знає Квайнів специфічний стиль, відзначать чужий голос у цій книзі. Денієл Чард гадає, що то Вальдгрейв. Вальдгрейв — що то Елізабет Тассел. А Крістіан Фішер почув вас.

Фенкорт зі звичною зверхністю знизав плечима.

— Квайн намагався наслідувати кращого письменника.

— Вам не здається, що зі своїми прототипами з життя він поводиться якось нерівно?

Фенкорт узяв цигарку й запальничку, запропоновані Страйком, і тепер слухав мовчки, зацікавлено.

— Квайн каже, що дружина й Літагентка паразитували на ньому,— мовив Страйк.— Неприємно, але хто завгодно міг звинуватити в такому людей, що, так би мовити, живуть з його заробітку. Квайн закидає коханці, що та не дуже любить тварин, і ще вводить чи то завуальовану алюзію на погані книжки, що їх вона пише, чи то досить бридкий натяк на рак грудей. Трансгедерна подружка Квайна відбувається лише глузуванням з приводу вокальних вправ — і це після того, як (за її словами) вона повідала йому свою історію і поділилася найпотаємнішими секретами. Квайн звинувачує Чарда фактично в убивстві Джо Норта і дуже грубо натякає, що той хотів зробити з Джо дещо інше. І ще цей закид, буцімто ви винні у смерті своєї першої дружини. Все це — або загальновідомі речі, або поширені плітки, або легко вигадати.

— Але болить від того не менше,— стиха сказав Фенкорт.

— Погоджуюся,— кивнув Страйк.— У результаті багато людей дуже злі на Квайна. Проте єдине справжнє одкровення у книзі — це те, що то ви буцімто насправді зачали Джоанну Вальдгрейв.

— Я вам казав — ну, все одно що казав,— минулого разу, коли ми бачилися,— напруженим голосом промовив Фенкорт,— що це обвинувачення не просто облудне, а ще й нереальне. Я неплідний, і Квайн...

— ...і Квайн мусив би про це знати,— погодився Страйк,— бо ви з ним ще так-сяк ладнали, коли ви захворіли на свинку. Квайн уже глузував з цього у «Братах Бальзаках». І від цього обвинувачення, приховане в образі Різника, видається ще дивнішим, правда ж? Ніби це написала людина, яка не знає про ваше безпліддя. Вам це не спало на думку, коли ви читали книжку?

Сніг рясно сипав на волосся й плечі обох чоловіків.

— Не думаю, що Оуена обходило, правда то все чи ні,— повільно мовив Фенкорт, випускаючи дим.— Бруд прилипає до людини. Оуен просто розкидав його навсібіч. Мабуть, хотів наробити якнайбільше біди.

— Гадаєте, він саме тому надіслав вам рукопис одному з перших? — Коли Фенкорт не відповів, Страйк додав: — Це, знаєте, легко перевірити. Кур’єр, поштова служба — мали залишитися записи. З тим самим успіхом ви можете просто мені сказати.

Довга пауза.

— Гаразд,— нарешті зронив Фенкорт.

— Коли ви отримали рукопис?

— Шостого, вранці.

— І що ви з ним зробили?

— Спалив,— коротко відповів Фенкорт, точно як Кетрин Кент.— Я зрозумів, чого домагається Оуен: хоче публічного скандалу, максимального розголосу. Останній шанс невдахи... Я не збирався його тішити.

До них долинув ще уривок сміху й музики зсередини, коли відчинилися і зачинилися двері до садка. Непевні кроки за снігопадом, а тоді з темряви виступила масивна постать.

— Що,— захрипіла Елізабет Тассел, загорнута у важке пальто з хутряним коміром,— тут відбувається?

Щойно почувши її голос, Фенкорт ніби зібрався піти. Коли був останній раз, що вони розмовляли лицем до лиця, а не в натовпі з сотні людей?

— Хвильку заждіть, будь ласка,— попросив письменника Страйк. Фенкорт завагався. Тассел низьким хрипким голосом звернулася до Страйка:

— Пінкі скучив за Майклом.

— Вам це добре знайомо,— мовив Страйк.

Сніг шерхотів листям і засипав ставок, з центру якого купідон цілився в небо.

— Ви вважали, що творчість Елізабет до болю вторинна, так? — спитав Страйк у Фенкорта.— Ви з нею вивчали якобінські трагедії помсти, тому є певна подібність між вашим і її стилями. Але, гадаю, ви чудово імітуєте чужий стиль,— звернувся Страйк уже до Тассел.

Він знав, що Тассел прийде, якщо забрати Фенкорта, що злякається: про що він там говорить з письменником у пітьмі? Тассел стояла абсолютно незворушно, сніг засипав її хутряний комір і сталево-сиве волосся. У слабкому жеврінні вікон клубу Страйк ледь-ледь розрізняв контури її обличчя. Її погляд вражав уважністю й порожністю. Елізабет Тассел мала мертві, пусті очі акули.

— Наприклад, ви ідеально скопіювали стиль Елспет Фенкорт.

У Фенкорта відпала щелепа. Якусь мить було тихо: тільки шерехтів сніг і ледь чутно свистіло в легенях Елізабет Тассел.

— Я від самого початку вирішив, що Квайн на вас щось мав,— провадив Страйк.— Ви не схожі були на жінку, яка дозволить зробити з себе чийсь персональний банк і прислугу; яка залишить при собі Квайна, а Фенкорта відпустить. І ще всі ті просторікування про свободу слова... то ви написали пародію на книжку Елспет Фенкорт, через яку та вкоротила собі віку. Всі ці роки тільки й було доказів, що ваше слово, ніби Оуен вам показував ту пародію. Насправді було точно навпаки.

Знову тиша, тільки шелестить сніг і з грудей Елізабет Тассел виривається моторошний тихий свист. Фенкорт з роззявленим ротом дивився то на літагентку, то на детектива.

— Поліція запідозрила, що Квайн вас шантажував,— додав Страйк,— але ви відкараскалися зворушливою казочкою, мовляв, позичали йому гроші для Орландо. Ви більш ніж чверть століття платили Оуену за мовчання, так?