Він нерішуче хитнув головою.

— Я нічого не знаю, — повторив старий.

— Ти брешеш, — сказав Феннер. — Хочеш, аби я з тобою попрацював, Джонні? Ось так?

І він вдарив його в обличчя. Удар був несильний, але достатній, аби змусити старого похитнутися і мало не злетіти з ящика.

— Ну ж бо! Розказуй! — продовжив Феннер, підвищуючи голос. — То де Райлі? У тебе є вибір — або п’ятнадцять тисяч баксів, або це! То що ти обираєш?

Джонні зіщулився.

— Я нічого не знаю, — відчайдушно сказав він. — Якщо хочеш щось дізнатися, спитай у когось із банди Ґріссонів. Вони тут також були. Вони ж порішили Райлі... — він зненацька замовк, і його обличчя з червоного стало сірим.

— Банди Ґріссонів? — перепитав Феннер. — А як вони вбили Райлі?

Але Джонні тепер дивився не на нього, а на відчинені двері. На його обличчі проступив жах, і від цього погляду у Феннера усе всередині похололо.

Оглянувшись через плече, він побачив тінь у дверях: тінь людини із «томпсоном»[8] у руках.

Усе сталося блискавично.

Феннер кинувся на підлогу подалі від Джонні. Перекотився до великого залізного бака, що стояв у кутку кімнати: свого часу Джонні зберігав там корм для коня. Феннер миттю заховався за ящик, і саме тоді й пролунала автоматна черга.

Кусок свинцю вп’явся Джонні у груди. Старого відкинуло назад. Він перекотився, зіщулився і знерухомів. За кілька секунд Феннер мало не оглух, коли бандити почали лупити по бакові. Феннер припав до підлоги, і серце його шалено закалатало, а повітря зі свистом вилітало між зціплених зубів.

Упродовж трьох-чотирьох секунд бандити гатили по бакові, і гуркіт стояв такий, наче велетенською кувалдою колотять по залізу Зненацька стрілянина вщухла. Раптова тиша була майже така ж оглушлива, як і автоматна черга до того.

Феннер витер долонею спітніле обличчя. Було ясно, що це прибула банда Ґріссонів. Він опинився у вельми скрутному становищі. Знав, що щойно спробує висунути голову з-за бака, як миттю отримає кулю в голову. Його єдина надія була на Бреннана, який мав прибути з хвилини на хвилину. Але чи встигне той приїхати вчасно?

Феннер розпластався в пилюці і припав вухом до дерев’яної підлоги. Ані звуку. Він мав сумніви, що хтось із банди Ґріссонів наважиться підійти, аби добити його.

Тоді почувся гул голосів. Після паузи хтось крикнув:

— Виходь! Ми знаємо, що ти там! Виходь із піднятими руками!

Феннер криво посміхнувся. «Аякже! — подумав він. — Якщо я вам потрібний — ідіть і візьміть мене!»

Він чекав.

«Томпсон» запрацював знову. Пекельний шум змусив Феннера здригнутися. Він чув, як бандити все ближче підходять до бака. Раптом автомат вкотре замовк.

— Виходь, мерзотнику! — гаркнув голос.

Феннер лежав нерухомо. Він почув, як один бандит сказав іншому:

— Залиште його мені! Лягайте обидва на підлогу!

Феннер здригнувся — він уже знав, що буде далі: бандити мали намір кинути в нього гранату. Він випростався, прикривши голову руками. Кількасекундна тиша видалася йому вічністю. Потім Феннер почув, як щось гепнуло на підлогу Граната вибухнула з оглушливим звуком. Вибуховою хвилею його підняло в повітря і швиргонуло об стінку бака. Він опинився з його другого боку, задихаючись і хапаючи ротом повітря. На мить він чітко все розгледів, побачивши стелю халупи у себе над головою. Вона прогнулася. Поки він на неї дивився, почувся тріск дерева, і стеля завалилася на нього. Балка сильно стукнула його по голові — аж іскри посипалися з очей, — і він провалився у темряву.

Раптом сліпучий спалах прорізав морок. Феннер почув власний стогін і підвів руку, аби затулити від світла очі.

— З тобою все гаразд, — пролунав неначе здалека голос. — Ну ж бо, отямся! Досить валятися, вставай!

Феннер ледь розплющив очі і хитнув головою. Усвідомив, що хтось, нахилившись, стоїть над ним. Пригледівшись, розрізнив обличчя чоловіка, упізнав у ньому Бреннана і сів на підлозі.

— Що все це означає? — поцікавився Бреннан. — З тобою все в порядку, кажу ж тобі! Що це за рейвах?

Феннер обхопив голову руками.

— Який рейвах? — спитав він, і тут же застогнав, бо голова почала боліти просто нестерпно. Чиїсь руки підхопили його і поставили на ноги.

— Не тягніть мене! — закричав він, відкидаючи від себе руку полісмена. — Дідько! Таке враження, наче мене копав у голову кінь!

— Не переживай — тут нема коня! — весело озвався Бреннан. — То що сталося?

Феннер глибоко зітхнув. Тепер йому стало трохи краще. Він обережно провів рукою по волоссю і поморщився, але, не виявивши жодної дірки в голові, змусив себе всміхнутися.

— Когось тут бачили?

— Лише тебе і те, що залишилося від Джонні, — сказав Бреннан. — Хто кинув гранату?

— То Джонні мертвий?

— Ще б пак! Мертвіше не буває!

Феннер обвів очима розтрощену халупу. Йому ставало дедалі краще. Нетвердою ходою він вийшов на сонце і сів на повалене дерево. Витяг пачку сигарет і запалив, поки Бреннан з трьома іншими поліцейськими нетерпляче чекали.

Феннер не квапився, гарячково розмірковуючи. Раптом він клацнув пальцями, а потім вказав на Бреннана.

— Знаєш що? Маємо нагоду розплутати справу про викрадення доньки Блендіша. Ось що слід зробити: нехай твої люди перериють тут усе. Хай шукають свіжовириту могилу. Покваптеся!

— А в чому річ? — поцікавився Бреннан.

— Нещодавно тут декого поховали. Ну, до роботи! Ви ж хочете розплутати цю справу, чи не так?

Бреннан віддав вказівки, і троє поліцейських розійшлися у різних напрямках. Бреннан присів поруч із Феннером.

— А хто тут похований? — поцікавився він. — Ну ж бо, нишпорко, розказуй! Досить уже говорити загадками!

— Голову даю на відсіч, що тут поховані Райлі, Бейлі та старий Сем, — озвався Феннер. — Звісно ж, я можу помилятися, але не думаю.

Бреннан витріщився на нього.

— То хто кинув гранату?

— Знову ж таки, точно не знаю, але думаю, що це банда Ґріссонів.

— За що це вони так?

— Зачекай-но, Бреннане, — озвався Феннер, — не все одразу.

Бреннан щось незадоволено буркнув, запалив і собі сигарету та поглянув на зруйновану хатину.

— Тобі пощастило вийти із цього живим, — зауважив він. — Я вже гадав, що тобі кінець!

— І я так думав, — зронив Феннер.

Раптом із гущавини випурхнула пташка і почала перестрибувати з гілки на гілку в найближчих кущах. Феннер без усілякого інтересу спостерігав за нею. Він був мокрий як хлющ, і в роті у нього пересохло. Феннер думав про ті тридцять тисяч, які пообіцяв йому Блендіш у разі розкриття справи.

Несподіваний вигук змусив обох чоловіків озирнутися.

— Здається, вони таки щось знайшли, — сказав Феннер, важко спинаючись на задерев’янілі ноги.

Вони пішли на звук, продираючись крізь густі зарості. Разом із двома поліцейськими вони вийшли на невеличку галявину, де третій полісмен показав їм на землю. Нещодавно тут копали ґрунт, хоча й старанно це приховали за пожухлим листям та сухим гіллям.

— Ось тут ми й почнемо рити, — сказав Феннер, присідаючи у тіні.

Бреннан віддав відповідні розпорядження, і двоє поліцейських поквапно стали їх виконувати: відшукавши у сараї Джонні дві лопати, вони зняли із себе кітелі і почали копати.

Було дуже гаряче, тож вони неабияк спітніли, поки знайшли те, що шукали. Зненацька вони відкинули лопати. Один із них став на коліна, наткнувшись на яму. Феннер також підійшов. Поліцейський тепер вже рукою відгортав землю. Запах тління, що йшов із ями, змусив Феннера поморщитися. Раптом на світло виринула запорошена голова. Феннер зробив крок назад.

— Тут мрець, капітане! — відрапортував поліцейський, дивлячись на Бреннана.

— Їх там повинно бути троє, — зауважив Феннер. — Ходімо звідси, Бреннане! Мерщій повертаймося у відділок. Справа нагальна.

Бреннан сказав підлеглим, що невдовзі надішле їм вантажівку та лікаря, і рушив із Феннером до машини.