Цара й Чаґхань синхронно зойкнули з недовірою, але Кітай обачно похитав головою.
— Хіба її можна звинувачувати? Або так, або дозволити тим чудовиськам дістатися до неї — і хто знає, що вони з нею зробили б…
Чаґханя це не переконало.
— Жалюгідно, — сплюнув він.
І Жинь погодилася. Думка про те, що Імператриця втекла з міста, коли її людей палили, вбивали, шматували, ґвалтували, суперечила всьому, чого Жинь учили про війну. Генерал не покидає своїх солдатів. Імператриця не покидає свого народу.
І знову справдилися слова Талву.
«Лідер покидає свій народ. Правитель починає кампанію. Комусь за велику радість стинати голови ворогам. Злу це властиво».
Чи можна було якось інакше тлумачити Гексаграму, побачивши на власні очі наслідки руйнацій? Жинь мордувала себе словами Талву, намагаючись скласти їх так, щоб вони не вказували на різанину в Ґолінь Ніїс, але вона обманювала себе. Талву сказала їм, чого саме чекати.
Мабуть, вона знала, що коли Імператриця покинула нікарців, усе й справді було втрачено.
Але Ґолінь Ніїс покинула не лише Імператриця. Уся армія здала місто. Так чи інакше, а за тиждень Ґолінь Ніїс піднесли Федерації на таці — і все півмільйонне населення опинилося в милості загарбників.
І як виявилося, милістю тут і не пахло. Натомість Федерація просто хотіла витиснути з Ґолінь Ніїс усі ресурси, які могла знайти, готуючись до далекого походу вглиб країни. Вони грабували ринок, обшукували житлові приміщення й вимагали, щоб родини принесли свої запаси рису та зерна. Усе, чого не можна було завантажити на вози з припасами, палили або лишали гнити.
А потім вони взялися за людей.
— Вони вирішили, що стинати голови — це занадто довго, а тому вдалися до дієвіших способів убивства, — сказав Кітай. — Почали з газу. Насправді ви вже, мабуть, про це знаєте, є в них така штука, ця зброя, яка випускає жовто-зелений туман…
— Знаю, — перебив Алтань. — Те саме ми бачили в Кхурдалайні.
— За одну ніч вони винищили майже весь Другий підрозділ, — сказав Кітай. — Дехто з нас піднявся на останню сходинку неподалік Південних воріт. Коли газ розвіявся, не лишилося нічого живого. Згодом я повернувся, щоб знайти вцілілих. Спочатку не знав, чого шукати. Повсюди бачив лише тварин. Мишей, щурів, різноманітних гризунів. Їх було багато. Вони повилазили з нір на смерть. Коли Міліції не стало, між солдатами й цивільними вже ніщо не стояло. Федерація розважалася. Вони перетворили це на спорт. Підкидали немовлят у повітря, щоб перевірити, чи встигнуть розрубати їх навпіл у польоті. Змагалися в тому, скільки цивільних зможуть зібрати та стяти їм голови за одну годину. Наввипередки складали тіла на купи, — голос Кітая надломився. — Можна води?
Не вимовивши ані слова, Цара простягнула йому свою флягу.
— Як муґенці стали такими? — замислено запитав Чаґхань. — Що ви зробили такого, щоб вони настільки вас зненавиділи?
— Нічого ми не робили, — сказав Алтань. Жинь помітила, що в нього знову затремтіла ліва рука. — Так солдатів Федерації тренують. Коли віриш, що твоє життя важить не більше, ніж користь, яку ти можеш принести своєму Імператору, то життя ворогів важить ще менше.
— Солдати Федерації нічого не відчувають, — погодився Кітай. — Вони не вважають себе людьми. Вони частина механізму. І роблять те, що їм накажуть, а радіють, лише завдаючи страждань іншим людям. У них відсутнє логічне мислення. Не варто й намагатися їх зрозуміти. Вони звикли плодити таке жахливе зло, що їх і людьми називати важко, — голос Кітая тремтів. — Коли вони вирізали мій загін, я глянув одному у вічі. Думав, що зможу змусити його побачити в мені рівного. Особу, а не просто супротивника. Коли він глянув на мене, я зрозумів, що взагалі не можу знайти з ним зв’язку. У тих очах не було нічого людського.
Щойно вцілілі усвідомили, що прибула Міліція, то почали виходити зі своїх хованок невеличкими стражденними групами.
Ті поодинокі вцілілі в Ґолінь Ніїс були глибоко в місті, ховалися в замаскованих прихистках, як і Кітай, або ж у нашвидкуруч зведених в’язницях, де їх забули, коли солдати Федерації вирішили продовжити похід углиб країни. Знайшовши дві чи три такі схованки, Алтань наказав усім — Цике й цивільним — ретельно обшукати місто.
Ніхто не оскаржував наказу. Жинь підозрювала, що всі розуміли, як страшно вмирати на самоті, прикутим до стін, коли поневолювачі давно пішли.
— Мабуть, це вперше ми рятуємо людей, — сказав Бадзі. — Приємне відчуття.
Сам Алтань очолив загін, якому дісталося майже нездійсненне завдання: позбутися трупів. Він заявив, що це пересторога проти гниття та поширення захворювань, але Жинь підозрювала, що основна причина крилася в тому, що він хотів улаштувати їм гідний похорон, а ще тому, що в місті він міг мало що зробити.
У них не було часу копати братські могили в необхідному масштабі, доки сморід зотлілої плоті не став би нестерпним. А тому складали трупи у великі погребні багаття, величезні ватри з тіл, які горіли постійно. З міста трупів Ґолінь Ніїс перетворився на місто праху.
Але сама кількість загиблих вражала. Спалені Алтанем трупи заледве зменшили купи тліючих тіл по всьому місту. Жинь сумнівалася, що місто й справді можна очистити, не спаливши його дотла.
Зрештою, може, саме так їм і доведеться вчинити. Але поки ще жевріла надія знайти вцілілих.
Жинь була за стінами міста, намагаючись знайти джерело свіжої води, не зіпсоване кров’ю, аж раптом Кітай відтягнув її вбік і розповів, що вони знайшли Венку. Її тримали в «будинку релаксації», і ймовірно це була єдина причина, чому Федерація лишила живою солдата підрозділу. Кітай не вдавався в подробиці, що таке «будинок релаксації», але це було й не потрібно.
Жинь заледве впізнала Венку, коли того вечора зайшла побачитися з нею. Її гарне волосся коротко обстригли, немовби хтось відтяв його ножем. Сповнені життя очі тепер були порожніми й скляними. Обидві руки зламані в зап’ястках. Вона носила їх на підв’язках. Жинь побачила кут, під яким Венці викрутили руки і зрозуміла, що був лише один спосіб, як це можна зробити.
Коли Жинь увійшла до кімнати, Венка заледве ворухнулася. Лише коли Жинь зачинила двері, відступила назад.
— Привіт, — стиха промовила Жинь.
Венка байдуже підняла очі й нічого не сказала.
— Я подумала, тобі захочеться з кимось поговорити, — сказала Жинь, хоча слова прозвучали порожньо й недоречно.
Венка глянула на неї.
Жинь забракло слів. Вона не могла вигадати запитання, яке не здавалося б беззмістовним. «З тобою все гаразд?» Звісно ж, із Венкою не все гаразд. «Як тобі вдалося вижити?» Завдяки жіночому тілу. «Що з тобою трапилось?» Але Жинь уже це знала.
— Ти знала, що вони називали нас громадськими туалетами? — несподівано запитала Венка.
Жинь зупинилася за два кроки від дверей. Її осяяло розуміння, кров застигла в жилах.
— Що?
— Вони думали, що я не розумію муґенської, — сказала Венка зі страшною спробою засміятися. — Ось як вони мене називали, коли були в мені.
— Венко…
— Ти знаєш, який це біль? Вони були в мені, вони були в мені годинами й не зупинялися. Я непритомніла знову і знову, але щоразу, коли приходила до тями, вони продовжували, на мені був щоразу інший чоловік, чи, може, той самий… через якийсь час усі вони стали однаковими. Це був нічний кошмар, і я не могла прокинутися.
У роті в Жинь з’явився жовчний присмак.
— Мені шкода… — спробувала вона, але схоже, Венка її не чула.
— Але зі мною обійшлися не найгірше, — сказала Венка. — Я відбивалася. Я була проблемною. Тож мене лишили наостанок. Спершу хотіли мене зламати. Вони змушували мене дивитися. Я бачила, як жінкам випускали нутрощі. Бачила, як солдати відрізали їм груди. Бачила, як прибивали живих жінок до стіни цвяхами. Бачила, як калічили дівчат, коли втомлювалися від їхніх матерів. Якщо їхні вагіни були замалі, вони розрізали їх, щоб було легше ґвалтувати, — голос Венки повищав. — У будинку з нами була й вагітна жінка. На восьмому місяці. Восьмому. Спочатку солдати лишили її живою, щоб вона дбала про нас. Мила. Годувала. Вона була єдиним добрим обличчям у тому будинку. Вони не торкалися її, бо вона була вагітна, спочатку не торкалися. А потім якось генерал вирішив, що з нього вдосталь інших дівчат. І прийшов по неї. Ти думаєш, що до того часу вона вже чогось навчилася, бо ж бачила, що солдати робили з нами. Думаєш, що вона знала, що не було сенсу опиратися.