Тіфані лагідно взяла його під руку, намагаючись говорити спокійно. 

— Кімната, де жив Барон — вона зараз зачинена на ключ? 

Браян, здається, обурився. 

— Ну звісно, що зачинена! А гроші лежать у великому сейфі в кабінеті. А навіщо тобі це знати? 

— Там лишилося дещо цінне. Шкіряна тека. Її також перенесли у великий сейф? 

Сержант похитав головою. 

— Повір мені, Тіф, після... — тут він завагався — всіх цих неприємностей я проводив інвентаризацію всього, що було в кімнаті. Жоден предмет не полишив кімнату, поки я не записав його у блокнот. Олівцем, — додав він для повноти картини. — Нічого схожого на шкіряну теку звідти не забирали, я в цьому впевнений. 

— Ні. Адже пані Чепура вже її забрала, — сказала Тіфані. — Та жахлива доглядальниця! Гроші мене не хвилюють, бо я на них ніколи не розраховувала! Можливо, вона вирішила, що в тій теці якісь цінні папери абощо! 

Тіфані спішно повернулася назад до зали і роззирнулася. Роланд тепер шанувався Бароном. І люди шанували його — вони шанобливо скупчились довкола і казали: «Він був гарною людиною», або «Він прожив гарне життя», або «Принаймні він не мучився», або інші речі на цей кшталт, що їх кажуть люди після похорону, коли не знають, що сказати. 

Тіфані вже намірилась підійти до Барона, коли її зупинила чиясь рука, що лягла їй на плече. Вона підвела погляд вздовж руки до обличчя Тітуні Оґґ, яка впоралася десь розжитися найбільшою в історії пляшкою віскі. Для повноти картини зауважимо, що пляшка була напівпорожня. 

— Приємно бачити, коли такі речі робляться, як належить, — сказала Тітуня. — Я сама не знала старого, звісно, але, здається, він був пристойний тип. Рада тебе бачити, Тіф. Як ти, даєш собі раду? 

Тіфані зазирнула в ці невинні, усмішкуваті очі, а тоді перевела погляд далі, на значно суворіше обличчя Бабуні Дощевіск і її капелюх. Вклонилася. 

Бабуня Дощевіск кахикнула так, наче зашурхотіла галька: 

— Ми тут не по роботі, дівчинко. Просто хотіли допомогти королю ефектно увійти. 

— І ми тут не з приводу Хитрого Чолов’яги, — життєрадісно додала Тітуня Оґґ. Скидалося на те, що вона проговорилася, і Тіфані почула, як Бабуня несхвально пирхає. Та загалом, якщо Тітуня Оґґ випадково видає якийсь дурний, конфузний коментар, то це тільки тому, що вона його попередньо гарно обдумала. Тіфані це знала, і Тітуня точно знала, що Тіфані знала, і це Тіфані теж знала. Та відьми часто поводилися таким чином, і це працювало ідеально, якщо ніхто не хапався за сокиру. 

— Я знаю, що це моя проблема. Я розберуся, — сказала вона. 

Це було, на перший погляд, вкрай дурне твердження. Старші відьми не завадили б, якби стали на її бік. Але який би це мало вигляд? Це — нова ділянка, тож Тіфані належить поводитися гордо. 

Не можна казати: «Я вже мала справу зі складними та небезпечними ситуаціями», бо це і так зрозуміло. Насправді важливо лише те, що ти зробиш сьогодні. Це питання гордості. І стилю. 

А ще — віку. Можливо, років за двадцять, якби вона попросила про допомогу, люди би подумали, ну, навіть досвідчена відьма іноді стикається з чимось справді незвичним. І їй би допомогли, без питань. Але зараз, якщо вона звернеться по допомогу, то... люди допоможуть. Відьми завжди допомагають іншим відьмам. Але всі подумають: «Чи вийде з неї взагалі щось путнє? Може, її не вистачить на довгу дистанцію? Чи достатньо вона сильна, щоби все вивозити на собі?» Ніхто нічого не скаже, але всі так подумають. 

Все це промайнуло в голові Тіфані за якусь секунду, і коли вона моргнула, побачила, що відьми за нею спостерігають. 

— Самовпевненість — найкращий друг відьми, — промовила Бабуня Дощевіск із суворим виглядом. 

Тітуня Оґґ згідно кивнула і додала: 

— У самовпевненості завжди можна бути впевненою. Я завжди так кажу, — вона розреготалася, побачивши вираз обличчя Тіфані. — Ти що думаєш, ти перша, кому доводиться мати справу з Хитрим Чолов’ягою, дорогенька? Наша Бабуня зіткнулася з ним, коли була в твоєму віці. Відправила його туди, звідки він прийшов, і не забарилася, можеш не сумніватися. 

З повним усвідомленням марності своєю спроби, Тіфані все одно спробувала. Вона повернулася до Бабуні Дощевіск і спитала: 

— Маєте для мене якісь поради, господине Дощевіск? 

Бабуня, яка вже почала дрейф у напрямку шведського стола, на мить зупинилася, потім повернулася до Тіфані і сказала: 

— Довіряй собі. 

Тоді відійшла ще на кілька кроків, постояла, наче замислившись про щось, і додала: 

— І не програй. 

Тітуня Оґґ ляснула Тіфані по спині. 

— Сама я цього мерзотника ніколи не бачила, але чула, що він преогидний. Слухай, а ваша сором’язлива молода влаштовує сьогодні дівич-вечір? — літня пані хитро підморгнула і вилила решту вмісту пляшки собі в горлянку. 

Тіфані намагалася метикувати швидко. Тітуня Оґґ мала гарні стосунки з усіма. Тіфані мала дуже віддалене уявлення про те, що таке дівич-вечір взагалі, але дещо з асортименту пані Пруст навело її на думку, а раз Тітуня Оґґ теж знає про дівич-вечори, значить, на них подають алкоголь. 

— Не думаю, що годиться влаштовувати таку вечірку в ніч одразу після похорону, правда ж, Тітуню? Але я думаю, Латуччії не завадить невеличка розмова, — додала вона. 

— Ви з нею приятелюєте, так? На твоєму місці, я би вже сама влаштувала їй невеличку розмову. 

— Я і влаштувала! — обурилася Тіфані. — Та здається, вона мені не повірила. А ви були заміжня щонайменше тричі, Тітуню! 

Тітуня Оґґ секунду витріщилася на Тіфані, а тоді сказала: 

— Це була б доволі довга розмова, гадаю. Ну добре. А як щодо молодого чоловіка? Коли буде його парубоцька вечірка? 

— О, а про ці я чула! Це там, де друзі нареченого нап’ються, відвезуть його кудись в глушину, прив’яжуть до дерева, а тоді... Здається, далі іноді беруть участь цебро фарби і пензлик, але зазвичай його просто кидають до свинарника. Чому ви питаєте? 

— О, бо парубоцька вечірка завжди цікавіша за дівич-вечір, — Тітуня бешкетливо зблиснула очима. — А має щасливий наречений друзяк? 

— Ну, є в нього якісь шляхетні хлопці з інших багатеньких родин, але єдині люди, яких він справді знає, живуть тут, у селі. Ми всі росли разом, розумієте? Але ніхто з них не наважиться кинути Барона до свинарника! 

— А як щодо твого молодого чоловіка? — Тітуня жестом показала на Престона, котрий стояв неподалік. Здавалося, він завжди стояв десь неподалік. 

— Престон? — перепитала Тіфані. — Я не думаю, що він добре знайомий із Бароном. І в будь-якому разі... — вона зупинилася і подумала, молодий чоловік? Вона повернулася і подивилася на Тітуню — та стояла, заклавши руки за спину, і повернувши обличчя до стелі — наче той янгол, хоча, вона, імовірно, мала справу не з одним демоном за своє життя. В цьому була вся Тітуня. Коли йшлося про справи серця — чи, інших органів — Тітуню Оґґ було не обдурити. 

«Але ж він не мій молодий чоловік, — наполягала вона про себе. — Він — просто друг. Друг-хлопець». 

Престон виступив уперед і зняв перед Тітунею шолом. 

— На жаль, мадам, я військова людина, а нам суворо заборонено підіймати руку на командувача, — сказав він. — Якби не це, я би зробив це з усією охочістю. 

Тітуня поважно кивнула у відповідь на цю багатоскладову відповідь і підморгнула Тіфані так, що та зашарілася просто вся, аж до підошов черевиків. Усмішка Тітуні Оґґ вже досягла такої ширини, що добре пасувала би гарбузу. 

— Ой, лишенько, ой лишенько, ой лишенько, — проспівала вона. — Я бачу, цьому місцю не завадило б трохи розваг. Дякувати небу, що я тут! 

Тітуня Оґґ мала золоте серце, та якщо ви з вразливих, то краще вам запхати пальці у вуха, хай про що вона говорить. Але ж бодай краплинка здорового глузду має лишитися? 

— Тітуню, ми на похороні. 

Але жодна інтонація Тіфані не могла б збити Тітуню Оґґ з обраного шляху. 

— Він був хорошою людиною? 

Тіфані секунду повагалася. 

— Він поступово нею став.