Дідусь засміявся:

– Смачно? Е, ти знову супишся! Годі, годі! – Він схилився над казанком. – Уже кипить, – сказав і натужно підвівшись, пошкутильгав до воза. За хвилину приніс чашки. – На, держи!

Прокоп узяв собі чашку. На ній був намальований віночок незабудок навколо виписаного золотом імені “Людмила”. Прокоп перечитав його разів із двадцять, і сльози бризнули йому з очей.

– Дідусю, – прошепотів він, – це... Її ім’я?

Старий подивився на нього смутними лагідними очима.

– Ну, то знай, – сказав тихо, – її!

– А... я знайду її коли-небудь?

Дідусь не відповів нічого, тільки швидко закліпав очима.

– Дай сюди, – сказав він збентежено, – я наллю тобі чаю.

Тремтячою рукою підставив Прокоп чашку, і старий обережно налив йому міцного чаю.

– Пий, – сказав лагідно, – поки гарячий.

– Дя... дя... кую, – схлипнув Прокоп і надпив терпкого настою.

Дідусь замислено гладив своє довге волосся.

– Гіркий, – запитав він, – дуже гіркий, еге ж? Може, дати грудку цукру?

Прокоп покрутив головою; губи його зводило від гірких сліз, але в грудях розливалося благодійне тепло.

Старий голосно сьорбав із своєї чашки.

– А тепер подивися, що в мене намальовано, – сказав він, щоб порушити мовчанку, і простяг йому свою чашку.

Були на ній зображені якір, серце і хрест.

– Це віра, надія й любов. Не плач більше! – Він стояв над вогнищем, склавши руки. – Мій любий, – промовив тихо, – ти вже не здійсниш найвищого і не віддаси всього. Ти хотів вибухнути зі страшною силою, але залишишся цілий. Ти не врятуєш світу, але й не зруйнуєш його. Багато що в тобі залишиться замкнутим, як у камені вогонь. І це – добре, це – твоя жертва. Ти хотів вершити занадто великі діла, але робитимеш малі. І це добре.

Прокоп стояв перед вогнищем на колінах і не насмілювався звести очі: бо тепер знав: до нього промовляє бог-отець.

– Це – добре, – прошепотів він.

– Це – добре. Творитимеш корисні людям речі. Хто думає про найвище, той відвернув від людей очі свої. А ти будеш їм служити.

– Так, це добре, – прошепотів Прокоп, стоячи на колінах.

– От бачиш, – зраділо промовив дідок і сів навпочіпки. – А навіщо він, цей... як ти його назвав, винахід?

Прокоп підвів голову.

– Я... вже забув.

– Це нічого, – втішав його старий. – Ти винайдеш щось інше. Стривай, що я хотів сказати? Ага. Навіщо такі великі вибухи? Ще скалічиш кого. А ти спробуй, може, винайдеш... ну, хоча б таке собі пф-пф-пф, – сказав він, пухкаючи м’якими губами. – Знаєш? Щоб воно тільки пф-пф... та рухало якусь машину, і щоб людям легше працювалось. Ти зрозумів мене?

– Ви маєте на увазі, – запитав Прокоп, – якесь дешеве пальне?

– Еге ж, дешеве, дешеве, – радісно погодився старий. – Щоб було багато користі. І щоб воно ще й світило та гріло, розумієш?

– Стривайте, – замислився Прокоп, – я не знаю, це треба було б спробувати... з іншого кінця.

– Еге ж, підійди з іншого кінця, от і все. Б^чиш, ти вже й маєш що робити. Але зараз облиш про це думати, ще завтра день буде. Я постелю тобі.

Дідусь підвівся і почимчикував до воза:

– Гей, малий! – заспівав він біля коня. – Підемо спати.

Він повернувся з тонкою подушечкою.

– Ну, ходім, – мовив до Прокопа, взяв ліхтар і вліз у дощану повіточку. – О, соломи тут досить, – мурмотів, стелячи, – для всіх трьох вистачить. Слава богу!

Прокоп сів на солому.

– Дідусю! – раптом крикнув здивовано, – подивіться лиш!

– А що там?

– Гляньте, що на дошках!..

На кожній дошці повітки були написані крейдою великі літери, і Прокоп прочитав у миготливому світлі ліхтаря:

“К... Р... А... К... А... Т...”

– Це нічого, це нічого, – заспокійливо шепнув дідок і швидко почав кашкетом стирати літери. – їх уже нема. Ти лягай, я тебе вкрию мішком. Ось так.

Він став у дверях.

– Дадада, малий, – заспівав він тремтячим голоском, і коник всунув у двері свою гарну сріблясту голову, потерся об дідусеву блузу.

– Ну, йди сюди, всередину, – сказав старий, – лягай!

Коник увійшов, гребнув копитом біля другої стіни і опустився на коліна.

– А я ляжу поміж вами, – сказав дідусь. – Кінь надихає і буде тепло, аякже.

Він тихенько сів на порозі; за ним ще жевріли у темряві жаринки вогнища, що вже погасало, і було видно лагідні, розумні очі коня, що віддано дивились на нього; а старий щось собі шепотів, бурмотів і кивав головою. Прокопові змикались очі від невимовної ніжності. “Адже ж це... адже ж це мій небіжчик тато, – раптом спало йому на думку, – боже, як постарів! Яка худа шия!..”

– Прокопе, ти вже спиш? – шепнув старий.

– Ні, не сплю, – відповів Прокоп, тремтячи від любові.

Дідок м’яко почав наспівувати дивну тиху пісню:

– “Лалала гоу, дадада пан, бінкілі бункілі гоу... тата...”

І Прокоп нарешті заснув міцним, спокійним сном.

Тут твір відтворено за виданням «ЧАПЕК К. Твори: В 2-х т. Т. 1. Фабрика Абсолюту; Кракатит; Війна з саламандрами: Романи. – К.: Дніпро, 1987. – 640 с.»

Роман «Кракатит» був написаний у 1922 році, а виданий у 1924. Українською перекладений у 1930.

В оформленні обкладинки цієї публікації використано кадр з кінофільму «Кракатит», знятого за романом Карела Чапека у 1948 році режисером Отакаром Ваврою.

1. Страгов – пагорб у Празі, на якому розташований Страговський монастир.

2. Гібшмонка – частина Сміхова, промислового району Праги, колись віддалене передмістя.

3. Кракатау – острів і вулкан у Зондській протоці. Виверження вулкану Кракатау в серпні 1883 р. – одне з найпотужніших вулканічних вивержень, під час якого загинули 36 тисяч чоловік, острів наполовину занурився в море. Частки вулканічного попелу впродовж багатьох років, залишаючись у земній атмосфері, спричиняли повсюди надзвичайно червоні світанки.

4. Нітрати церію не мають якостей вибухових речовин.

5. Перхлорований ацетил саліцилацид – вигадана вибухова речовина (сполука хлору й аспірину).

6. Екзотермічні вибухівки – речовини, вибух яких пов’язаний з виділенням теплової енергії; точно кажучи, всі вибухові речовини – екзотермічні.

7. Альфа-вибух – термін, придуманий Чапеком про вибух, пов’язаний з радіоактивним розпадом типу альфа.

8. en masse – в масовому масштабі (фр.).

9. Бензолтриоксозонід – вибухова хімічна сполука. Озоніди не застосовуються як вибухові речовини через нестійкість при високих температурах.

10. Аргонозонід – вибухова речовина підвищеної сили, яку, на думку Чапека, можна створити на основі інертного газу аргону подібно до того, як створюються вибухові речовини на основі азоту.

11. Хлораргоноксозонід – речовина, яка, на думку автора, має поєднувати вибухову силу хлористого азоту й аргонозоніду.

12. Тетраргон – вигадана вибухова речовина.

13. en avant – уперед! (фр.).

14. Сплющування Фітцджеральд-Лоренца – стискування тіл у напрямку руху при швидкостях, близьких до швидкості світла, вперше передбачене ірландським фізиком Д. Ф. Фітцджеральдом (1851-1901) і голландським фізиком Г. А. Лоренцом (1853-1928).

15. Евклідова площина нескінченності – площина, яка йде в нескінченність. Уявлення про таку площину можливе тільки на основі геометрії давньогрецького математика Евкліда (III ст. до н. е.), згідно з якою прямі йдуть у просторі в безконечність і паралельні прямі не пересікаються. Теорія відносності Альберта Ейнштейна (1879-1955) дає інше тлумачення простору. У даному разі Чапек має на увазі поняття викривлення простору, ідею циліндричного замкнутого всесвіту, яку допускає теорія відносності.