Тереза ображено й люто заходилася вимахувати грішми. Вона піднесла їх під самісінький його ніс. А він стояв і міркував. Насолоди від арешту вже не відчував. Відколи Тереза замислила все це з портмоне, він збагнув, чим воно може скінчитися. Через оцю він не хоче опинитись у в’язниці. Вона бабера тямовита, але він знає закон. Він із поліції. Що вона в цьому петрає? Йому захотілося повернутись на своє місце, Тереза викликала в нього огиду. Вона стала йому на заваді. Це через неї він проґавив свій «презент». Він давно знав, що діялося насправді. Тільки через свою співучасть він і далі офіційно ненавидів Кіна. Вона стара. Вона така надокучлива. Вона хотіла щоночі. Він хотів битися, вона хотіла чогось іншого. Перед цим вона дозволяла йому тільки щипатись. Він кілька разів дав їй по пиці, а вона одразу в крик. Дідько б її взяв! Чхати йому на таке старе одоробло! Це випливе на чисту воду. Гавкне його пенсія. Треба подати на неї до суду. Нехай відшкодує йому пенсію. А свою пайку він візьме. Найкраще — це донести. Шльондра! Хіба книжки — її? Де ж пак! Шкода пана професора. Для неї він надто добрий. Ще одного такого чоловіка годі й шукати. Оженився на цій задрипанці! Економкою вона ніколи й не була. Мати її померла жебрачкою. Вона сама зізналася. Якби вона була років на сорок молодша... Його покійна дочка — о, то було добродушне створіння! Він клав її біля себе, коли підстерігав жебраків. Щипав і дивився. Дивився й щипав. Ото було життя! Приходив жебрак — було кому лупки дати. Не приходив — була хоч дівчина поруч. Вона плакала. Це їй не допомагало. Проти батька не попреш. Таке миле дівча було. А тоді взяла й померла. Легені, ота комірчина. Він із нею порозкошував. Якби ж знаття раніше, то кудись відіслав би. Пан професор ще знав її. Він ніколи її не кривдив. Люди з будинку допікали дівчинці. Через те, що вона була його дочка. А ця задрипанка, вона з нею ніколи й не віталася! Вбити таку мало!
Сповнені ненависти, стоять вони одне проти одного. Будь-яке Кінове слово, навіть добре, зробило б їх не такими далекими. Він мовчить, і через це їхня ненависть спалахує яскравим полум’ям. Один тримає тіло Кіна, друга — його гроші. Сам він їх полишив. Якби ж тільки його пірвати! Тіло никне, мовби стеблина. Додолу її гне страшна буря. Банкноти блискавками розтинають повітря. Зненацька сторож кричить на Терезу:
— Віддай гроші!
Вона не може. Вона випускає зі своїх обіймів Кінову голову, але та не відсахується, а залишається там, де й була. Тереза чекає, коли щось заворушиться. Позаяк ніщо не ворушиться, вона жбурляє гроші межи очі новому чоловікові й пронизливо верещить:
— Ти ж бо не годен ударити! Ти боїшся! Квач ти! Та хіба ж так годиться? Страхопуд! Голодранець! Слинько! Перепрошую!
Ненависть підказує їй саме ті слова, які діймають його до живого. Однією рукою він починає термосити Кіна. Обізвати його слиньком — це вже занадто. Другою він б’є Терезу. Нехай не лізе. Знатиме його. Він не такий. Тепер буде таким. Банкноти, кружляючи, падають на підлогу. Тереза схлипує:
— Такі гроші!
Сторож хапає Терезу. Удари виходять слабенькі. Краще він її трусоне. Тереза розчахує спиною стулки скляних дверей. Вона тримається за круглу ручку на дверях. Пірвавши її за комір блузки, він притягує її впритул до себе, а тоді штовхає на двері, знов до себе й знов на двері. Водночас не забуває він і про Кіна. На дотик той нагадує легеньку шматину, і що менше відчуває сторож його в руці, то пильніше він береться за Терезу.
Цієї хвилини прибігає Фішерле. Чистильник доповів йому про те, що Кін відмовився платити. Карлик розлючений. Та що ж це таке? Галабурда через якихось дві тисячі шилінгів! Цього ще бракувало! Вчора віддав одразу чотири з половиною тисячі, а сьогодні геть не хоче платити! Нехай підлеглі зачекають. Зараз він прийде. З вестибуля до нього долинає чийсь крик: «Такі гроші! Такі гроші!» Це карлика насторожує. Хтось його випередив. Хоч вовком вий. Ти тут грієш чуба, а сметанку збирає хтось інший. Та ще й якась бабера. Кому ж таке сподобається! Він її спіймає. Вона все віддасть. Цієї миті Фішерле бачить, як скляні двері то відчиняються, то зачиняються. Він злякано вклякає. Там ще й чоловік. Карлик вагається. Чоловік гамселить жінкою двері. Жінка важка. Чоловік, схоже, міцний. У довготелесого не стільки сили. А може, ніякого довготелесого там і нема. Чом би чоловікові й не віддухопелити дружину, вона, видко, не дає йому грошей. У Фішерле свій клопіт. Він би ліпше зачекав, доки ті двоє вгамуються, але це триває вже надто довго. Він обережно просовується в двері.
— Дозвольте, — каже він і ошкірюється.
Без бучі, схоже, не обійдеться. Тому він усміхається заздалегідь. Нехай це подружжя побачить, що наміри в нього дружні. Позаяк усмішку можна не помітити, то краще відразу ошкіритись. Його горб опиняється між Терезою й сторожем і заважає цьому притягти до себе баберу, щоб потім добряче гупнути нею об двері.
Сторож дає горбу копняка. Фішерле падає на Кіна й хапається за нього. Кін такий худющий, а роль його тіла в цій сцені така незначна, що карлик завважує товариша аж тоді, як за нього вже тримається. Він упізнає його. Тереза цієї миті знов заводить своєї:
— Такі гроші!
Фішерле відчуває, що тут ідеться про якусь давню історію, стає втричі пильнішим і окидає поглядом Кінові кишені, кишені незнайомця, жінчині підв’язки, — на жаль, з-під спідниці їх не видно, — сходи, біля яких лежать два великих пакунки, й підлогу в себе під ногами. В око йому впадають гроші. Він блискавично нахиляється й починає їх збирати. Його довгі руки снують між трьома парами ніг. Він то грубо відштовхує вбік чиюсь ступню, то ніжно підхоплює з підлоги банкноту. Фішерле не скрикує, коли йому наступають на пальці, — до таких прикрощів він звиклий. Не з усіма ногами він обходиться однаково. Кінові карлик відкидає, жінчині хапає, як швець, торкатися незнайомого чоловіка він узагалі уникає — робити це було б і марно, й небезпечно. Так він рятує п’ятнадцять банкнот, а працюючи, не забуває лічити й достоту знає, на якій спинився. Він спритно орудує навіть горбом. А бійка вгорі не вщухає. З досвіду в «Небі» Фішерле знає, що, коли б’ється пара, заважати не треба. Якщо пощастить, у них можна буде тим часом підгребти все. Пари скажені. З п’яти банкнот, які ще зосталися, чотири лежать трохи збоку, одна під ногою в незнайомця. Повзаючи за тими чотирма, Фішерле не спускає очей з цієї ноги. Вона ось-ось переступить кудись-інде, проґавити цієї миті не можна.
Аж тепер його помічає Тереза — трохи збоку він саме ніби злизує щось із підлоги. Руки він згорнув за спиною, гроші сховав між ногами й працює язиком, щоб ніхто, побачити його, не зрозумів, що він там визбирує. Тереза відчуває слабкість; це видовище додає їй снаги. Вона так переймається наміром карлика, немовби знає його з повитку. Тереза бачить, як сама шукає банкову книжку, тоді вона ще була в помешканні господинею. Зненацька вона виривається від сторожа й кричить:
— Грабують! Грабують! Грабують!
Вона має на увазі отого горба на підлозі, сторожа, злодія, має на увазі всіх людей і кричить, не вгаваючи, дедалі гучніше, без перепочинку, духу в неї стане на десятьох.
Чути, як нагорі грюкають двері, долинає важкий тупіт, лопотіння багатьох ніг на сходах. Портьє, що обслуговує ліфт неподалік, підходить неквапно. Навіть якби тут убивали дитину, своєї гідности він би не втратив. Уже двадцять шість років поспіль ліфт тут обслуговує він, тобто його сім’я, його справа — наглядати.
Сторож стоїть як укопаний. Він бачить, як щомісяця першого числа хтось приходить і, замість принести йому пенсію, забирає її в нього. На додачу він опиняється за ґратами. Його канарки здихають, бо їм нема кому співати. Вічко опечатують. Усе випливає на поверхню, і мешканці будинку ганьблять його дочку навіть у могилі. Він не боїться. Він через те дівча не спав. Він про дочку турбувався. Ось як він її любив. Їсти їй давав, пити давав, півлітра молока на день. Він на пенсії. Він не боїться. Навіть лікар каже: це легені. Відішліть її звідси! Атож, а на які гроші, прошу пана? Пенсія в нього йде на харчі. Такий уже він чоловік. Без харчів жити не може. Робота вимагає свого. Без нього будинку гаплик. Лікарняна каса? Ще чого! А якщо вона раптом повернеться до нього з дитиною? В оту крихітну комірчину. Він не боїться!
