— Щось препаршиве, — промовив Едді, — краще б вже їй померти.

— Нікому не краще померти, — гостро озвався Флінн. — Що ти хочеш цим сказати?

Едді рушив у свою кімнату, а Флінн поплентався за ним.

Коли Едді нарешті зайшов до себе, його похмурий вигляд дуже здивував Воппі.

— Забирайтеся звідси! — гаркнув Едді й кинувся на ліжко.

Воппі швидко вийшов із кімнати й байдуже зиркнув на Флінна, здвигнувши плечима.

Едді заплющив очі. Уперше в житті він почувався так, наче його виваляли в багні, і йому було соромно за себе.

«Поліція підозрює банду райлі у вбивстві.

Вбитого упізнано!

Джон Блендіш сплачує викуп!

Нашому репортерові стало відомо, що вбитого у готелі „Палас“ чоловіка звали Елвін Хейні, він був позаштатним репортером колонки світської хроніки. Саме Хейні повідомив поліцію про те, що банда Райлі розпитувала його про доньку Джона Блендіша, викрадену спадкоємицю відомого мільйонера.

Наскільки нам стало відомо, вимога викрадачів виплатити мільйон доларів буде виконана вже сьогодні. Містер Блендіш, побоюючись за життя доньки, відмовився від допомоги поліції. Департамент юстиції та ФБР приведені у бойову готовність, але поки що не втручатимуться у справу. Вони готові негайно діяти, щойно дівчина опиниться на свободі.

У поліції є всі підстави вважати, що Елвіна Хейні вбила банда Райлі як помсту за...»

Ма Ґріссон читала статтю вголос, поки інші слухали її, криво посміхаючись.

— Добре спрацьовано, — зауважив Флінн. — На Райлі навішали усіх собак. Готовий заприсягнутися, що якби шеф поліції впав зі сходів, перечепившись, то й тоді у цьому був би винний Райлі!

Едді виглядав замисленим.

— Може, це й так, але я постійно запитую в себе: хто ж застрелив Хейні? Не Райлі і не ми. Ця дівчина Борг непокоїть мене. Гадаю, що то вона грохнула Хейні. Але чому? Ми лише знаємо, що вона була пов’язана із Райлі. Гадаю, нам слід дізнатися про неї більше.

— Так, маєш рацію, — сказала Ма. — Ще до того, як заберемо гроші, ми повинні з’ясувати, що вона задумала і де вона зараз. Поїдь у місто, Едді, та порозпитуй. Можливо, тобі вдасться вийти на її слід.

— Гаразд! — відповів Едді, зводячись на ноги. — Ти зі мною, Сліме?

Слім сидів у кутку, подалі від усіх, і роздивлявся комікси. Коли Едді звернувся до нього, той навіть не підвів голови.

— Поїдеш сам, — сказала Ма. — «Пушку» залишиш тут.

Едді вийшов у хол, а Ма рушила вслід за ним.

— Поїдь у «Космос» і поговори з Пітом, — порадила вона. — Він знає всіх дівчат у місті. Дай-но мені свою «пушку».

Простягнувши їй револьвер 45-го калібру, він сказав:

— Скажи Слімові дати дівчині спокій.

Ма заціпеніла.

— Пильнуй за власними справами, Едді, — мовила вона. — Ти хороший хлопчина, але не пхай свого носа, куди не слід.

— Ну ж бо, Ма, — улесливо почав Едді. — Ця дівчина надто хороша для нього. Дай їй спокій, гаразд?

Очі Ма раптом спалахнули гнівом, а обличчя побагровіло.

— Слім її хоче, — сказала вона, стишуючи голос і люто блимаючи на Едді. — І він її отримає. А ти тримайся від цього подалі. Це стосується і всіх інших.

Едді скривився.

— Це підло — отримати дівчину, накачавши її наркотиками, — сказав він.

Ма вдарила його тильним боком долоні по губах. Удар був такий сильний, що змусив Едді захитатись. Вони витріщилися один на одного, а тоді Едді видавив із себе криву посмішку.

— Гаразд, Ма, — сказав він. — Я погарячкував. Забудьмо про це.

І він хутко пішов, залишивши її з потемнілим від гніву обличчям.

Спустившись униз, він сказав собі, що має бути обережнішим. Ма не менш небезпечна, ніж Слім. Вона, не вагаючись, вистрелила б йому в спину через оту дівчину Блендіш, якби була впевнена, що через нього в їхній банді не почнуться чвари. Едді знизав плечима. Йому було шкода дівчини, але він не мав наміру заради неї ризикувати життям.

У нічний клуб «Космос» Едді прибув уже десь після другої дня, та прибиральники все ще вичищали приміщення після попереднього вечора.

Дівчата вправлялися під керівництвом чоловічка у блейзері та білих штанях. Піаніст із сигаретою в зубах награвав джазовий мотив. Дівчатка у шортах всміхнулися Едді. Його добре знали у клубі, і він був тут доволі популярний. Він затримався коло них, аби ляснути кількох по сідничках і пожартувати, а потім пройшов у кабінет Піта.

Піт «Космос» сидів за столом і читав газету. Він здивувався, побачивши Едді. Піт був товстуном, схожим на м’ячик, із тоненькими вусиками-рисочками та дивною пристрастю до яскравих краваток ручного розпису. Від краватки, яка була на ньому сьогодні, в Едді аж зарябіло в очах.

Вони потиснули один одному руки.

— Здоров, Піте! — сказав Едді, сідаючи на краєчок столу. — Що доброго чувати?

Піт жбурнув газету на підлогу, похмуро хитнувши головою.

— У тому-то вся й штука, що нічого доброго, — сказав він. — Після тієї стрілянини все пішло коту під хвіст. Вчора в нас було лише десять відвідувачів — і то всі подруги моєї дружини, які не заплатили ні цента.

— Кепсько, — співчутливо озвався Едді. — Куди б не пішов, чую одне й те саме. Схоже, що той виродок Райлі багатьом зіпсував бізнес.

Піт запалив сигарету.

— Не можу цього збагнути, Едді. Ніколи б не подумав, що Райлі наважиться викрасти таку дівчину. Він же був бандитом дрібного калібру. Певно, геть здурів. От якби Ма затіяла таке...

— Це не її робота, — швидко проказав Едді. — Нас цілий тиждень не було в місті.

— Так, звісно, — поквапно озвався Піт, вловивши металеві нотки у голосі Едді. — Не бачив вас із хлопцями вже кілька тижнів. Та все одно: якби це я викрав дівчину, то був би дуже обережним. Щойно викуп буде сплачено і дівчину повернуть, у місті стане так гаряче, що Райлі не позаздриш. Запам’ятай мої слова!

— Так, це будуть похорони Райлі, — сказав Едді.

— Хотів би я знати, де він переховується, — зронив Піт.

— А хто така Анна Борг? — ніби між іншим поцікавився Едді, не зводячи очей з кінчика своєї сигарети.

— Навіщо вона тобі? — гостро спитав Піт.

— Просто хочу знати, хто вона, — озвався Едді. — Ти її знаєш?

— Звісно.

— То хто це? І чим заробляє на життя?

— Зброєю. Вона охоронець, — відповів Піт.

Едді здивувався.

— Справді? І кого вона охороняє?

Піт усміхнувся.

— Ніколи не здогадаєшся! Райлі!

— Ну й ну! Оце так новина! — аж присвиснув Едді.

— Я тобі ще дещо скажу, — додав Піт. — Вона опинилась на мілині, і хлопці запитують себе, чому. Вони з Райлі були нерозлучні: ось так, — і він притиснув разом свої два брудні пальці. — І от Райлі витягає найкрупнішу рибину століття, а Анна залишається не при ділі. Це ж безглуздо!

— Може, вона набридла Райлі, — припустив Едді.

— Хлопці кажуть, що це не так. Анна присягається, що Райлі її б отак не кинув. Вона гадає, що з ним щось сталося.

Обличчя Едді було непроникним.

— Ти ж знаєш жінок, — із презирством сказав він. — Вони ладні вимислити будь-що, аби не підмочити репутації. Присягаюсь, Райлі кинув її, щойно перед ним замаячіли великі гроші, а вона не хоче цього визнати.

Піт знизав плечима.

— Можливо. Хай там як, та це не моя справа.

— Вона все ще мешкає у готелі «Палас»?

Піт здивовано глянув на нього.

— Звідки такий інтерес до Анни?

— Ма нею цікавиться.

Піт здивувався ще більше:

— Так, вона все ще у готелі «Палас». У неї на хвості кілька нишпорок. «Федерали» гадають, що Райлі прийшов її навідати, застав у неї Хейні і не зміг відмовити собі у задоволенні пришити його за зраду. Вони думають, що Райлі ще повернеться, аби побачитися з Анною, а тому й пасуть її.

Едді задумливо почухав підборіддя, а тоді озвався:

— Хотів би я побалакати з тією малою, Піте. Зроби ось що: зателефонуй їй просто зараз і скажи прийти сюди. Я з нею поговорю, а «федерали» й не знатимуть, що ми зустрічалися.