На вечерю вони замовили біфштекс із картопляним пюре й зеленою квасолею та салат, і дружина спитала, чи не можна їм випити пляшку тавельського.

— Це найкраще вино для закоханих,— сказала вона.

Девід подумав, що вона незмінно виглядає на свої літа,— а їй був двадцять один рік. Його це завжди дуже тішило. Але того вечора ніхто не дав би їй стільки. Її гарні вилиці вирізнялись як ніколи раніш, вона усміхалася, і обличчя її було запаморочливим.

У кімнаті стояла сутінь, і лише трохи світла проходило у вікно знадвору. Вечірній вітрець із моря приніс прохолоду, і на ліжку не було укривала.

— Деве, ти не проти, якщо ми пустимося берега?

— Ні, дівчинко.

— Не називай мене дівчинкою.

— Коли я отак обіймаю тебе, ти дівчинка,— сказав він. Він міцно обіймав її за груди й розтискав і стискав пальці, відчуваючи під ними свіжу пругку плоть.

— Вони дісталися мені в посаг,— сказала вона.— А мій сюрприз — це щось нове. Помацай... Та ні, облиш ти їх. Нікуди вони не дінуться. Помацай мені скроні й потилицю. Як там усе по-новому, яке воно чисте й гладеньке на дотик. Прошу тебе, Девіде, кохай мене таку, яка я є. Зрозумій мене, будь ласка, і кохай.

Він заплющив очі й відчув на собі легку вагу її довгого тіла, і її груди, притиснуті до його грудей, і її уста на своїх. Він лежав у темряві й відчував щось невиразне, потім її рука сягнула вниз, і він трохи підвівся, щоб допомогти їй, а тоді знову відкинувся на спину й ні про що вже не думав, тільки відчував її вагу і якусь дивну порожнечу всередині, коли це вона озвалася:

— Ну, тепер ти вже не можеш сказати, хто з нас хто?

— Ні.

— Ти перетворюєшся,— провадила вона.— Так, так. Перетворюєшся. Ти стаєш моєю дівчиною, Кетрін. Хочеш перетворитись, і стати моєю дівчиною, і дати мені здолати тебе?

— Це ж ти Кетрін.

— Ні. Я Пітер. А ти — моя кохана Кетрін. Як добре, що ти тепер вона. Дякую тобі, Кетрін, дякую. Будь ласка, зрозумій мене. Зрозумій і не дивуйся. Я ладна отак кохатися з тобою все життя.

Урешті обоє геть виснажились і знесиліли, але то був ще не кінець. Вони лежали поряд у темряві, дотикаючись ногами, і її голова спочивала в нього на плечі. Зійшов місяць, і в кімнаті стало трохи світліше. Жінка навпомацки повела рукою вниз йому по животі й спитала:

— Ти не думаєш, що я зіпсута?

— Звісно, що ні. Але коли ти все це замислила?

— Не від самого початку. Але досить давно. А ти такий милий, що дозволив мені це.

Девід обняв її, міцно пригорнув до себе, відчуваючи її гарні груди біля своїх, і поцілував у знадливі уста. Він міцно обіймав її, а подумки проказував: «Прощавай... прощавай... прощавай».

— Полежмо трохи тихенько, обіймаймо одне одного й ні про що не думаймо,— мовив він уголос, а серце його проказувало: «Прощавай, Кетрін, прощавай, моя люба дівчинко, прощавай, і хай тобі щастить, прощавай».

Він устав, повів поглядом з кінця в кінець пляжу, закоркував пляшечку з косметичною олією і засунув її в бічну кишеню рюкзака, а тоді спустився до моря, відчуваючи, як холодить ноги пісок. Подивився на дружину, що лежала горілиць на піщаному схилі, заплющивши очі й простягши руки обабіч себе, а позад неї була скісно напнута прямокутна полотнина й стирчали перші кущики шорсткої прибережної трави. «Не слід їй надто довго лежати отак нерухомо просто на сонці»,— подумав він. Потім рушив далі, пірнув плиском у прозору холодну воду, а виринувши, перевернувся на спину й поплив від берега, дивлячись на пляж понад рівномірним мигтінням власних ніг біля поверхні. Знов перевернувся у воді, пірнув до дна й, торкнувшись шерехуватого піску, відчув під рукою його хвилясті гребінці, а тоді випірнув на поверхню й поплив навпростець до берега, намагаючись робити якнайповільніші гребки руками. На березі він підійшов до дружини й побачив, що вона спить. Знайшов у рюкзаку свого наручного годинника й подивився, чи не час збудити її. У рюкзаку була пляшка холодного вина, загорнута в газету й укутана в їхні рушники. Він відкоркував пляшку, не розгортаючи її, і ковтнув холоднуватої вологи просто з того незграбного пакунка. Потім сів біля дружини, дивлячись на неї і вряди-годи поглядаючи на море.

Він думав про те, що це море завжди холодніше, ніж здається на вигляд. Вода в ньому прогрівалася по-справжньому тільки десь у середині літа, за винятком мілководдя біля положистих пляжів. А тутешній пляж круто уривався, і вода й біля самого берега обпікала холодом, аж поки ти розігрівався плаванням. Він поглянув на море, на високі хмари над ним і завважив, як далеко на захід зайшли на лови рибальські вітрильники. Потім знов перевів погляд на дружину, що спала на піску, який, уже зовсім просох і починав легенько здійматися за вітерцем, коли поворушити його ногою.

Серед ночі Девід відчув, як його тіла торкаються дружинині руки. І, прокинувшись, побачив, що у вікно світить місяць, а вона знову займається своєю чорною магією перетворення, і коли вона озвалася до нього й почала задавати запитання, він не сказав «ні», але так гостро відчув оту переміну в ній, що його всього пронизав біль, і після того, як обоє виснажились і все оте скінчилося, вона аж тремтіла й шепотіла до нього: «Ну, ось ми й дійшли до краю. Справді дійшли».

«Атож,— подумав він.— Тепер ми справді дійшли до краю». А коли вона раптом заснула, наче стомлена мала дівчинка, й лежала поруч нього, освітлена місячним промінням, така зваблива, з отією своєю новою, незвичною і гарною стрижкою, він нахилився над нею і сказав, але не вголос: «Я з тобою. Хоч би що там ти ще забрала собі в голову, я з тобою і кохаю тебе».

Уранці йому страшенно хотілось їсти, але він чекав, поки прокинеться дружина. Та зрештою поцілував її і збудив, вона сонно всміхнулася, підвелася з ліжка, умилась у великому тазі, потім нахилилася перед дзеркалом, зачесала щіткою волосся й без усмішки подивилась на своє відображення, а тоді всміхнулася, поторгала пучками пальців скроні, натягла через голову свою смугасту сорочку й нарешті поцілувала чоловіка. Стала впритул до нього, так що її груди вперлись у його, і сказала:

— Не тривожся, Девіде. Я твоя слухняна дівчинка, що знов повернулася до тебе.

Одначе він уже неабияк тривожився і думав: «Що з нами буде, коли все так стрімко й небезпечно полетіло шкереберть? Що може вціліти в цьому шаленому вогні? Ми були щасливі, атож, я певен, що й вона була щаслива. Але хто що знає? І яке ти маєш право судити? Чи не ти сам сприйняв і підтримав цю переміну в ній? Коли вже вона так цього хоче, то хто ти такий, щоб ставати їй на заваді? Тобі пощастило, що ти маєш таку дружину, і то твоя вина, а не її, що по всьому на душі в тебе то гидко, то не гидко. От після чарки тобі ж не гидко,— переконував він себе.— А що ти питимеш, коли спиртне перестане правити тобі за щит?»

Він дістав із рюкзака пляшечку з олією і легенько помастив дружині підборіддя, щоки та ніс, а тоді знайшов у зовнішній кишені рюкзака вицвілу голубу носову хустинку з візерунками, розгорнув і поклав їй на груди.

— Вже треба прокидатися? — спитала вона.— Мені саме сниться дивовижний сон.

— То додивись його,— сказав він.

— Дякую.

За кілька хвилин жінка глибоко зітхнула, покрутила головою і сіла.

— Тепер у воду,— мовила вона.

Вони зайшли в море, відпливли від берега і почали пірнати й гратись у воді, наче дельфіни. А повернувшись на берег, витерли одне одного рушниками, і Девід дав дружині пляшку з вином, яке ще лишалося прохолодним у грубій газетній обгортці. Обоє випили нахильці, і дружина подивилася на нього й засміялась.

— Приємно пити вино, щоб утамувати спрагу,— сказала вона.— А ти справді не проти, що ми тепер братики, га?

— Ні.— Він мазнув їй по чолі й по носі, по щоках та підборіддю олією з пляшечки, а потім обережно помастив шкіру навколо вух.

— Я хочу, щоб засмагло за вухами, на потилиці й на скронях. На нових відкритих місцях.