Він почув, як Грен зашепотів:
— Тут немає божегаю. Чи є? Ніколи не бачив тут божегаю.
— Ти й стада зубрів не побачиш, поки вони не втопчуть тебе у сніг, — прошепотів йому Пип.
— Побачу, — наполіг Грен. — Я їх дуже здалеку побачу.
Мормонт сам підтвердив сумніви Грена.
— Замок Чорний не потребує божегаю. За Стіною починається страхолюдна пуща, яка стояла там від Віку Світанку безліч століть до того, як андали принесли Сімох через вузьке море. За кілька верств звідси росте гайок оберіг-дерев, де ти зможеш знайти своїх богів.
— Пане воєводо. — Голос застав Джона зненацька. На ноги звівся Семвел Тарлі. Товстун витирав спітнілі долоні об сорочку. — Можна… можна і мені теж? Ну, проказати обітницю перед серце-деревом?
— Хіба дім Тарлі тримається старої віри? — запитав Мормонт.
— Ні, пане мій, — наполохано пропищав Сем. Джон знав, що старшина Варти лякала його, а надто Старий Ведмідь. — Мені дали ім’я у світлі Седмиці, в септі Рогошпиля, як моєму батькові, його батькові та усім Тарлі за тисячу років.
— Навіщо ж ти зраджуєш богів свого батька та свого дому? — здивувався пан Яремія Рикер.
— Мій новий дім — Нічна Варта, — відказав Сем. — Седмиця ніколи не відповідала на мої молитви. Може, старі боги їх почують.
— Як хочеш, хлопче, — вирішив Мормонт, і Сем сів на місце, як і Джон. — Ми розподілили кожного з вас до братства згідно наших потреб і ваших здібностей та вмінь.
Бовен Марш ступив уперед і передав йому грамоту. Князь-воєвода розгорнув сувій і почав читати.
— Гальдер, до будівничих.
Гальдер сухо кивнув на знак згоди.
— Грен, до розвідників. Альбет, до будівничих. Пипар, до розвідників.
Пип зиркнув на Джона і поворушив вухами.
— Семвел, до шафарів.
Сем полегшено видихнув і зім’як, витираючи лоба клаптем шовку.
— Матар, до розвідників. Дареон, до шафарів. Тодер, до розвідників. Джон, до шафарів.
Шафарів?! Якусь мить Джон не міг повірити своїм вухам. Мабуть, Мормонт щось не те прочитав. Він почав був підводитися, щоб вказати на помилку… але побачив, як на нього дивиться пан Алісер, виблискуючи очима, наче двома скалками обсидіану, і все зрозумів.
Старий Ведмідь згорнув сувоя.
— Старшина братств пояснить вам обов’язки. Хай бережуть вас, браття, усі боги, які є на світі.
Князь-воєвода вшанував їх напівуклоном і пішов. Слідом вийшов пан Алісер, виграваючи ріденькою посмішечкою на обличчі. Джон ще ніколи не бачив майстра-мечника таким втішеним.
— Розвідники — до мене, — покликав пан Яремія Рикер, щойно вони пішли. Пип повільно звівся на ноги, не зводячи очей з Джона і зачервонівшись вухами. Грен широко шкірився і, здається, не розумів, що трапилося. Мат і Ропух пристали до цих двох і слідом за паном Яремією пішли з септу.
— Будівничі, — оголосив Отел Ярвик, чолов’яга з квадратною щелепою. Гальдер з Альбетом потяглися за ним.
Джон озирнувся, скніючи серцем і нічого не розуміючи. Сліпі очі маестра Аемона звелися догори, до світла, якого він не бачив. Септон переставляв кришталі на вівтарі. На лавах залишилися тільки Сем та Дареон — товстун і співець… а ще він сам.
Великий шафар Бовен Марш потер пухкі долоні.
— Семвеле, ти служитимеш маестрові Аемону в крукарні та бібліотеці. Чет переходить до псярні, поратися коло хортів. Ти вселишся до його келії, аби ходити коло маестра вдень та вночі. Певен, що ти гарно доглядатимеш його. Маестер дуже старий роками і надзвичайно цінний для нас.
— Дареоне, я чув, що ти співав при столі багатьох вельможних панів, поділяв їхній трунок та частунок. Ми відсилаємо тебе до Східної Варти. Можливо, твої здібності стануть у пригоді Котерові Пайку, коли приходитимуть купецькі галери. Ми надто переплачуємо за солону яловичину та рибу, а останнім часом отримували жахливої якості оливкову олію. Коли прибудеш туди, з’явишся до Боркаса, і він приставить тебе до корабельних справ.
Далі Марш із привітною посмішкою звернувся до Джона.
— За наказом пана князя-воєводи Мормонта ти, Джоне, слугуватимеш йому особисто. Ти спатимеш у келії під його покоями, у Воєводській Вежі.
— І які ж я виконуватиму обов’язки? — ядучо запитав Джон. — Подаватиму панові воєводі страви, застібатиму на ньому одяг, носитиму гарячу воду для миття?
— Звісно ж. — Марш спохмурнів, почувши голос Джона. — А ще бігатимеш з листами, стежитимеш за комином у його покоях, щодня змінюватимеш простирадла і взагалі робитимеш усе, що накаже тобі князь-воєвода.
— То ви маєте мене за покоївку?
— Ні, — відповів маестер Аемон з глибини септу. Клідас допоміг йому підвестися. — Ми маємо тебе за братчика Нічної Варти… якщо ми, часом, не помилилися.
Джон ледве примусив себе не вибігти геть. Йому тепер що, збивати масло та зашивати штани, як дівка, решту його життя?
— Чи можу я піти? — запитав він сухо.
— Якщо бажаєш, — відповів Бовен Марш.
Дареон та Сем вийшли разом з ним. У двір вони зійшли мовчки. Назовні Джон зиркнув на Стіну, що сяяла на сонці й пускала додолу сотні тоненьких пальчиків-струмочків води від розталого льоду. Джон відчував таку лють, що ладен був розтрощити Стіну просто на місці, й нехай увесь світ хоч дідьки вхоплять.
— Джоне! — схвильовано покликав Семвел Тарлі. — Почекай-но. Хіба ти не бачиш, що робиться?
Джон обернувся до нього, шаленіючи.
— Я бачу підлу руку пана Алісера, ось що я бачу. Він хотів мене принизити, і принизив.
Дареон зиркнув на нього з відразою.
— Тобто таким, як ми з тобою, Семе, шафарювати судилося долею, а Сніг-воєвода, бач, гидує.
— Я краще володію мечем і краще їжджу верхи, аніж будь-хто з вас! — сіпнувся Джон. — Так нечесно!
— Нечесно? — пирхнув Дареон. — Та дівка чекала на мене голісінька, як мати народила. Сама втягла мене крізь вікно. А ти кажеш мені, що таке нечесно?
І він пішов геть.
— Служити шафарем зовсім не ганебно, — мовив Сем.
— Гадаєш, я хочу решту життя прати старечі підштанки?
— Старий, про якого ти кажеш — князь-воєвода Нічної Варти, — нагадав йому Сем. — Ти будеш коло нього вдень та вночі. Так, ти наливатимеш йому вино та мінятимеш постіль, але ще отримуватимеш його листи, слугуватимеш на раді старшини, узброюватимеш для бою і боронитимеш його спину. Ти будеш його другою тінню. Ти знатимеш все, у всьому братимеш участь… а до того ж великий шафар сказав, що Мормонт сам просив тебе для себе!
— Коли я був малий, — вів далі Сем, — мій батько наполягав, щоб я сидів у його приймальні щоразу, коли він чинив суд або когось зустрічав. Брав із собою, коли їздив присягати князеві Тирелу. Але потім став брати Дікона, а мене лишати вдома. Його більше не цікавило, чи я буваю на прийомах, якщо там був Дікон. Він хотів тримати біля себе свого спадкоємця, зрозуміло? Аби дивитися, слухати і вчитися з кожного кроку. Б’юся об заклад, саме тому воєвода Мормонт взяв тебе до себе, Джоне. Навіщо ж іще? Щоб вивчити на очільника Варти!
Джонові аж очі відкрилися. А й справді, князь Едард часто запрошував Робба до своєї ради у Зимосічі. Може, Сем має рацію? Казали ж усі, що в Нічній Варті піднятися високо зможе навіть байстрюк.
— Я цього ніколи не хотів, — вперто вимовив він.
— А нас тут ніхто не питає, чого ми хочемо, — нагадав Сем.
Зненацька на Джона Сніговія накотив сором. Боягуз там чи ні, але Семвел Тарлі знайшов у собі мужність прийняти свою долю як чоловік. «На Стіні чоловік завжди отримує по заслугах», казав йому Бенджен Старк останнього вечора, коли Джон бачив його живим. «Ти не розвідник, Джоне, а лише зелененький хлопчина, що пахкотить літом.» А ще він чув, що байстрюки дорослішають швидше за інших дітей. На Стіні ж ти або дорослішаєш, або помираєш.
Джон глибоко зітхнув.
— Ти цілком правий. Я поводився, як дитина.
— То ти залишишся і прокажеш зі мною обітниці?
— Старі боги на нас чекають. — Він примусив себе всміхнутися.
Вони виїхали пізно по обіді. Стіна не мала брами як такої — ані тут, у замку Чорному, ані деінде на протязі своїх п’ятисот верст. Загін провів коней вузьким звивистим проходом, пробитим у кризі, відчуваючи, як давлять з обох боків холодні темні стіни. Три рази шлях перегороджували залізні грати; доводилося зупинятися і чекати, поки Бовен Марш відімкне ключами важкі ланцюги. Чекаючи позаду великого шафаря, Джон щулився під величезною вагою, що напирала зверху. Повітря тут було холодніше, ніж у могилі. І таке саме застигле. Він відчув дивне полегшення, вигулькнувши на денне світло з північного боку Стіни.
