— Я вірив двічі у своєму житті, — почав Ангус, нервово ковтнувши слину, і Кетнесс здогадалася, що він явно повторював те, що сформулював заздалегідь і завчив. — І двічі розчаровувався у своїй вірі. Спочатку я вірив у Бога. Потім — у Макбета. Але Макбет не спаситель, а корумпований убивця. Я кажу це відразу, щоб ви знали, для чого я це роблю. Для того, щоб звільнити місто від Макбета.

У запалій тиші було чути лишень, як краплі води падають зі стелі фабрики на підлогу, відлунюючи глухими стогонами. Ангус набрав у легені повітря.

— Ми…

— Припиніть! — перервала його Кетнесс. — Дякую вам за щирість та чесність, Ангусе, але, перш ніж ви продовжите, ми з інспектором Ленноксом маємо вирішити, чи бажаємо це чути.

— Нехай Ангус закінчить, — сказав Леннокс. — А потім обговоримо це без зайвих свідків.

— Стривайте, — мовила Кетнесс. — Вороття вже не буде, якщо ми отримаємо інформацію, яка…

— Нас послали до клубу, щоб ми там усіх повбивали, — почав Ангус.

— Я не хочу цього чути, — рішуче заявила Кетнесс, підводячись.

— Нікого заарештовувати ми там не збиралися, — продовжив Ангус гучніше. — Коли почали стріляти по «вершниках», — Ангус підняв угору палець, який тремтів так само, як і його голос, — то вони спромоглися здійснити на свій захист лише один-єдиний постріл, чорт забирай! На відміну від…

Кетнесс затупала ногами по підлозі, аби втопити в шумі голос Ангуса, а потім відчинила двері, щоб вийти, але раптом почула його ім’я і заклякла на місці.

— … на відміну від домівки Даффа у Файфі. Там на самозахист не було зроблено жодного пострілу. Бо Даффа не було вдома. До будинку ми увійшли, розтрощивши його з кулеметів на друзки, і знайшли у спальні дівчинку з хлопчиком та їхню матір… — Ангус замовк, не в змозі говорити.

Кетнесс обернулася до нього. Хлопець стояв, притулившись до столу й міцно замружившись.

— … та їхню матір, яка намагалася прикрити їх своїм тілом.

— О, ні, ні, ні… — почула Кетнесс власний шепіт.

— Наказ на вбивство віддав Макбет, — продовжував Ангус, — а Сейтон забезпечив його виконання до останньої літери. Я теж… теж брав у тому участь.

— А з якого дива Макбет віддавав накази про ці… ліквідації? — спитав Леннокс з ноткою недовіри в голосі. — Адже міг їх просто заарештувати — і Даффа, і «вершників»?

— Може, і не міг, — відказав Ангус. — Може, вони мали на нього якийсь компромат, і йому знадобилося позатикати їм роти.

— Який компромат?

— Хіба ви самі не ставили собі питання, чому «вершники» помстилися Банко? Чому б їм не помститися особі, яка віддавала накази, тобто самому Макбету?

— Це дуже просто, — пирхнув Леннокс. — Бо Макбет краще захищений. Ви маєте якісь докази?

— Маю, — відповів Ангус. — Мої власні очі.

— Так, це — ваші очі, і ваші звинувачення. Але чому ми маємо вам вірити?

— Є одна причина, — мовила Кетнесс, повертаючись назад до стільця. — Підтвердити чи спростувати звинувачення Ангуса досить легко. Треба лишень опитати інших членів спецназу, і якщо ці звинувачення виявляться фальшивими, то він втратить роботу, сам опиниться під слідством і, м’яко кажучи, перспективи його будуть незавидними. І Ангус це знає.

Ангус розсміявся.

Кетнес здивовано підняла брови.

— Вибачте, хіба я сказала якусь дурницю?

— Та це ж спецназ, — пояснив Леннокс. — «Вірність і братерство, хрещені вогнем, поєднані кров’ю».

— Прошу?

— Жоден зі спецназівців ані слова не вимовить на шкоду Макбету, — сказав Ангус. — Або Сейтону. Або комусь із побратимів.

Кетнесс опустила руки.

— Отже, ви прийшли до нас з оцими заявами про навмисні вбивства, знаючи, що їх ніяк не можна перевірити?

— Макбет попросив мене спалити трупик немовляти, убитого під час різанини в клубі, — відповів Ангус, покрутивши в руках намисто з хрестиком. — Отут, в одній із фабричних печей.

Кетнес здригнулась. І пошкодувала, що залишилась. Навіщо вона повернулась? Чому не сидить зараз у таксі, не чуючи всього цього жахіття?

— Я відмовився, — продовжив Ангус. — Але це означає, що немовля спалив хтось інший. Можливо, Макбет зробив це сам. Я перевірив усі печі, і виявив, що однією з них недавно користувались. Якщо ви накажете своїм криміналістам дослідити піч, то зможете знайти якісь докази — відбитки пальців, рештки кісток і таке інше. А якщо знайдете, то тоді вже антикорупційний відділ зможе продовжити розслідування.

Леннокс та Кетнесс обмінялися поглядами.

— Поліція не може розслідувати дії свого старшого комісара. Хіба ви цього не знаєте?

Ангус нахмурився.

— А хіба антикорупційний відділ…

— Ні, ми не можемо здійснювати внутрішні розслідування, — заперечив Леннокс. — Якщо ви хочете зняти старшого комісара з посади, то можете викласти свої аргументи перед міськрадою і Тортелом.

Ангус розпачливо похитав головою.

— Ні-ні, тільки не це, вони куплені з усім потрухом, уся їхня зграя! Ми маємо зробити це самотужки. Маємо повалити Макбета зсередини.

Кетнесс нічого не відповіла. Лише подумки відзначила, що Ангус мав рацію. Ніхто в міськраді, включно з Тортелом, не наважиться відкрито виступити проти Макбета. Кеннет свого часу потурбувався про те, аби старший комісар мав законну можливість жорстоко придушити подібний політичний бунт.

Леннокс поглянув на годинника.

— За двадцять хвилин у мене важлива нарада. Я рекомендую вам не займатися цією справою, Ангусе, доки не матимете на Макбета чогось конкретного. Лише в такому випадку зможете спробувати схилити на свій бік міськраду, кажу вам.

Ангус закліпав, не вірячи своїм вухам.

— Спробувати? — вимовив він хрипким голосом.

А потім обернувся до Кетнесс. Відчай, благання, страх і надія — усе це разом відбилося на його обличчі, немов написане. І вона вмить збагнула, що Ангус попросив її приїхати не тільки тому, що вона як криміналіст могла б оглянути піч. Ангусу ще й дуже потрібен був свідок, третя особа, яка гарантувала б, що Леннокс не зможе вдавати, начебто не отримав інформації, а після цього, незалежно від результату, не стане гнобити спецназівця. Ангус вибрав Кетнесс просто тому, що вона усміхнулася йому в ліфті. Бо була схожа на людину, якій можна довіряти.

— Що скажете, інспекторе Кетнесс? — тихо спитав він з благальними нотками в голосі.

Вона тяжко зітхнула.

— Леннокс має рацію, Ангусе. Ви просите нас піти на ведмедя з картонним мечем.

Очі Ангуса зволожились.

— Ви боїтеся, — мовив він, трохи заїкаючись. — Разом із тим ви вірите мені. Інакше б вас тут уже не було. Але ви перелякані. Саме тому, що вірите мені. Бо я продемонстрував вам, на що здатен Макбет.

— Вважаймо, що цієї зустрічі ніколи не було, — кинув Леннокс, рушаючи до дверей. Кетнесс хотіла було піти слідом, але Ангус вхопив її за руку.

— Немовля, — прошепотів він, ледь не плачучи. — Воно було в коробці для взуття.

— Немовля стало безневинною жертвою битви зі злочинним синдикатом, — відказала вона. — Таке іноді трапляється. Те, що Макбет хотів приховати цей факт від преси й уникнути скандалу, ще не робить його вбивцею.

Ангус відсмикнув руку, наче обпікся. Зробив крок назад і приголомшено втупився в Кетнесс. Вона повернулася й вийшла.

На сталевих сходах, що вели до фабричної долівки, холодне повітря торкнулося її палаючих щік. Рушивши до виходу, вона зупинилася біля однієї з печей. Всередині виднілися купки сірого попелу.

Леннокс стояв на виході з фабрики, махаючи таксисту, щоб той проїхав крізь ворота, і їм не довелося йти до авто під дощем.

— Як ти гадаєш, чого добивається Ангус? — спитав він.

— Чого добивається? — Кетнесс обернулася й поглянула на офіс виконроба, схожий на гніздо.

— Він мусить знати, що ще замолодий для керівної посади, — відповів Леннокс. — Агов, сюди! Може, йому потрібні честь і слава?

— Мабуть, йому потрібно те, про що він сказав. Зупинити Макбета.

— Почуття обов’язку? — хихикнув Леннокс, і Кетнесс почула, як по гравію зарипіли колеса. — Кожному з нас завжди щось потрібно, Кетнесс. Ти ідеш?