Вона не знала, що принесло їй більшу втіху: брязкання десятку мечів, вирваних з піхов як один, або ж вираз на обличчі Тиріона Ланістера.

Санса виїхала на турнір Правиці разом з септою Морданою та Джейною Пул у паланкіні з запонами такого тонкого жовтого шовку, що крізь них вона бачила все навколо — весь світ, який став золотим. За міськими мурами коло річки поставили кількасот шатрів, і на забаву з усіх боків поспішали тисячі простого люду. Він розкошів турніру Сансі перехопило подих: блиск обладунків, величезні огирі у шитих сріблом та золотом чабраках, галас натовпу, буяння прапорів під вітром, а лицарі, лицарі… головне — лицарі!

— Краще, ніж у піснях, — шепотіла Санса, поки вони шукали обіцяні батьком місця серед вельможних панів та пань. Санса розкішно вдяглася того дня — у зелену сукню, що пасувала до рудизни у її світло-брунатному волоссі. Вона знала, що на неї дивляться, і посміхалася.

Вони дивилися, як перед натовпом виїжджають звитяжці, овіяні піснями, один славніший за іншого. Першими в полі показалися семеро лицарів Королегвардії — усі, крім одного, вдягнені у лускаті обладунки молочного забарвлення, з корзнами, білішими за свіжий сніг. Пан Хайме також мав на собі біле корзно, але під ним він сяяв золотом з голови до ніг, з визолоченим мечем при боці, у шоломі з левовою головою. Пан Грегор Клеган, Гора-на-Коні, промчав повз них із гуркотом, наче лавина з гір. Санса добре пам’ятала князя Йона Ройса, який гостював у Зимосічі двома роками раніше.

— Його спижевий обладунок скуто багато тисяч років тому і карбовано чародійними рунами, які бережуть господаря від ран, — зашепотіла вона до Джейни.

Септа Мордана вказала на князя Язона Малістера у темно-синьому, шитому сріблом вбранні, з крилами орла на шоломі. На Тризубі він зарубав трьох значкових панів Раегара. Дівчата захихотіли, побачивши войовничого жерця Тороса Мирійського з голеною головою, в просторій червоній рясі, але замовкли, коли септа розповіла, як він увірвався драбиною на стіни Пайку з палаючим мечем у руці.

Інших вершників Санса не знала. Там були заплотні лицарі з Пальців, Вирію та гір Дорну, ніким не оспівані кінні охотники та новачки-зброєносці, молодші сини вельможних князів та спадкоємці менших домів. Ще молоді, ще не уславлені звитягами, але Санса з Джейною погодилися, що колись Семицарством буде гриміти слава їхніх імен. Пан Балон Лебедин. Князь Брис Карон з Порубіж’я. Спадкоємець Спижевого Йона — пан Андар Ройс — із молодшим братом паном Робаром; іхні висрібнені лати несли на собі ті самі стародавні руни, що й в батька, викладені спижем. Близнюки пан Горас та пан Гобер з виноградною китицею Рожвинів на щитах, винно-червоною на лазуровому полі. Патрек Малістер, син князя Язона. Шестеро Фреїв з Переїзду: пан Яред, пан Гостін, пан Данвел, пан Емон, пан Тео, пан Первин, сини та онуки старого князя Вальдера Фрея, а з ними — його байстрюк Мартин Водограй.

Джейна Пул зізналася, що її лякає Джалабар Ксого — князьок-вигнанець з Літніх Островів, шкірою чорний, як ніч, ще й вдягнений у накидку із зеленого та кармазинового пір’я. Коли ж вона побачила молодого князя Беріка Дондаріона з рудо-золотою гривою волосся та чорним щитом, розрізаним блискавкою, то оголосила, що ладна вийти за нього заміж хоч зараз.

На бойовище виїхав і Хорт, і королівський брат — красень Ренлі, князь Штормоламу. Від Зимосічі та півночі виступали Джорі, Алин і Гарвін.

— Наш Джорі виглядає жебраком посеред отих жевжиків, — пирхнула септа Мордана, побачивши його. Санса не могла не погодитися. Джорі мав на собі прості блакитно-сірі лати без прикрас та гербів, а з плечей його звисала сірою ганчіркою проста вовняна накидка. Але показав він себе добре: зсадив з коня Гораса Рожвина у першому двобої, тоді одного з Фреїв у другому. У третьому поєдинку він три рази з’їжджався з охотним латником Лотором Брюном, вбраним чи не вбогіше за нього самого. Жоден з бійців не вилетів з сідла, але Брюн тримав списа твердіше, бив точніше, і король віддав перемогу йому. Алинові та Гарвінові щастило гірше: Гарвін вилетів з сідла у першому ж двобої проти пана Мерина з Королегвардії, Алина вибив пан Балон Лебедин.

Кінні двобої продовжувалися цілісінький день, ба навіть у сутінках. Копита великих огирів гуркотіли полем, аж поки не перетворили його на пошматовану пустку. Не один десяток разів Джейна та Санса скрикували разом, коли вершники стикалися один з одним, ламаючи списи на друзки, а тим часом натовп галасував за своїх улюбленців. Джейна прикривала очі руками, наче мале дівчисько, щойно хтось із бійців злітав з коня, але Сансу було ліплено з міцнішого тіста. Панна княжого роду мусить гідно поводитися на турнірах. Навіть септа Мордана помітила її витримку і схвально кивнула.

Крулеріз був неперевершений. Він вибив із сідел пана Андара Ройса та порубіжного князя Бриса Карона так легко, наче бив по кільцях, а тоді виграв важкий двобій проти сивочолого Барістана Селмі, котрий у двох перших герцях переміг суперників на тридцять та сорок років молодших за себе.

Сандор Клеган та його брат-велетень, пан Грегор-Гора, також не знали собі рівних, люто скидаючи з коней одного супротивника за іншим. Найжахливіша подія дня сталася у другому двобої пана Грегора. Його спис підскочив догори і вдарив молодого лицаря з Долини під ринграф із такою силою, що кінець пробив горло і вбив вершника на місці. Юнак впав за якихось п’ять кроків від того місця, де сиділа Санса. Кінець списа пана Грегора зламався у шиї лицаря, і кров витікала з неї повільними, дедалі слабшими поштовхами. Лицар мав на собі новісінькі лати; коли сталь упіймала сонце, то неначе яскравий спалах вогню простягся його відкинутою рукою. А тоді сонце сховалося за хмару, і спалах згас. Кирея лицаря мала колір ясного літнього неба і була облямована місячними серпами. У неї потроху всотувалася кров, і серпики один за одним червоніли.

Джейна Пул рюмсала так відчайдушно, що септі Мордані довелося вивести її геть, аби привести до тями. Але Санса сиділа, склавши руки на колінах, і дивилася, наче зачарована. Раніше вона ніколи не бачила, як помирає людина. Їй би теж личило плакати, майнула в неї думка, та сльози не бажали текти. Можливо, усі її сльози були виплакані по Бранові та Панночці. Ясна річ, якби таке сталося з Джорі, паном Родріком або паном батьком, сльози б знайшлися, сказала вона собі. Молодий лицар у блакитній киреї нічого для неї не важив — якийсь незнайомець із Долини Арин, чиє ім’я вона забула, щойно почувши. «І світ теж забуде», зрозуміла Санса. «Про нього не складуть пісень. Як сумно.»

Щойно віднесли геть мертве тіло, як на поле вибіг хлопчик з лопатою і накидав землі туди, де воно лежало, аби сховати кров. Двобої відновилися.

Пан Балон Лебедин також був вибитий Грегором, а князь Ренлі — Хортом. Ренлі вилетів з сідла так стрімко, наче з-під нього винесло коня, тільки ноги майнули в повітрі. Голова князя гепнула об землю з добре чутним хряскотом, від якого натовпові перехопило подих. Але то лише відламався паріг на одному з розлапистих золотих рогів, що прикрашали шолом. Зіп’явшись на ноги, пан Ренлі отримав від натовпу шалені вітання, бо люд королівств уподобав гарного та ласкавого наймолодшого брата короля Роберта. Гречно вклонившись, він віддав зламаний паріг переможцеві, але Хорт пирхнув і викинув уламка натовпові, де над тим шматочком золота почалися бійки з видряпуванням очей. Спокій відновився тільки зусиллями самого ж пана Ренлі, який пішов у натовп і замирив розгардіяш власною особою. До того часу септа Мордана повернулася сама-одна та повідомила, що Джейна почувається зле і залишилася у замку. Та байдуже — Санса про неї вже й не згадувала.

Пізніше заплотний лицар у клітчастій накидці зганьбив себе: вбив коня під Беріком Дондаріоном і тим програв двобій. Князь Берік переклав сідло на нового огиря, з якого і злетів одразу ж від списа Тороса, жерця з Миру. Пан Арон Сантагар та охотник Лотор Брюн тричі з’їжджалися марно; після того пан Арон програв князеві Язону Малістеру, а Брюн — молодшому синові Йона Ройса, Робарові.