— Чого дзеленькаєте, мов на пожежу? — вигукнула вона. — Ідіть під три чорти!

Анна спробувала зачинити двері, однак Феннер встиг підставити ногу.

— Міс Борг?

— Я нікого не приймаю! Валіть звідси!

— Я від «Сп’юека, Андерсона і Харта», — збрехав Феннер. — Мене ви, напевно, таки захочете бачити!

Прізвища відомих бродвейських театральних агентів змусили Анну замовкнути. Вона витріщилася на Феннера.

— Ви жартуєте? — з підозрою спитала вона.

— Навіщо це мені? — немовби образившись, перепитав Феннер. — Сп’юек бачив ваш номер минулого вечора. Розповів про вас Андерсону — і якби Харт саме не посварився із Андерсоном, то він би і з ним поговорив. У мене є для вас пропозиція, міс Борг.

— Якщо це розіграш... — почала було Анна, але затнулася. «А що, коли це правда?» — подумала вона. «Сп’юек, Андерсон і Харт» зацікавилися нею!

— Ну що ж, гаразд, якщо ви не хочете цього обговорювати... — сказав Феннер, роблячи крок назад. — Але дозвольте сказати вам, крихітко, що вісім сотень стриптизерок цього міста все би віддали за таку пропозицію!

Анна більше не вагалася і навстіж відчинила двері.

— Добре, заходьте!

Вона провела його у вітальню. Анна би вбила Едді за те, що він із нею зробив. Вона вже прикинула, яку шкоду він їй заподіяв. А що, як «Сп’юек, Андерсон і Харт» відразу ж запросять її на прослуховування? І цей хлопець просто зараз найме таксі та змусить її показати номер? Як вона тоді виглядатиме з усіма своїми синцями?

— Чи хотіли б ви працювати в Нью-Йорку, міс Борг? — спитав Феннер, вибираючи найзручніше крісло і всідаючись у нього. — Чи вас тут щось тримає?

Анна широко розплющила очі.

— У Нью-Йорку? О боже! Та я мрію про це! Тримає? Нічого мене тут не тримає!

— Чи зв’язані ви контрактом із клубом «Парадиз»?

— Лише потижневим.

— Чудово. Присядьте ж, міс Борг, і заспокойтеся. Маю оповісти вам казку про сучасну Попелюшку.

Анна замислено всілася, але відразу ж підскочила із криком болю.

— Сіли на щось гостре? — зацікавлено спитав Феннер.

— Стояти краще для фігури, — озвалася Анна, намагаючись усміхнутися. — У моїй професії мушу дбати про фігуру.

— Розслабтесь, крихітко! Я із задоволенням дбатиму про вашу фігуру сам!

— Послухайте, містере... — почала було Анна. — Якщо це розіграш...

— Це не розіграш, міс Борг, — спокійно відповів Феннер. — У нас є один клієнт, в якого грошей більше, ніж клепок у голові. Він хоче фінансувати мюзикл на Бродвеї: ви ж розумієте, що це божевільний, але хто ж його зупинить. Він платить — він же й замовляє музику; тож тепер йому потрібна зірка. Він наполягає на тому, щоби віднайти місцевий талант. Він заробив свої гроші у Канзас-Сіті та є дуже сентиментальним: хоче дати шанс стати зіркою дівчині саме з нашого міста. Поки що ви — найкраща з них. Чи хочете ви скористатись цим шансом?

Очі Анни знову округлилися.

— Чи хочу я? Ви справді гадаєте, що я можу стати зіркою Бродвею?

— Останнє слово за вами. Сп’юеку залишиться тільки зателефонувати нашому клієнтові, розповісти про вас — і справа залагоджена.

— О боже! Я, певно, марю!

— Я ж казав вам, що це історія про сучасну Попелюшку, чи не так? — весело озвався Феннер. — Річний контракт на Бродвеї, а потім Голлівуд. Перед вами велике майбутнє.

— А коли я підпишу контракт? — запитала Анна, вже прикидаючи, що негайно ж спакує речі і піде від Едді. — Коли я зустрінуся зі Сп’юеком чи кимось із них?

— Контракт буде готовий уже сьогодні пополудні. А завтра о цій порі ви вже обідатимете з містером Сп’юеком у Нью-Йорку.

— А ви впевнені, що ваш клієнт захоче саме мене? — раптом Анна почала нервувати. — Хіба ж ви не сказали, що містер Сп’юек має спочатку зателефонувати вам?

— Я радий, що ви це запитали, — сказав Феннер, запалюючи сигарету. — Тут є один нюанс. І до того, як ми поговоримо із нашим клієнтом, нам треба, як то кажуть, розставити всі крапки над «і». Ви подобаєтесь нам, міс Борг, але не ваші друзі.

Анна заціпеніла.

— Що ви маєте на увазі?

— Ну, хлопців, з якими ви спілкуєтеся, не можна назвати гідними представниками суспільства, еге ж? Візьмімо хоча б Едді Шульца. Про вас писатимуть газети, міс Борг, щойно стане відомо, що ви будете зіркою. Тож ми маємо бути обережними з тим, що про вас напишуть.

Тепер Анна виглядала стурбованою.

— Але ж мене із ними нічого не зв’язує. Коли я потраплю на Бродвей, то й думати про них забуду.

— Приємно це чути, але ще зовсім недавно ви були пов’язані зі скандально відомим Френком Райлі, про якого багато писали газети. У пресі його ім’я згадувалось поруч із вашим. Якби подібна новина з’явилась на перших шпальтах, це було б кінцем нашого мюзиклу.

Анна раптом відчула страшенне розчарування.

— Я... я заледве знала Райлі, — озвалася вона. — Я... просто іноді з ним зустрічалася. Ну, ви знаєте, як ото люди часом зустрічаються.

— Послухайте-но, міс Борг, ви маєте бути щирою зі мною. Зазвичай із людьми не так зустрічаються, як ви з Райлі. Я розпитував про вас. Не думайте, що я пхаю носа в чужі справи, але якщо ми маємо намір зробити із вас справжню зірку, то не можемо дозволити жодного скандалу. Наскільки я розумію, ви перебували з Райлі в інтимних стосунках?

Анна махнула рукою у відчаї.

— То навіщо вам було приходити сюди й обнадіювати мене? Я ж відчувала, що все це — лише розіграш! Знала, що це надто добре, аби бути правдою!

— Ну, ну! — заспокійливо мовив Феннер. — Не засмучуйтеся так! Завжди можна знайти вихід, якщо добре подумати. Послухайте, міс Борг, гадаю, нам не вдасться приховати того факту, що ви приятелювали з бандитами. Це просто неможливо. То що ми можемо вдіяти? Ми повинні обернути це на вашу користь, а не навпаки. Кажуть, що люблять лише тих, хто на це заслуговує. Але я скажу вам більше: люблять тих, хто зміг змінитися на краще. Це ви й маєте намір зробити. Ми підкинемо пресі сльозливу історійку. Повідаємо, як ви починали з нуля; як закохалися в лиходія Райлі, не знаючи, хто він насправді; як відчайдушно намагалися наставити його на шлях істинний, коли дізналися, чим він займається; і як втратили віру у нього після того, як він викрав доньку Блендіша. Тепер ви мене розумієте? З цієї миті Райлі пішов із вашого життя. Ви намагалися вирватися з поганого оточення, але тут появився Едді Шульц. Він примусив вас жити з ним. І коли у вас з’являється шанс потрапити на Бродвей, то ви обома руками хапаєтеся за пропозицію. Бандити Канзас-Сіті тепер для вас уже в минулому — ви кардинально змінилися.

Анні це не видалося аж таким переконливим.

— Думаєте, вони цьому повірять? — із сумнівом запитала вона.

— Іншого виходу немає, — сказав Феннер, хитнувши головою.

Анна прихилилася до каміна. Їй дуже хотілося сісти. У неї було неприємне відчуття, що ця пропозиція з Бродвеєм так і залишиться лише мрією.

— А як ви змусите їх повірити в це? — запитала вона. — Газетярі! Як же я їх ненавиджу! Вони шпигують за вами і ніколи не полишають саму, щойно замислили якусь статтю. І їм наплювати, що вони зачіпають ваші почуття і що можуть вам зашкодити, а скільки сердець розбивають, пишучи оту свою історію! Я ненавиджу їх усіх — смердючі покидьки!

«Я би не наважився, — подумав Феннер, — зізнатися їй, що був колись репортером. Вона би, певно, мене вбила».

— Я скажу вам, як, — сказав він. — Ото вже вийде історійка! Ви будете на перших шпальтах газет усієї країни — до того ж станете героїнею!

— Що це ви верзете! — різко урвала його Анна.

— Послухайте: скажімо, завдяки вам знайшлася б донька Блендіша. Лише уявіть собі таке! І подумайте, що це би означало для вас: інтерв’ю на телебаченні, фотографії у всіх газетах. Блендіш виплачує вам винагороду, і ваше ім’я світиться на Бродвеї чотирифутовими буквами!

— Ви що, п’яні? — суворо спитала Анна, її обличчя враз наче закам’яніло. — Я нічого не знаю про доньку Блендіша. Що з вами?

— Але ж ви знали Райлі. Якби ви розповіли те, що вам про нього відомо, поліція могла б вийти на його слід.