— Навіть не намагайся, Холе.

— Якби я спробував, ти б не розгулював на волі, Бернтсене.

— Бережися, — ревнув Трульс Бернтсен, вільною рукою ухопившись за перегородку між пісуарами. — Я можу повісити на тебе вбивство, і ти це знаєш. Того росіянина у барі "Нірвана". Усім у поліції відомо, що це зробив ти, але я єдиний, хто може це довести. І саме тому ти не наважуєшся піти проти мене.

— Ось що я знаю, Бернтсене: цей росіянин був наркодилером, який намагався мене усунути. Але якщо ти вважаєш, що тобі пощастить більше, аніж йому, то вперед. Ти ж і раніше молотив поліцейських.

— Що?

— Разом із Бельманом. Якогось гомика, що, не так?

Судячи зі звуку, у Бернтсена були якісь негаразди зі спуском води.

— Ти що, знову набрався, Холе?

— М-м-м… — Харрі застебнув штани. — Отже, відкрився сезон для тих, хто ненавидить поліцію?

Він дійшов до раковини і побачив у дзеркалі, що Бернтсену ніяк не вдається включити свій кран. Харрі вимив і витер руки. Попрямував до дверей. І почув за спиною загрозливо-хрипкий голос Бернтсена:

— Я просто попереджаю: навіть і не намагайся. Якщо ти візьмеш мене, я потягну тебе за собою.

Харрі вийшов у зал. Боббі Фулер закінчував. І в голову Харрі прийшла думка про те, наскільки життя наші повні випадкових збігів. Наприклад, коли Боббі Фулера знайшли мертвим в його машині в 1966 році, усього просоченого бензином, багато хто вважав, що його убили поліцейські. Йому було двадцять три. Стільки ж, скільки й Рене Калснесу.

Лунала наступна пісня групи "Супергласс". "Caught by the Fuzz". Харрі посміхнувся. Газ Кумбс співає про те, як його ловлять лягаві, the fuzz, менти, які хочуть, щоб він став стукачем. Понад двадцять років поліція слухає цю пісню і вважає її хвалебною для себе. Пробач, Газе.

Харрі огледівся. Він думав про довгу розмову, яка відбулася у них з Ракеллю сьогодні вночі. Про усе, що в своєму житті людина може обійти, оминути, чого може уникнути. І про те, від чого людина не може втекти, адже в цьому і полягає її життя, сенс її існування. Що усе інше — любов, мир, щастя — лише додаток до головного. Говорила в основному Ракель. Вона пояснила йому, в чому його обов’язок. Сказала, що тінь від смерті Беати стала такою довгою, що затулила собою той червневий день, і не має значення, буде він сонячним чи ні. Що він повинен заради них обох. Заради них усіх.

Харрі пробрався до столу.

Хаген підвівся і висунув стілець, який вони притримували для нього.

— Ну? — запитав він.

— Я з вами, — відповів Харрі.

Трульс стояв наче паралізований після сказаного Харрі. "Відкрився сезон для тих, хто ненавидить поліцію". Він щось знає? Дурня! Харрі нічого не знає. Звідки? Якби знав, то не кидався б так словами, не провокував би Трульса. Однак він знав про гомика з КРИПОСу, якого вони побили. Але як він міг про це дізнатися?

Той хлопець намагався клеїтися до Мікаеля, мало не поцілував його в залі засідань, і Мікаель вирішив, що хтось міг це побачити. Там, у гаражі, вони натягнули шапку йому на обличчя. Бив Трульс, Мікаель тільки дивився, як завжди. Він утрутився, коли Трульс ледь не перестарався, велівши йому зупинитися. Але було вже пізно. Він таки перестарався. Після того як вони пішли, хлопець так і залишився лежати.

Мікаель боявся, що вони зайшли занадто далеко, що хлопець скалічений і наважиться подати на них заяву. Так що це стало першим завданням Трульса-"спалювача". З увімкненою блимавкою вони помчали в "Юстіцен", пробралися до стійки бару і зажадали розрахуватися за два пива "Мункхольмен", яке їм принесли півгодини назад. Бармен кивнув, сказавши, добре, що є ще чесні люди, і Трульс дав йому такі щедрі чайові, що був упевнений: бармен це запам’ятає. Вони взяли з собою чек із пробитим часом оплати, поїхали разом з Мікаелем до криміналістичного відділу, де у той час працював один новачок, який, як було відомо Мікаелю, мріяв отримати посаду слідчого-тактика. Вони пояснили йому, що, можливо, дехто захоче повісити на них напад, і тому він повинен засвідчити, що вони чисті. Новачок провів швидке поверхневе дослідження їхнього одягу і, за його словами, не виявив ні ДНК, ні крові. Після цього Трульс відвіз Мікаеля додому, а сам повернувся в гараж. Хлопця там уже не було, але кривавий слід вказував на те, що йому вдалося вибратися з гаража. Так що, цілком можливо, усе було не так уже й погано. Але Трульс все одно очистив місце від можливих слідів, а потім поїхав у порт і викинув кийок у море.

Наступного дня один колега подзвонив Мікаелю і сказав, що понівечена жертва зв’язалася з ним із лікарні і хоче подати заяву про насильство. Трульс поїхав у лікарню і в кінці свого візиту розтлумачив хлопцеві ситуацію з доказами і про те, в якому становищі опиниться він сам, якщо хоч слово скаже на роботі або взагалі з’явиться там.

Більше хлопця з КРИПОСу вони не чули і не бачили. Усе завдяки йому, Трульсу Бернтсену. Дідько б узяв Мікаеля Бельмана! Трульс завжди рятував цю свиню. Досить. Тепер про ту справу знає Харрі Холе, а він цілком непередбачуваний. Він міг стати небезпечним, цей Холе. Занадто небезпечним.

Трульс Бернтсен подивився на своє відображення у дзеркалі. Терорист. Звичайно, він терорист.

А він же ще тільки почав.

Він вийшов з туалету і повернувся в зал, до усіх інших, якраз саме тоді, коли Мікаель Бельман закінчував свою промову:

— …адже Беата Льонн була зроблена з того ж тіста, з якого, ми сподіваємося, зроблені усі присутні. І від нас залежить, чи зможемо ми це довести. Тільки так ми вшануємо її пам’ять, як їй хотілося б. Ми візьмемо його. Вип’ємо!

Трульс дивився-на свого друга дитинства, коли усі інші підняли келихи догори, як воїни, що піднімають списи за командою свого вождя. Він бачив їхні сяючі, серйозні, затяті обличчя. Бачив, як Бельман кивнув, ніби вони про щось домовилися, бачив, що він зворушений, зворушений тим, що відбувається, своїми власними словами, тим, яке відлуння вони викликали, владою, яку вони мали над присутніми.

Трульс повернувся в коридор, що вів до туалетів, зупинився поряд з ігровим автоматом, опустив монету в телефон-автомат і зняв слухавку. Набрав номер операційного центру.

— Поліція.

— У мене анонімна інформація. Йдеться про кулю, яка є в матеріалах справи Рене. Я знаю, з якої зброї вона була випу… випу…

Трульс намагався говорити швидко, адже знав, що розмова записується і згодом може бути прослухана наново. Але язик не встигав за мозком.

— Тоді вам необхідно поговорити зі слідчими з відділу по розслідуванню вбивств або з КРИПОСу, — перервав його черговий центр. — Але вони сьогодні усі на похороні.

— Я знаю! — сказав Трульс і зрозумів, що без особливої причини підвищив голос. — Я просто хотів залишити інформацію.

— Ви це знаєте?

— Так. Слухайте.

— Я бачу по номеру, що ви дзвоните з "Юстіцена". Ви знайдете слідчих там.

Трульс втупився в телефон. До нього дійшло, що він п’яний і що він припустився грубої помилки в оцінці ситуації. Якщо справі дадуть хід і стане відомо, що дзвінок надійшов з "Юстіцена", вони можуть просто зібрати усіх присутніх, прокрутити запис і запитати, чи упізнав хто-небудь голос того, хто телефонував. А це занадто ризиковано.

— Тут просто дехто вирішив пожартувати, — сказав Трульс. — Даруйте, у нас тут надто багато пива.

Він поклав слухавку і пішов до виходу прямо через зал, не дивлячись ні направо, ні наліво. Відчинивши двері і відчувши холодне дихання дощової погоди, він зупинився й обернувся. Мікаель Бельман стояв, поклавши руку на плече одного з колег. Навколо п’яндиги Харрі Холе зібралася група людей. Якась жінка навіть обіймала його. Трульс подивився на вулицю, на дощ.

Його відсторонено. Ніби вимкнуто.

Хтось поклав руку йому на плече, і він підвів голову. Обличчя цієї людини розпливалося, ніби Трульс дивився крізь струмені дощу. Невже він справді так напився?