— Але що?

— Але якби ми почали і вона б попросила мене зупинитися, я, чорт забирай, не знаю, чи зупинився б.

— Не знаєш?

Харрі знизав плечима:

— Діагноз готовий, лікарю?

Столе подивився на годинник:

— Ти повинен усе-таки розповісти мені детальніше, але зараз до мене прийде перший пацієнт.

— У мене немає часу на терапію, Столе, нам потрібно ловити вбивцю.

— У такому разі, — сказав Еуне, погойдуючись своїм гладким тілом на кріслі, — тобі доведеться задовольнятися експрес-діагнозом. Ти прийшов до мене, бо переживаєш відчуття, визначити яке ти не в змозі. А зробити це ти не можеш через те, що твоє почуття маскується під щось, чим не є. Того, чим насправді є це почуття, ти не хочеш. Це класичне заперечення, таке саме, як у чоловіків, що заперечують свою гомосексуальність.

— Але я ж не заперечую, що я — потенційний насильник! Я прямо про це говорю.

— Ніякий ти не насильник, Харрі, насильником не стають ось так, ні з того ні з сього. Гадаю, йдеться про одну річ із двох. А може, про обидві відразу. У тебе може бути певна форма агресії проти цієї дівчини, і йдеться про контроль. Чи, кажучи непрофесійною мовою, про секс як покарання. Є таке?

— М-м-м. Можливо. А що друге?

— Ракель.

— Себто?

— Тебе не тягне ні до здійснення насильства, ні до цієї дівчини. Тобі хочеться бути невірним. Невірним Ракелі.

— Столе, ти…

— Спокійно. Ти прийшов до мене, бо тобі потрібно, щоб хтось сказав тобі те, що ти і сам уже зрозумів. Сказав тобі вголос і відверто. Сам собі ти цього сказати не можеш, ти не хочеш переживати такі почуття.

— Переживати що?

— Смертельний страх при думці про те, щоб зв’язати себе із нею. Думка про одруження викликала у тебе справжнісіньку паніку.

— Он як? Чому?

— Оскільки я наважуюся стверджувати, що після усіх цих років трохи тебе знаю, гадаю, що в твоєму випадку йдеться про страх узяти на себе відповідальність за інших людей. У тебе був кепський досвід у цій сфері.

Харрі відчув, як щось починає наростати в грудях, як ракова пухлина, тільки в скаженому темпі.

— …ти починаєш пити, коли навколишній світ залежить від тебе, бо ти не зносиш цієї відповідальності. Ти хочеш, щоб усе покотилося к бісу. Знаєш, що коли ти майже закінчив зводити картковий будиночок, напруга настільки велика, що ти її не витримуєш, і, замість того щоб продовжити будівництво і подивитися, чи зможеш ти дійти до кінця, ти руйнуєш цей будиночок. І переживаєш поразку. Мені здається, зараз ти робиш те саме. У тебе є бажання зрадити Ракель якнайшвидше, оскільки ти переконаний, що це рано чи пізно все одно станеться. Ти не в змозі довго мучитися і щосили намагаєшся зруйнувати проклятий картковий будиночок, адже ти відчуваєш, що саме таким будиночком є твоє ставлення до Ракелі.

Харрі хотів щось сказати. Але грудка вже підійшла до горла і перекрила шлях словам, тому він задовольнився всього одним:

— Деструктивно.

— Твоє базове ставлення насправді конструктивне, Харрі. Ти просто боїшся. Боїшся, що буде дуже боляче. Як тобі, так і їй.

— Я боягуз — це ти хочеш сказати?

Столе подивився на Харрі довгим поглядом, зробив вдих, немов збирався його поправити, але передумав:

— Так, ти боягуз. Ти боягуз, бо, мені здається, хочеш ним бути. Ти хочеш отримати Ракель, ти хочеш опинитися з нею в одному човні, ти хочеш прив’язати себе до щогли, щоб або рухатися вперед у цьому човні, або піти з нею на дно. Так завжди з тобою відбувається, Харрі, в тих окремих випадках, коли ти даєш обіцянки. Як там у пісеньці?

Харрі пробурмотів:

— "No retreat, baby, nо surrender".[41]

— Ось у цьому вся суть, у цьому вся твоя суть.

— У цьому моя суть… — тихо повторив Харрі.

— Подумай про це, і ми поговоримо з тобою після зборів у Котельні у другій половині дня.

Харрі кивнув і підвівся.

У коридорі неспокійно совався і пітнів якийсь хлопець у тренувальному костюмі. Він демонстративно подивився на годинник, а потім невдоволено — на Харрі.

Харрі пішов по вулиці Спурвейсгата. Сьогодні вночі він не спав, а вранці не поснідав. Йому дещо було потрібне. Він знав це. Йому хотілося випити. Він відкинув цю думку, зайшов у кафе на розі Бугстадвейєн і замовив потрійний еспресо. Харрі проковтнув каву прямо біля стійки і попросив повторити. Він почув за своєю спиною тихий сміх, але не обернувся. Другу чашку Харрі випив повільно. Він розгорнув газету, що лежала на столі, проглянув передовицю й став гортати сторінки далі.

Рогер Єндем роздумував про те, що через нерозкрите потрійне вбивство поліцейських міська рада збирається зробити кадрові перестановки в Поліцейському управлінні.

Після того як Столе впустив Пола Ставнеса, він знову зайняв своє місце за письмовим столом, а Ставнес попрямував у куток, щоб одягти суху футболку, витягнувши її з рюкзака. Столе скористався нагодою відверто позіхнути, висунув верхню шухляду і поклав туди телефон так, щоб добре його бачити. Потім підвів голову і подивився на голу спину свого пацієнта. Відтоді як Ставнес став їздити на сеанси велосипедом, він узяв собі за звичку перевдягатися в кутку кабінету. Він стояв, як завжди обернувшись до Столе спиною. Єдине, що було не як завжди, — це те, що вікно, перед яким курив Харрі, як і раніше, було відчинене. Світло падало так, що Столе Еуне побачив у шибці відображення голих грудей Пола Ставнеса.

Ставнеc швидким рухом натягнув футболку й обернувся.

— Що стосується часових рамок…

— …їх потрібно чітко дотримуватися, — підхопив Столе. — Згоден. Подібне більше не повториться.

Ставнес підвів очі:

— Щось сталося?

— Та ні, просто встав сьогодні раніше, ніж зазвичай. Давайте залишимо вікно відчиненим, тут так мало повітря.

— Тут багато повітря.

— Як хочете.

Ставнес почав зачиняти вікно, але зупинився. Уважно подивився на нього і повільно обернувся до Столе. На його обличчі з’явилася тінь посмішки.

— Проблеми з диханням, Еуне?

Столе Еуне відчув біль у грудях і руці. Відомі симптоми інфаркту. Тільки це був не інфаркт, це був чистий, первозданний страх.

Столе Еуне змусив себе говорити зі спокійною інтонацією й тихо:

— Востаннє ми знову говорили про те, що ви слухали "Dark Side of the Moon". До кімнати увійшов ваш батько і вимкнув підсилювач, і ви сиділи й дивилися на червоний вогник, як він згасав, а потім померла і дівчина, про яку ви думали.

— Я сказав, що вона оніміла, — роздратовано відповів Пол Ставнес. — Не померла, це інше.

— Так, інше, — сказав Столе Еуне, обережно простягаючи руку до телефону в шухляді столу. — Вам би хотілося, щоб вона могла говорити?

— Я не знаю. Але ви спітніли. Ви нездужаєте, лікарю?

Знову це кепкування в голосі, трохи помітна зухвала посмішка.

— Зі мною все гаразд, спасибі.

Пальці Столе лягли на кнопки телефону. Йому потрібно було змусити пацієнта говорити, щоб той не чув звуку клавіш.

— Ми не говорили про ваш шлюб. Що ви можете розповісти про свою дружину?

— Та мало що. Чому ви хочете поговорити про неї?

— Близький зв’язок. Судячи з усього, ви відчуваєте неприязнь до людей, які вам близькі. Самі ви використали слово "презирство".

— Значить, не дивлячись ні на що, ви все-таки трохи мене слухали? — Короткий злісний сміх. — Я зневажаю більшість людей за те, що вони слабкі, тупі й невдахи. — Знову сміх. — Три промахи з трьох можливих. Скажіть, ви допомогли тому Іксу?

— Що?

— Поліцейському. Гомику, який намагався поцілувати іншого лягавого в сортирі. Він одужав?

— Навряд чи так можна сказати.

Столе Еуне набирав повідомлення, посилаючи прокляття своїм товстим пальцям-сосискам, які, здавалося, від збудження роздулися ще більше.

— Але якщо ви гадаєте, що я такий же, як він, чому ви вважаєте, що зможете вилікувати мене?