Харрі поправив навушник і став чекати.

Через кілька секунд почалося. Пролунав глухий удар від розриву шокової гранати в зачиненому приміщенні, а слідом за ним — дзенькіт шибок.

Харрі знав, що тиск повітря зробить на тих, що знаходяться у приміщенні, тільки один ефект — вони на якийсь час оглухнуть. Але вибух у поєднанні зі сліпучим світлом і раптовим штурмом у перші три секунди вводить у ступор навіть підготовлених людей. А "Дельті" більше трьох секунд і не знадобиться.

Харрі чекав. І ось у навушнику пролунав приглушений голос. Повідомлення було очікуване:

— Кімната чотириста шість під контролем. Порожньо.

А ось продовження змусило Харрі вилаятися вголос:

— Схоже, він побував тут і забрав свої речі.

Коли прибули Катрина й Бйорн, Харрі стояв, склавши руки на грудях, у коридорі перед 406-м номером.

— Схибили? — запитала Катрина.

— Не встигли, — відповів Харрі, хитаючи головою.

Слідом за Харрі вони увійшли до готельного номера.

— Він поїхав прямо сюди, узяв усе своє майно і виїхав.

— Усе? — запитав Бйорн.

— Усе, за винятком двох використаних ватних паличок і двох трамвайних квитків у відрі для сміття. Плюс корінець квитка на футбольний матч, який, здається, ми виграли.

— Ми? — запитав Бйорн, оглядаючи стандартний в усіх відношеннях готельний номер. — Ти маєш на увазі "Волеренгу"?

— Збірну. Матч проти Словенії, як тут написано.

— Наші виграли, — підтвердив Бйорн. — Я пам’ятаю тільки через те, що була нічия і Рісе…

— Ти б і так запам’ятав, людино дощу. Ти…

— Гей!

Вони обернулися до Харрі, який роздивлявся корінець квитка.

— Ти можеш згадати, що тоді сталося, Бйорне?

— Що?

— Куди тебе викликали?

Бйорн Гольм почухав бакенбарди:

— Значить, так, був ранній вечір…

— Можеш не продовжувати, — перервав його Харрі. — Це було вбивство Ерленда Веннесли в Марідалені.

— Он як?

— Воно сталося того ж вечора, коли наша збірна грала на стадіоні "Уллевол". Дата написана на квитку. Сьома година.

— Ой! — зойкнула Катрина.

У Бйорна Гольма на обличчі з’явився страдницький вираз.

— Тільки не кажи цього, Харрі. Будь ласка, не кажи, що Валентин Єртсен був на цьому матчі. Якщо це так…

— …то він не може бути вбивцею, — закінчила за нього Катрина. — А нам же дуже хочеться, щоб він ним був, Харрі. Тож скажи тепер що-небудь, що по-справжньому надихне нас.

— Гаразд, — відповів Харрі. — Чому цей квиток не валявся у сміттєвому кошику разом із ватними паличками і трамвайними квитками? Чому він залишив його на столі, коли прибирав з нього усе інше? Поклав його саме на те місце, де ми його напевно знайдемо.

— Він створює собі алібі, — сказала Катрина.

— Він залишив нам цей квиток, щоб ми стояли ось так, як оце зараз, — продовжив Харрі. — Щоб нас несподівано здолали сумніви, щоб нас паралізувало. Але це просто уривок квитка, і він не доводить, що Валентин був на матчі. Навпаки, в очі кидається не лише те, що він буцімто був на футбольному матчі, в місці, де ніхто не запам’ятає конкретну людину, але й те, що він із нез’ясованих причин зберіг свій квиток.

— На квитку є номер місця, — сказала Катрина. — Можливо ті, що сиділи обабіч і ззаду згадають, хто на нім сидів, і чи не було воно порожнє. Я можу пошукати за номером місце, може, й знайду.

— То зроби це, — кивнув Харрі. — Але ми вже намагалися у той же спосіб перевірити ймовірні алібі в театрі і кіно. І з’ясувалося, що через три-чотири дні люди не пам’ятають тих, хто сидів поряд з ними.

— Ти маєш рацію, — покірно сказала Катрина.

— Матч збірної, — сказав Бйорн.

— Ну то й що? — відповів Харрі, заходячи до ванної і вже збираючись розстебнути штани.

— Матчі збірної провадяться за правилами Міжнародної федерації футболу, — сказав Бйорн. — Хуліганство.

— Авжеж, чудово! — почулося із-за дверей ванної. — Чудово, Бйорне!

Двері ванної знову зачинилися.

— Що? — закричала Катрина. — Про що це ви?

— Камери, — сказав Бйорн. — ФІФА зобов’язує організаторів знімати публіку на випадок, якщо під час матчу виникне безлад. Це правило виникло на хвилі футбольного хуліганства у дев’яності роки, щоб поліція могла ідентифікувати призвідників безладів і засудити їх. І вони просто знімають трибуни упродовж усього матчу з такою хорошою якістю, що кожну особу можна збільшити та ідентифікувати. А у нас є номер сектора, ряду і місця, де; сидів Валентин.

— Не сидів! — вигукнула Катрина. — У нього немає ніякого права опинятися на цьому записі, розумієш? Тоді нам доведеться починати все спочатку!

— Звичайно, вони могли встигнути стерти записи, — сказав Бйорн. — Під час того матчу ніяких безладів не було, а директива про зберігання даних напевно містить вказівку, скільки часу необхідно зберігати запис.

— Якщо записи збережені на комп’ютері, то для того, щоб видалити їх із жорсткого диска, недостатньо просто натиснути на клавішу "Delete".

— Директива про зберігання даних.

— Намагатися назавжди видалити файл — це те ж саме, що видалити собаче лайно з підошви кросівки. Як, по-твоєму, ми виявляємо дитяче порно на комп’ютерах, яке збоченці добровільно підсовують нам, коли ми цілком упевнені, що усе видалили? Повір мені, я відшукаю Валентина Єртсена, якщо він був на стадіоні "Уллевол" того вечора! А гаданий час смерті Ерленда Веннесли?

Вони почули шум зливного бачка.

— Між сьомою та пів на восьму, — відповів Бйорн. — Тобто, іншими словами, на самому початку матчу, відразу після того, як Хенріксен зрівняв рахунок. Веннесла в Марідалені мав чути ревіння стадіону, адже він розташований не так далеко звідти.

Двері ванної відчинилися.

— Тобто він міг устигнути приїхати на матч відразу після скоєння вбивства в Марідалені, — промовив Харрі, застібаючи останній ґудзик. — А приїхавши на стадіон, міг зробити щось таке, щоб оточення його запам’ятало. Алібі.

— Значить, Валентина не було на тому матчі, — сказала Катрина. — Але якщо він усе-таки там був, я прогляну це кляте відео від початку й до кінця з секундоміром у руках, на випадок якщо він хоч би дупу відірве від сидіння. Алібі, дідько б його взяв!

У районі великих вілл було тихо.

Затишшя перед потоком "вольво" та "ауді", які невдовзі повернуться додому, закінчивши робочий день у корпорації Норвегія, подумав Трульс.

Трульс Бернтсен натиснув на кнопку дзвінка й огледівся.

Красивий садок. Доглянутий. Для створення таких садків у начальників поліції з’являється час після виходу на пенсію.

Двері відчинилися. Він виглядав старшим. Той же гострий погляд блакитних очей, але шкіра на шиї обвисла більше і постава не така пряма. Він був уже не таким упевненим, яким Трульс його пам’ятав. Може, справа була в запраному домашньому одязі, а може, такими стають, коли робота перестає тримати людину в напрузі.

— Берентзен, Оргкрим.

Трульс показав своє посвідчення, будучи упевненим у тому, що коли старий і зуміє прочитати прізвище Бернтсен, він подумає, що почув те ж саме. Брехня з можливістю відступу. Але начальник поліції кивнув, не поглянувши на посвідчення:

— Я пам’ятаю, бачив вас, так. Чим можу допомогти, Берентзене?

Він нічим не виказував того, що збирається запросити Трульса у будинок. Це цілком влаштовувало Трульса. Їх ніхто не бачив, і сторонніх шумів навкруги не було.

— Йдеться про вашого сина. Про Сондре.

— Що з ним?

— Ми проводимо операцію по затриманню кількох албанських сутенерів на ринку сексуальних послуг, і у зв’язку з цим ми вели спостереження за трафіком і робили зйомки на Квадратурен. Нам удалося встановити частину машин, що відвезли повій, і ми хотіли викликати їх власників на допит. Ми запропонуємо їм скоротити термін в обмін на свідчення проти сутенерів. Одна зі сфотографованих нами машин має номерні знаки, зареєстровані на вашого сина.