— А я гадав, тобі платять більше. Із такими формами, як у тебе, ти могла би й краще заробляти у тому кублі.

Мейсі обурилася.

— Я не хотіла б, щоб одного дня мене знайшли мертвою в котромусь із номерів. Думала, ви про мене кращої думки.

— Вибач, що помилився, — перепросив Рокко.

Подали їжу, і якийсь час вони обідали мовчки. Вряди-годи Рокко дивився на дівчину, подумки вирішуючи, як краще до неї підступитися. Із сумом він нарешті констатував: єдине, що її цікавить, це гроші.

Покінчивши з обідом, Мейсі задоволено відкинулась на стільці.

— Це було смачно. Ти милий!

— Так, не такий я вже й поганий, — скромно підтвердив Рокко. — Послухай-но, мала, чому б тобі не заробити ще тридцять баксів?

Мейсі підозріливо глянула на нього.

— А що треба робити?

Він поплескав її по руці.

— Це не те, про що ти подумала, лише суто ділова пропозиція. Ходімо до мене й усе обговоримо.

— Ні, дякую! — твердо сказала Мейсі. — Я не раз уже це чула.

Рокко вдав шокованого.

— Ти не так мене зрозуміла, мала! У мене є пропозиція, яку я хотів би з тобою обговорити: для тебе це спосіб підзаробити ще якусь тридцятку на тиждень. Але якщо тебе це не цікавить...

— Тридцять доларів на тиждень?! — Мейсі випросталася. — Чому б нам не обговорити це просто зараз?

Рокко заперечно хитнув головою, зводячись на ноги.

— Це суто конфіденційно, але забудьмо! Я знайду когось іншого — не такого полохливого, — хто зробить це для мене.

І він знаком прикликав офіціанта, аби розплатитися за обід, витягши при цьому велику пачку купюр, щоб Мейсі могла їх побачити. Сховавши пачку в кишеню, він зауважив, як жадібно Мейсі гляділа на гроші.

— Ну що ж, дякую за компанію! Бувай!

— Агов! Не квапся так! Може, я ще й передумаю. То де ти живеш?

— Просто за рогом, у двох хвилинах ходьби звідси.

Мейсі завагалася, потім підвелася.

— Як же ж ми, бідні дівчата, маємо ризикувати, аби заробити зайвий долар! — сказала вона. — Гаразд, але пам’ятай — нічого такого!..

— Це навіть не спадало мені на думку! — збрехав Рокко.

У нього було зручне маленьке помешкання на третьому поверсі над заправкою з гаражем — із чорним входом із двору, де була стоянка.

Мейсі приємно здивувало, з яким смаком він об-лаштував свою велику спальню-вітальню. Меблі були зі світлого дуба. Кілька килимків острівцями розкидані на полірованій підлозі. Стільці — великі та м’які. На широчезному дивані цілком могло поміститися четверо, а то й п’ятеро. Усюди чистота.

Мейсі стояла, витріщившись на диван.

— Це круто для такого хлопця, як ти, еге ж? — зронила вона, скидаючи плащик. — Боюся, що ти на цьому дивані виглядаєш, наче подорожній у пустелі.

— Ти би вельми здивувалась, якби знала, що відбувається на цьому ліжку, — підморгнув їй Рокко. — У мене тут повно місця для різних маневрів.

— Гадаю, так воно і є. Можу лише здогадуватись, — захоплено сказала Мейсі і дурнувато захихотіла.

Поки вона роздивлялася кімнату, Рокко змішав два віскі.

— Сідай же, бебі! — припросив він. — Маю до тебе ділову розмову.

Мейсі опустилася в одне з великих зручних крісел. Воно було таке глибоке, що її коліна опинилися вище голови.

Рокко подав їй склянку і зацікавлено зиркнув на те, що відкривалось його погляду з того місця, де він стояв.

— Ну, кажи вже, — промовила Мейсі. — Я уважно слухаю.

Рокко заохочувально хитнув склянкою в її бік. Мейсі відпила половину, відхекуючись.

— Я би сказала, що це може звалити з ніг навіть вагітного мула!

— Ти так думаєш? — сказав Рокко і поплескав її по коліну. — Але ж ти — не вагітний мул!

Мейсі захихотіла. Їй нечасто випадала нагода пити справжнє шотландське віскі. Коли Рокко запропонував їй сигарету, вона залпом осушила склянку.

— Я наллю тобі ще, — припросив Рокко, беручи в неї склянку і підходячи до бару.

— Але трошки, — відповіла Мейсі, зручніше вмощуючись у кріслі. — Інакше я геть захмелію.

— Ну то й що? — спитав Рокко, щедро плюснувши їй подвійну порцію віскі й лише трохи розбавивши його содовою. Простягнувши їй склянку, він всівся навпроти.

— Мені потрібна тямуща дівчина, котра б зібрала для мене деяку інформацію. Але це між нами, мала. Хочу щось відкопати на банду Ґріссонів. Ти ж працюєш на них, тому змогла би добути те, що мені потрібно.

Мейсі така пропозиція зовсім не сподобалась. Вона боялася Ма Ґріссон. Гратися з Ма могло бути небезпечно. Мейсі випила ще трохи віскі, намагаючись тим часом думати. Їй нелегко давалась будь-яка розумова діяльність. Рокко майже чув, як поскрипують її звивини.

— Якщо тобі не подобається моя пропозиція — забудьмо про неї. Натомість послухаймо кілька платівок: у мене велика джазова фонотека. Але якщо все-таки надумаєш заробити додаткові тридцять баксів на тиждень — прошу дуже!

— А якого роду інформація тобі потрібна? — обережно поцікавилася Мейсі.

— Я не перебірливий, — відповів він. — Відколи Ма почала заправляти клубом, я там не був. Може, у клубі відбувається щось незаконне?

Мейсі легенько відригнула.

— Багато чого, — озвалась вона. — Я страшенно нервую, коли там трапляються поліцейські облави.

— Не будь такою сором’язливою, — провадив далі Рокко. — Хотілось би якихось фактів.

Мейсі тицьнула у нього пальцем.

— Спочатку гроші, розумнику!

Рокко зітхнув. Теперішні жінки, здається, думають лише про гроші. Він витяг пачку банкнот, відрахував двадцять одну купюру і простягнув гроші Мейсі.

— Я довіряю тобі, серденько, — сказав він, розмірковуючи, чи не будуть ці гроші викинуті на вітер. — Ну, тепер кажи вже щось.

Мейсі допила своє віскі. У голові в неї паморочилося.

— Дай-но подумати... — нахмурившись, вона втупилася в стелю. — У клубі є стіл для гри в рулетку. Це ж незаконно, правда? Наверху у них бордель. Це також незаконно. Але я скажу тобі ще дещо. Усі двері в клубі зроблені зі сталі. Такі ж і жалюзі на вікнах. Поки копи прорвуться у клуб — уже не буде ніде й нічого.

Рокко незадоволено глянув на неї — він і без неї усе це знав. Тому зайшов із іншого боку.

— А куди хлопці оце щойно поїхали? — запитав він. — Я бачив Флінна, Воппі та Сліма у їхньому «доджі» — вони саме виїжджали з міста.

Мейсі поклала ногу на ногу. Рокко аж примружився, бо з його місця було видно навіть забагато.

— Не знаю, — озвалася вона, — Флінн казав, що їде у справах.

Вона з полегшенням видихнула.

— Ну й ну! Це шотландське віскі до біса міцне! Флінн казав, що хоч би до дев’ятої повернутися. Може, ще по ковточку?

Рокко терпляче налив їй віскі.

— Ну ж бо, пригадай ще хоч щось! Чи нема у клубі чогось особливого? Чогось дивного?

Мейсі схопила свою склянку, але ледь не впустила її.

— Ой! Мало не перевела таке чудове пійло! — скрикнула вона. — Гадаю, я таки трохи сп’яніла!

— Та ні, — заспокоїв її Рокко, допомагаючи поставити склянку на стіл. — Ти просто щаслива.

— Та-ак, можливо, — погодилася вона, безуспішно намагаючись сконцентрувати свій погляд на ньому. — Гаразд, скажу тобі ще дещо: у Сліма є дівчина!

Рокко недовірливо хитнув головою.

— Ні, мала, тільки не в Сліма. У нього ніколи не було дівчини — і навряд чи буде. Він не для того. Спробуй вигадати щось іще.

Мейсі агресивно витріщилася на нього.

— То ти хочеш сказати, що я брешу? Кажу ж тобі — у нього є дівчина, котру він тримає в зачиненій кімнаті нагорі!

Рокко відчув раптове збудження. Невже ця ідіотка нарешті вибовкає те, що йому потрібно?

— А чому він тримає її під замком?

Мейсі відмахнулась від нього, хитнувши головою.

— Поглянь-но на мене. Якби те ходяче жахіття вподобало мене, то мене також довелося би тримати під замком, аби чогось добитися, — і вона захихотіла. — Мені шкода її. Слім від неї практично не виходить. Майже увесь час проводить із нею в зачиненій кімнаті.

Рокко це по-справжньому зацікавило.

— Ти коли-небудь її бачила?