– Оце й усе? – не зрозуміла Зоя. – А може, ти ще й жонглюватимеш?

– Не кажи дурниць, – обурився король. – Я вмію жонглювати. І в прямому сенсі, і в переносному. Ми поновимо союз із земені…

– Але Керч… – спробувала заперечити Женя.

– А Керчу потайки дозволимо подивитися на прототипи ізмарсій.

– Справді? – здивувався Давід.

– Це, звісно, буде справжня катастрофа. Напевно, навіть улаштуємо гарненький вибух, порозкидаємо трохи металу. Можливо, зможемо вдати, наче кілька моряків потонуло. Зробимо будь-що, що переконає Керч, наче наші акули не придатні до морського плавання, і це дасть нам змогу виграти трохи часу. – Ніколаї майже фізично відчув, як демон задкує, розтискаючи пазури, як відступає, почувши такий план дій. – Зберемо всіх дипломатів, крамарів і політиків під нашим дахом. Дозволимо всім патякати, а самі слухатимемо. Зоє, для створення звукової мапи нам знадобляться твої Верескуни, щоб повсюди мати вуха.

– Мені це не подобається, – зізнався Толя.

– Я знав, що не сподобається, – не вгавав Ніколаї.

– Неетично шпигувати за власними гостями.

– Саме тому твоя сестра, а не ти на чолі моєї розвідницької мережі. Королю потрібні шпигуни, а шпигуни не можуть дозволити собі марнувати час на просторікування про етику. Тамар, маєш щось проти підглядання й підслуховування?

– Анітрохи.

– То за це й візьмешся.

Дівчина замислилася.

– Мені подобається ідея водночас заманити всіх сюди, та чи існує якась причина збирати під одним дахом союзників і ворогів, котра не збурила б іще більше підозр?

– Можемо відсвяткувати твої іменини, – завзято запропонувала Женя. – Покатаємося на санчатах, розкладемо багаття…

– Ні, – урвав її король. – Не хочу чекати аж до дня Сан-Ніколаї. – Він аж ніяк не міг розраховувати, що демон дасть йому відстрочку. – Вечірка відбудеться за шість тижнів. Назвімо її… Фестиваль осінніх дурниць чи щось таке. Відсвяткуємо осіннє рівнодення, свято врожаю – це буде дуже символічно.

– Шість тижнів? – вигукнула Женя. – Ми не зможемо організувати вечірку такого масштабу за такий короткий час. Самі лише заходи безпеки…

Ніколаї відмахнувся від дівчини.

– Я би переймався, якби до цього взялася не Женя Сафіна, а хтось інший.

Зоя закотила очі.

– Твої лестощі їй не потрібні. Вона й так занадто зазнайкувата.

– Нехай каже далі, – дозволила Женя. – Давід ніколи не відважує мені гарних компліментів.

– Ні? – здивувався Творець і неуважно поплескав себе по кишені. – У мене десь був перелік твоїх принад, який ти мені давала.

– Бачите, як мені доводиться страждати.

– Я мушу пильнувати, щоб Женя була щасливою, – пояснив Ніколаї, – інакше вона може задати мені прочухана.

– Це я можу задати тобі прочухана, – нагадала Зоя.

– Ой, це й так неминуче. Але компліментами тебе не візьмеш.

Зоя стенула плечима.

– Тоді пропоную спробувати коштовності й готівку.

Дівчина підвелася, і король помітив, що вона вже замислилася: генерал планувала свій напад. Зоя повільно пройшлася перед мапою, позаду неї з’явилася і зникла Зморшка.

– Якщо ми збираємося зібрати тут таких вельмож, потрібна вагоміша причина, ніж свято гарбузів і снопів.

– Зоє, – застережливо озвався Ніколаї. Він достеменно здогадався, про що вона думає.

– Це чудова нагода знайти тобі наречену.

– Аж ніяк.

Та Зоя вже прибрала самовдоволеного вигляду жінки, котра перемогла в суперечці ще до її початку.

– Як сам сказав, ти подорожувати більше не можеш, тож життєво необхідно, щоб потенційні наречені приїхали до тебе.

Хлопець заперечливо похитав головою.

– Я не можу взяти шлюб. Завеликий ризик.

– Саме тому ти мусиш це зробити, – не вгавала Зоя. – Ми можемо зібрати тут усіх можновладців. Я навіть готова повірити, що тобі вистачить шарму й підступності, щоб обдурити наших ворогів. Та скільки це дасть нам часу? Шість місяців? Рік? А що тоді, ваша величносте?

– Це справді ідеальна причина зібрати їх усіх тут, – погодилася Женя.

Ніколаї скривився.

– Я знав, що ви задасте мені прочухана, от тільки не думав, що так швидко.

– Ніколаї, – тихо озвалася Зоя, – ти сказав, що чудовисько набирається сили. Якщо це правда, шлюб для тебе – найкращий вихід. – «Твій єдиний вихід». Ці слова залишилися непромовленими. Равці потрібна була королева. Ніколаї потрібен був спадкоємець.

Та все ж кожна клітиночка короля поставала проти думки про шлюб. У Ніколаї не було часу як слід упадати за кимось, адже на нього чекала сила-силенна роботи. І він не хотів одружуватися з дівчиною, якої майже не знав. Він не наважувався звіряти свої таємниці незнайомці. Та й небезпека для його обраниці буде завелика.

Це все були вагомі причини. Цілковито переконливі відмовки. Проте чудовисько вже завело годинник. Ніколаї роззирнувся. Ці люди знали його, як ніхто інший. Вони довіряли йому. Та демон, що причаївся всередині, умить міг усе це змінити. Що, як він набереться сили, позбавить його контролю і зжере волю, якою хлопець так довго керувався?

Погань. Він пригадав, як здригнулася Женя. А що, як саме він був потопельником і збирався потягнути цілу Равку за собою на дно?

Ніколаї глибоко вдихнув. Навіщо відкладати неминуче? Зараз була б доречною приказка про те, що краще обрати розстріл, ніж тривалі тортури.

– Нам доведеться скласти список претенденток, – сказав він.

Зоя вишкірилася.

– Згода.

Вона справді тільки й чекала, коли спекається його.

– Ти збираєшся влаштувати з цього воєнну кампанію, чи не так?

– Це і є воєнна кампанія.

– Мої міністри й посли теж залюбки даватимуть поради.

– Запросімо їх усіх, – запропонувала Женя, підсуваючи до себе перо й чорнило, не в змозі приховати захвату. – Поселімо всіх у Палаці. Уявіть-но лише всі ці вечері, чаювання й танці!

– «Уявіть-но лише всі ці вечері, чаювання й танці», – похмуро повторив Давід.

Женя відклала перо і схопила хлопця за руки.

– Обіцяю, що дозволю тобі заховатися в майстерні. Тільки ти пообіцяй мені п’ять вечірок і один бенкет.

– Три вечірки й один бенкет.

– Чотири.

– Йой, най буде.

– Ти нітрохи не вмієш торгуватися, – зауважив Ніколаї. – Вона погодилася б і на дві.

Давід насупився.

– Серйозно?

– Аж ніяк, – заперечила Женя. – А ви, ваша величносте, стуліть пельку.

– Нам доведеться влаштувати додаткові перевірки безпеки в Палаці, – звернувся до Толі король. – Вважатимемо, що кожен служник, кожен вартовий, кожна фрейліна можуть виявитися шпигунами чи вбивцями.

– До речі, щодо відьом, – утрутилася Тамар. – Дуняшу Лазарєву вбили.

Дівчину, яка вдавала з себе спадкоємицю Ланцових.

– І хто це був?

– Ніхто з наших. Єдине, що мені відомо, – її знайшли розмазаною по бруківці під Церквою Бартеру після аукціону.

Бентежно. Невже хтось відправив її до Кеттердаму полювати на нього? Не лише вона вдавала, ніби має право на трон Ланцових. Здавалося, наче раз на кілька місяців з’являвся хтось новий і запевняв, мовляв, він уцілілий у Дарклінґовій різні член монаршої родини або позашлюбна дитина батька Ніколаї, що, зважаючи на поведінку старого короля, було цілком можливим.

Авжеж, Ніколаї, мабуть, мав на равканський трон менше прав, ніж половина з них. Із-поміж усіх цих людей саме він був найбільшим самозванцем.

– Буде наступний, – сказала Зоя. – Черговий претендент, котрий називатиме себе Ланцовим. А це ще одна причина народити спадкоємця й убезпечити трон.

– Я сказав, що оберу наречену, і я зроблю це, – нагадав Ніколаї, намагаючись, щоб голос був не такий роздратований, як почування. – Навіть уклякну перед нею і прочитаю якийсь романтичний вірш, якщо тобі так хочеться.

– Я можу допомогти з вибором, – запропонував Толя; відколи вони спустилися під землю в «Позолоченому Болоті», хлопець, здавалося, уперше щиро зрадів.

– Чудова ідея. Вибери щось коротеньке й переконайся, що воно римоване. – Король знову перевів погляд на стару мапу Равки, жорстокої, неприборканої й завжди голодної. Равка була його першим коханням, його безрозсудною пристрастю, що запалахкотіла ще в самотньому дитинстві, а з віком лише глибшала. Хай би чого вимагала країна, хлопець не сумнівався, що дасть їй це. Раніше він безрозсудно ставився до своєї коханої, але більше не міг дозволяти власному страху диктувати її майбутнє.