Очі Анни люто зблиснули.

— Справді? Можливо, Френкі таки мене й кинув, але я ніколи не видам його копам. Ким, ви гадаєте, я є? Стукачкою?

Феннер знизав плечима і звівся на ноги.

— Якщо таке ваше уявлення про дівчину, що стала на шлях виправлення, — почав він, — то я більше не витрачатиму на вас свого часу. Ну що ж, приємно було з вами познайомитися! Я просто скажу містерові Сп’юеку, аби пошукав місцевий талант деінде.

— Зачекайте-но, — поквапно сказала Анна. — Якби я щось знала, то сказала б, але я справді нічого не знаю.

— Коли ви востаннє бачили Райлі? — запитав Феннер.

— Вранці, напередодні викрадення. Бейлі зателефонував йому і розповів про кольє. Райлі сказав мені, що має намір його викрасти.

— Чи казав він щось про саму дівчину?

— Ні.

— Отже, Райлі не давав про себе знати від дня викрадення?

Анна завагалася.

— Давав. Він подзвонив мені від Джонні Фріска.

Феннер затамував подих. Ось воно — хоч щось! Нова зачіпка! Цього вона не повідомляла поліції.

— Джонні Фріска? Ви маєте на увазі того п’яницю, котрий живе на роздоріжжі біля Самотнього Дерева?

— Так, саме його.

Зненацька Анна наче закам’яніла.

— Звідкіля ви його знаєте?

— Та так, буваю всюди, — пояснив Феннер. — Отже, Райлі зателефонував вам звідти? І ви не сказали про це поліції?

Анна з підозрою дивилася на нього.

— Хто ви такий? — запитала вона. — То все це підстроєно, чи не так? Ви з поліції!

Якийсь звук змусив їх обох глянути на двері — хтось відмикав вхідні двері. Почулися поквапні кроки, й у вітальню зайшов Едді Шульц.

— Я забув гаманець... — почав було він і раптом побачив Феннера.

— Вибач мені, приятелю, — спокійно озвався Феннер і точним ударом поцілив Шульцові у щелепу. Едді осів на підлогу, мов підкошений.

Анна розвернулася і побігла у спальню. Але коли вона повернулася з пістолетом, Феннера вже й слід простиг.

Едді повільно сів, потираючи щелепу й витріщившись на Анну, а тоді звівся на ноги.

— Що тут відбувається? — слабким голосом поцікавився він. — Дідько! Той негідник мало не звернув мені щелепу! Що той проклятий газетяр робив у нас?

Анна нажахано витріщилася на нього.

— Газетяр? — верескнула вона.

Від її крику в Едді мороз пішов по шкірі. У нього з’явилось моторошне відчуття, що його майбутнє починає руйнуватися у нього на очах.

Ма Ґріссон саме закінчувала свій ленч, який стояв перед нею на щедро уставленій наїдками таці, коли задзвонив телефон.

Док Вільямс, що складав їй компанію — його, правда, більше цікавила випивка, ніж обід, — підняв слухавку.

— Це Едді, — голос Шульца звучав напружено. — Ма там?

Док передав слухавку Ма:

— Едді!

Вона взяла слухавку, витираючи рот тильним боком долоні.

— Що сталося?

— Неприємності, Ма. Пам’ятаєш Дейва Феннера, котрий працював у «Триб’юн»? Він був у нас, поки я виходив. Задурив голову Анні, пообіцявши влаштувати її на Бродвей, якщо вона допоможе йому вийти на слід доньки Блендіша. І вона таки повідала йому, що востаннє говорила з Райлі по телефону, коли той був у Джонні. Феннер вискочив звідси, мов ошпарений.

— Що-о? — заревіла Ма, і її червоне обличчя стало пурпуровим. — Я знаю того сучого сина! Він виб’є правду із Джонні! Я завжди казала, що нам слід позбутися того старого п’яниці!

— Саме тому я й телефоную, Ма, — голос Едді був схвильований. — Послухай, Ма, нам ні за що звинувачувати Анну. Вона сама не знала, що робила.

— Приїжджай негайно! — гаркнула Ма.

— Той негідник мало не зламав мені щелепи, — поскаржився Едді. — Я почуваюсь просто жахливо, тож і подумав: може, ти краще пошлеш Флінна?

— Не вказуй мені, що робити! — визвірилася Ма і жбурнула слухавку.

Обличчя Дока посіріло. Він безпорадно глянув на Ма.

— Не сиди тут стовпом! — заволала вона. — Заклич сюди Флінна, Воппі та Сліма! Хутко!

Док поспішно вийшов.

За кілька хвилин з’явилися Флінн і Воппі. Вони були перелякані. Хвилиною пізніше зайшов Док зі Слімом, котрий чухав голову й позіхав.

— Слухайте мене! — почала Ма. — У нас можуть бути великі неприємності. Ця Анна — шльондра Едді — вибовкала газетяреві про Джонні. Тож той хлопець, ймовірно, поїхав тепер до Джонні потеревенити. Якщо він як слід притисне старого, то той заговорить. Тому ви троє мчіть негайно туди. Приберіть Джонні. Нам давно би вже слід було це зробити. Якщо там буде і той репортер, позбавтеся і його. Трупи закопайте. Мерщій!

— Але ж це чотири години їзди, — пробурмотів Флінн. — Ти впевнена, що...

— Ви чули, що я сказала?! — заревіла Ма, зриваючись на ноги і вдаряючи своїми дужими кулаками по столу. — Мчіть, як навіжені! Мусите дістатися туди раніше за Феннера!

Слім сказав:

— Я не поїду. До дідька це все! У мене є краще заняття!

Ма вийшла з-за столу. Вона дивилася так люто, що навіть Слім відсахнувся.

— Ти поїдеш! Щось ти стаєш до біса розніженим. Якщо не стулиш своєї чортової пельки, то втратиш ляльку. Ти чуєш мене? Забирайся звідси під три чорти!

Незадоволено щось бурмочучи, Слім вийшов з кімнати услід за Флінном та Воппі.

— Невже все аж так погано, Ма? — нерішуче озвався Док. Він вже шкодував, що випив ту останню порцію віскі. Тепер у нього паморочилося в голові.

— Жінки! Вічно ті жінки! — гаркнула Ма, плюхаючись у крісло. — Одне й те саме! Баркер... Карпіс... Діллінджер... усі вони скінчили однаково... через жінок! Усе, так ретельно мною сплановане, може піти коту під хвіст — лише через те, що якась паскудна повія розтуляє свій клятий писок!

Коли Воппі і Слім були вже готові, Флінн, у якого ввечері було побачення із Мейсі, зупинився біля неї, поки та порядкувала біля стійки гардеробної.

— Побачення відміняється, бебі! — сказав він. — Нічого не вдієш — справи! Буде ще добре, коли повернемось до дев’ятої.

Він збіг сходами і приєднався до Воппі та Сліма, котрі всідалися у «додж».

Мейсі стенула плечима. Їй зовсім не було шкода, що побачення відмінялося. Не така-то вже й втіха зустрічатися з Флінном — він завжди розпускав руки.

Вона накинула плащик. Час було обідати, а вона була голодна. Дівчина кивнула Мак-Ґовану, швейцару-вибивайлові, та спустилася сходами.

— Побачимося близько дев’ятої, Маку, — сказала вона. — Маю намір підпсувати трохи фігуру.

Мак-Ґован вишкірився, дивлячись, як вона, похитуючи стегнами, спускається сходами.

Мейсі завжди ходила обідати в одне й те саме місце. Там були найкращі гамбургери — до того ж зовсім недалеко від клубу.

Рокко знав про її звички, тож, опинившись поруч, вирішив також завітати туди. Якщо як слід повести розмову з тією лялечкою, то з неї можна буде щось витягти, подумав він. Вона не справляла враження говіркої, однак, можливо, йому вдасться довідатись щось цінне про Ма.

Йдучи у ресторанчик, Рокко помітив знайомий «додж», який застряг в автомобільній тисняві, і був здивований, побачивши в ньому Сліма разом із Флінном та Воппі. «Цікаво, куди це вони їдуть?» — подумав він.

Рокко знайшов Мейсі за бічним столиком — вона саме уважно вивчала меню.

— Привіт, красуне! — озвався він. — Можна пригостити тебе ленчем?

Мейсі підвела голову і всміхнулася йому. Вона знала, що Рокко колись був власником клубу «Парадиз», і їй стало приємно, що він звернув на неї увагу.

— Я цьому не опиратимусь, — грайливо відповіла дівчина. — Завжди рада компанії.

Рокко підсунув до себе стілець і сів. Ноги в нього аж гули, а ступні нестерпно пекли — він мав важкий ранок, але нарешті впорався із сьогоднішньою роботою.

Він замовив фірмовий обід для себе та крабовий салат для Мейсі.

— То як ідуть справи у клубі, мала? — поцікавився він. — Усе гаразд?

— Звісно, — відповіла Мейсі. — Гадаю, вони загрібають гроші лопатою, — зітхнувши, вона продовжила: — От якби хоч трохи й мені перепадало! А я отримую якихось паршивих тридцять баксів та жалюгідні чайові, на які мушу ще й купляти собі уніформу!