Пані Пруст махнула рукою, і молодша відьма зі стурбованим виглядом потрюхикала геть. Коли пані Пруст віддавала накази, їм, як правило, корилися. Вона розвернулася назад до Тіфані. 

— Істота, яка тебе переслідує, тепер має тіло, юна панно. Він вкрав тіло вбивці, що був ув’язнений у Танті. І знаєш що? Перш ніж той хлопак втік з будівлі, він вбив свою канарку. Вони ніколи не вбивають свою канарку. Так просто не чинять. Під час бунту можна, скажімо, забити іншого в’язня по голові залізним прутом, але нізащо не вбивай канарку. Це злий вчинок. 

Це був дивний вступ до теми, але пані Пруст не вдавалася до світських розмов чи, власне, слів підтримки та заспокоєння. 

— Я очікувала, що щось таке станеться, — сказала Тіфані. — Я знала, що станеться. Який він має вигляд? 

— Ми загубили його кілька разів, — сказала пані Пруст. — Поклики природи, все таке. Він міг залізти в якийсь будинок і роздобути кращий одяг, мені було не видно. До тіла він буде безжальний. Експлуатуватиме, доки не знайде інше, чи доки це не розвалиться на шматки. Ми приглядатимемо за ним. А це, значить, твоя ділянка? 

Тіфані зітхнула. 

— Так. І тепер він жене мене, як вовк — ягня. 

— Тоді, якщо тобі небайдужі місцеві люди, ти мусиш швидко його позбутися, — сказала пані Пруст. — Достатньо голодний вовк їстиме будь-що. А тепер, де твої манери, панно Болячко? Ми замерзли і змокли, а у вас, судячи з галасу, внизу якась вечірка? 

— О, я перепрошую, ви здолали такий шлях, щоб мене попередити, — сказала Тіфані. 

Пані Пруст махнула рукою так, наче це було неважливо. 

— Впевнена, Худорлява Висока Низька Гладка Саллі і пані Дивопадок не проти підкріпитися після довгої дороги, а я просто втомлена, — сказала вона. А тоді, на очах нажаханої Тіфані, вона повалилася горілиць, приземлившись на ліжко Герцогині так, що тільки чоботи лишилися стирчати з одного боку і стікати водою. 

— Ця ваша Герцогиня, — спитала вона, — більше не завдавала тобі клопоту? 

— Ще й як завдавала, на жаль, — поскаржилася Тіфані. — Видається, вона має повагу лише до королів, і то неточно. І свою власну доньку теж цькує, — додала вона і зауважила, — одну з ваших клієнток, до речі. 

І тоді вона розповіла пані Пруст все про Латуччію і Герцогиню, позаяк пані Пруст була з тих жінок, кому ти розповідаєш все; що далі розповідала Тіфані, то ширше посміхалася пані Пруст, тож Тіфані не знадобилося спеціального відьомського чуття, щоб запідозрити — на Герцогиню очікують неприємності. 

— Я так і знала. Я маю чудову пам’ять на обличчя. Ти коли-небудь чула про м’юзік-голли, дорогенька? Йой, ні. Звідки тут про таке почуєш. Там роблять усілякі вистави — коміки, і співаки, і собаки, що вміють говорити... і, звісно, танцівниці. Гадаю, ти собі приблизно уявила картину? Не така вже і кепська робота для дівчинки, яка вміє смикати гарненькими ніжками, особливо, коли після виступу всі шикарні джентльмени чекатимуть на неї при виході зі сцени, щоб запросити на вечерю, і все таке, — відьма скинула гостроверхого капелюха на підлогу поруч із ліжком. — Не терплю мітел, — сказала вона. — Від них лишаються мозолі в таких місцях, де ні в кого не має бути мозолів. 

Тіфані розгубилася. Вона не могла вимагати, щоб пані Пруст злізла з ліжка; адже це було не її ліжко. Це був не її замок. Вона всміхнулася. По правді, це була не її проблема. Як приємно зіткнутися з проблемою, яка тобі не належить. 

— Пані Пруст, — сказала вона. — Чи можу я вас переконати спуститися вниз? Тут є деякі інші відьми, з якими я б хотіла, щоб ви познайомилися. 

В ідеалі — коли мене не буде в приміщенні, додала вона про себе, та навряд чи це вдасться влаштувати. 

— Кущові відьми? — пані Пруст пирхнула. — Особисто я не вбачаю нічого поганого в кущовій магії, — пояснила вона. — Я якось познайомилась із кущовою відьмою, що провела руками над огорожею з живоплоту, і за три місяці та набула форми двох папужок і непристойно милого песика, що тримав у роті живоплотну кістку; і все це — без жодної участі ножиць. 

— Навіщо вона таке зробила? — Тіфані була ошелешена. 

— Маю сумніви, що вона цього насправді хотіла, просто хтось її попросив, дав за це хороші гроші, і, суто формально, фігурна стрижка дерев не протизаконна, хоча, підозрюю, коли народ повстане, декотрих з фанатів повісять на першому-ліпшому кущі. Кущові відьми — це так ми в місті називаємо сільських відьом. 

— Он воно як, — невинно протягнула Тіфані. — Ну, я не знаю, як у нас на селі називають міських відьом, але я впевнена, що Господиня Дощевіск вам розкаже. 

Тіфані знала, що їй має бути соромно, але в неї видався довгий день після довгого тижня, а відьма теж іноді мусить розважатися. 

Дорогою вниз вони пройшли повз кімнату Латуччії; Тіфані почула голоси і сміх. Сміх Тітуні Оґґ. Його ні з чим не переплутаєш; це такий сміх, що плескає тебе по спині. А тоді голос Латуччії спитав: «І що, це справді працює?», а Тітуня прошепотіла, щось таке, що Тіфані не розібрала, та хай що це було, але Латуччія ледь не задушилася від хихотіння. Тіфані всміхнулася. Сором’язлива молода отримувала інструкції від когось, хто, мабуть, ніколи в житті нічого не соромився, і, здавалося, всі були задоволені процесом. Принаймні вона не ридає щоп’ять хвилин. 

Тіфані провела пані Пруст до зали. Дивовижно, але, виявляється, для щастя людям потрібні лише їжа, питво та інші люди. Навіть тепер, коли Тітуня Оґґ вже не підʼюджувала їх, вони заповнювали простір, ну, своєю людськістю. Там, звідки було видно водночас майже всіх, стояла Бабуня Дощевіск. Вона розмовляла за пастором Еґґом. 

Тіфані обережно підпливла до неї; судячи з обличчя жерця, він був би зовсім не проти, щоб їхню розмову хтось грубо перервав. Бабуня Дощевіск могла іноді бути дуже прямолінійною у питаннях релігії. Тіфані відчула, як йому відлягло, коли вона сказала: 

— Господине Дощевіск, дозвольте представити вам пані Пруст. Вона з Анк-Морпорка, де керує однією відомою крамницею, — вона глитнула слину, повернулася до пані Пруст і сказала: — Дозвольте представити вам Бабуню Дощевіск. 

Дві літні відьми подивилися одна на одну, а вона тим часом відступила вбік і затамувала подих. Гамір у залі влігся, і жодна з них не блимала. Аж раптом — що це таке? — Бабуня Дощевіск підморгнула, а пані Пруст всміхнулася. 

— Дуже рада знайомству, — сказала Бабуня. 

— А я вже яка рада, — сказала пані Пруст. 

Вони перезирнулися і повернулися до Тіфані Болячки, яка раптом усвідомила, що старі хитрі відьми були старші і хитріші значно довше, ніж вона. 

Бабуня Дощевіск майже пирснула зі сміху, коли пані Пруст сказала: 

— Нам не треба знати імен, щоб впізнати одна одну, але я пропоную вам, юна панночко, вже почати дихати. 

Бабуня Дощевіск манірно взяла пані Пруст попід руку і повернулася туди, де якраз спускалася сходами Тітуня Оґґ з Латуччією в хвості — дівчина була залита рум’янцем навіть там, куди він зрідка досягає — і запропонувала: 

— Прошу, ходи зі мною, люба. Я хотіла би познайомити тебе з моєю подругою, пані Оґґ, яка є давнім фанатом вашої продукції. 

Тіфані відійшла вбік. Якусь коротку мить їй було нічого робити. Вона обвела поглядом залу, де люди стояли маленькими групками, і побачила Герцогиню саму. Навіщо вона це зробила? Навіщо підійшла до тієї жінки? «Можливо, — подумала Тіфані, — якщо знаєш, що скоро тобі доведеться стати проти жахливого монстра, то варто трохи потренуватися». От тільки, на її глибокий подив, Герцогиня плакала. 

— Я можу чимось допомогти? — спитала Тіфані. 

Тіфані негайно стала мішенню недоброго погляду, але сльози не вщухали. 

— Вона — все, що в мене є, — Герцогиня подивилася на Латуччію, що собі йшла за Тітунею Оґґ. — Я певна, що Роланд стане їй дбайливим чоловіком. Я сподіваюся, вона буде думати, що я дала їй гарну опору, щоб безпечно рухатися в житті. 

— Гадаю, ви безперечно багато чому її навчили, — сказала Тіфані. 

Але Герцогиня вже розглядала відьом. Не обертаючись до Тіфані, вона запитала: