— Як ви думаєте, що там, у зачиненій кімнаті?

— І гадки не маю.

— То де я можу знайти Анну Борг?

— Вони із Шульцем знімають помешкання на Малверн-корт, — озвався Дойл. — Верхній поверх. Але будьте обережні — не заходьте, якщо Шульц удома.

Коли Дойл пішов, Феннер витратив добру годину на те, щоб ознайомитися з його рапортами. Він справді небагато з них дізнався, окрім того, що Шульц завжди виходив з дому об одинадцятій та прямував у клуб. Анна ж йшла туди значно пізніше.

Феннер зателефонував Полі в контору.

— Буду після першої, — повідомив він. — Маю намір побалакати з тією дівицею Борг. Ніхто не дзвонив?

— Телефонував Блендіш. Питав, чи нема новин.

— Я передзвоню йому звідси. Щось іще?

— Якась стара товстуля хоче, щоби ти розшукав її пса, — сказала Пола, хихикнувши. — Я відповіла, що у тебе алергія на собак. Це ж правда, чи не так?

— Нехай буде так. А гроші в неї є?

— Звісно, що ні! — помовчавши, Пола продовжила: — Було б добре, якби в тебе була алергія на стриптизерок!

— Можливо, вона в мене ще й з’явиться — після того, як поговорю з цією! — сказав Феннер і повісив слухавку.

Тоді зателефонував Блендішеві.

— Я все ще переконаний, що Анна Борг зможе нам щось повідати, — сказав він, коли на лінії почувся голос Блендіша. — Усе залежить від того, як до неї підійти. Поліція з нею вже попрацювала, але не змогла нічого витягти. Я спробую її підкупити. Ви казали не зважати на гроші. Це так?

— Звісно, — підтвердив Блендіш. — То що ви замислили?

— Пообіцяю, що коли вона надасть будь-яку інформацію, що виведе нас на Райлі, ви допоможете їй потрапити на Бродвей. Це може її зацікавити.

— Що ж, спробуйте, — сказав Блендіш.

— Я вам передзвоню, — сказав Феннер і повісив слухавку.

Еідді Шульц різко прокинувся з важкого сну. Сонце пробивалося крізь жалюзі, і від його сліпучого світла Едді примружився, вилаявся і глянув на будильник. Було близько десятої.

Анна спала поруч. Вона тихо похропувала, й Едді гнівно зиркнув на неї.

Він виліз із ліжка і почав шукати сигарети. Голова його тріщала, і він був злий, як чорт. Запаливши сигарету, Едді поплівся у вітальню, де щедро налив собі віскі і залпом випив.

Віскі обпекло йому шлунок. Він застогнав, але коли спиртне досягло його вкрай виснаженої нервової системи, йому стало краще. Сонний мозок врешті запрацював.

Едді згадав учорашнього копа. Ма ледь не сказилася, коли Слім сказав, що коп шастав нагорі. Едді скривився. Звісно, Ма таки мала рацію: він втратив пильність, але ж копові нічого не вдалося винюхати. Саме Слім і зчинив галас. У якийсь момент Едді був навіть впевнений, що Слім всадить у нього свій чортів ніж. Від самих спогадів про це на чолі в Едді проступив холодний піт.

Так чи інакше, Ма сама в усьому винна. Безглуздо було дозволити її синочкові-ідіоту залишити собі доньку Блендіша. Тому вона й має взяти на себе відповідальність за все, що може статися.

Він повернувся у спальню.

Анна вже покинулась. Вона скинула з себе простирадло і тепер лежала горілиць, дивлячись на стелю. На ній була лише прозора нейлонова піжама.

— Ти не на сцені! — рявкнув Едді, йдучи у ванну. — Прикрийся — це непристойно!

За десять хвилин, прийнявши душ та поголившись, він зайшов у спальню. Анна лежала в тій самій позі, й далі втупившись у стелю.

— Замість того, аби вдавати із себе ображену, краще б приготувала каву!

— Зроби це сам, ти ж не безрукий? — Анна різко сіла на ліжку. — Едді, я втомилася від такого життя! З мене досить.

— Не починай знову, — озвався Едді. — Ще два місяці тому ти за копійки махала своїми старими, поїденими міллю віялами. Я влаштував тебе у найкращий клуб міста. Ти отримуєш сто п’ятдесят доларів на тиждень — і ще незадоволена. Чого ж ти хочеш? Більше грошей?

— Я хочу виступати на великій сцені, — заявила Анна. Вона вже вилізла з ліжка і прямувала у ванну кімнату.

Знизавши плечима, Едді подався на кухню готувати каву, а тоді приніс її у вітальню. Увійшла Анна, вже у халатику і причесана. Вона помітила пляшку з віскі, яку Едді забув сховати у бар.

— Невже ти не можеш хоч десять хвилин не пити? — невдоволено спитала вона. — Ти стаєш справжнім алкоголіком!

— Стули пельку! — спересердя гаркнув той.

Вони пили каву у суцільній тиші.

— Якби я знайшла когось, хто погодився б мене фінансувати, — раптом сказала Анна, — то забралася би з цього міста!

— Якби я знайшов спонсора, то також б звідси поїхав, — саркастично озвався Едді. — Чи перестанеш ти колись тараторити про той свій талант? Прокинься ж нарешті! Ти просто дешева стриптизерка! Бозна що вже собі намріяла з отим своїм роздяганням!

Анна різко відштовхнула від себе чашку.

— Усі ви, чоловіки, однакові, — втомлено сказала вона. — Френкі був такий самий. Усе, що його цікавило, — це моє тіло та зовнішність. І нікого не цікавить, що я думаю.

Едді аж застогнав.

— Якщо цукерка добра на смак, то яка різниця, з чого вона зроблена?

— Але якщо б, скажімо, я була потворна? Чи тоді ти хоч глянув би на мене? Звісно ж, ні! Але я б була точнісінько та сама!

— О, заради бога! Чи не можемо ми облишити ці розмови? У мене голова розколюється. Але ж і справді — ти не потворна. То й що?

— Я боюся, що постарію. А до того хочу виступати на великій сцені. Хочу стати хоч кимось! Справжньою зіркою — а не дешевою стриптизеркою в дешевому клубі!

— Та замовкни ж ти нарешті, гаразд? — благально озвався Едді. — Мене аж туга бере від таких розмов. Тобі і так непогано ведеться! Невже ти не можеш цим вдовольнитися?

— А що відбувається в клубі нагорі? — змінила тему Анна.

Едді заціпенів, гостро поглянувши на неї.

— Нічого. Що ти маєш на увазі?

— Там таки щось відбувається, я ж не сліпа. Гадаю, що Слім завів собі дівчину. Хто вона, Едді?

— Ти геть здуріла! — роздратовано озвався Едді. — Слім не цікавиться дівчатами!

— Я бачила, як Док та Ма ходять туди. То що там коїться?

— Нічого! — різко урвав її Едді. — Краще замовкни!

— Певно, у мене не все гаразд із головою, якщо я погодилася жити з тобою, — розлючено сказала Анна. — Усе, що я чую від тебе, — це постійне «Замовкни!».

— Якщо ти і далі верзтимеш такі ж дурниці, то лише це й чутимеш.

Едді пішов у спальню — йому час було збиратися в клуб. За ним увійшла Анна.

— Як довго ти ще маєш намір плутатися з цією бандою Ґріссонів? — вимогливо спитала вона. — Як довго лизатимеш черевики тієї старої відьми?

— Не починай усе знову, — скрикнув Едді, натягуючи піджак. — Із мене вже досить на сьогодні! Ситий тобою по горло!

Анна презирливо хмикнула.

— Нікчема! І що я в тобі знайшла? Біжи ж бо, плазуй перед тою Ма!

— Не кажи того, про що тебе не питають! — заревів Едді. — Досить уже мені твого гострого язичка! Зараз я тобі покажу, хто тут хазяїн!

Він раптом підскочив до неї та з розгону повалив на ліжко. Міцно притиснувши однією рукою, задер халат і почав боляче шмагати іншою.

Копаючись та пручаючись, Анна пронизливо кричала, неначе гудок паротяга. Едді хльостав її доти, доки рука не втомилася і не почала пекти, а сусіди не заходилися гамселити у стіни.

Полишивши її на ліжку, де вона звивалася і несамовито волала, Едді вийшов з квартири, грюкнувши дверима.

Феннер, котрий сидів у своїй машині навпроти під’їзду, помітив, як Едді вийшов із перекошеним від гніву обличчям. Він пильнував, поки Едді всідався у «б’юік» і заводив двигун.

Вийшовши з авто, Феннер зайшов у будинок і ліфтом піднявся на останній поверх.

Ще до того, як натиснути на дзвінок, Феннер пересвідчився, що зі зброєю все гаразд, і аж тоді подзвонив.

За хвилину подзвонив знову. Дверей не відчиняли. Феннер нахмурився, адже був упевнений, що дівчина вдома. Чому ж вона не відчиняє? Він тримав, не відриваючи, великий палець на дзвінку доти, доки двері врешті не відчинилися. У дверях постала Анна — обличчя перекошене від болю та люті, волосся розтріпане.