Іде холодний, дошкульний дощ. Що ж тепер? Швидко оцінивши становище, він постановив закріпитися в купальні на озері; але звідтіль не видно замку. Раптом, на щось наважившись, він подався до будки воротаря. Гольц – за ним. Прокоп удерся в сторожку, саме коли старий воротар обідав. Цей бідолаха просто не міг зрозуміти, чого це його “насильно і під загрозою смерті” хочуть звідсіль вигнати і, похитавши головою, пішов скаржитись у замок. Прокоп був дуже задоволений здобутою позицією; він старанно замкнув гратовану браму, що вела до парку, і з великим апетитом доїв залишений обід; потім забрав у сторожці все, що хоч трохи було схоже на хімікалії: вугілля, сіль, цукор, клей, засохлу олійну фарбу та інші речі і став роздумувати, що з цього можна зробити.

А Гольц тим часом то стеріг приміщення, то переобладнував вікна в стрільниці, хоча це, з огляду на те що в нього залишалось усього чотири шестиміліметрових патрони, було явною надмірністю. Прокоп на кухонній плиті влаштував свою лабораторію; сморід стояв жахливий, але нарешті було добуто трохи сильної вибухівки.

З ворожого боку не було жодного нападу; очевидно, не хотіли доводити конфлікт до скандалу в присутності такого високого гостя. Прокоп сушив собі голову, як би заморити замок голодом. Хоча він перерізав телефонні проводи, але ще залишилось три брами, не рахуючи шляху до заводів через Загурський вал. І він змушений був відмовитись від плану облягти замок з усіх боків.

Дощ усе йшов. Вікно княжни відчинилось, і ясна її постать почала писати в повітрі якісь великі літери. Прокоп не міг розшифрувати ці письмена: ставши перед сторожкою, він почав креслити у відповідь підбадьорливі слова, вимахуючи, ніби вітряк, руками. Ввечері до повстанців прибув доктор Крафт. У своїм благороднім запалі він забув принести хоч якусь зброю, отже, це підкріплення було швидше моральним. Пізніше прийшов і Пауль, приніс у кошику чудову холодну вечерю і багато пляшок червоного вина і шампанського. Він твердив, що його ніхто сюди не посилав. Незважаючи на це, Прокоп дуже просив передати – не сказавши, кому саме, – що він “дякує і не здається”.

За цією геройською вечерею доктор Крафт уперше наважився випити вина – мабуть, щоб довести, свою мужність. Наслідком цього була його блаженна лунатична німота, тоді як Прокоп і ГольЦ почали горлати солдатських пісень.

Хоча кожен з них співав іншою мовою і зовсім іншу пісню, та здалеку, особливо в темряві, під шелест дрібного дощу, все це зливалось у звуки досить страшні й похмурі. Хтось у замку відчинив навіть вікно, щоб послухати; потім спробував здалеку акомпанувати на фортепіано, але це спочатку нагадувало “Героїчну симфонію”, а потім перейшло в безглузде бемкання на клавішах. Коли вогні в замку погасли, Гольц будував перед дверима велику барикаду, і три герої спокійно заснули. Розбудив їх Пауль, принісши їм уранці на таці три чашки кави.

А дощ не переставав. З білим прапором парламентера прийшов гладкий кузен запропонувати Прокопові, щоб той покинув ці штуки, що йому буде повернуто лабораторію і таке інше. Прокоп сказав, що звідсіля не піде, хіба коли його висадять у повітря. Але раніше він щось зробить, побачите! З цією невиразною погрозою кузен і повернувся назад. У замку були дуже стурбовані, що головний в’їзд блоковано, але не хотіли здіймати галас.

Доктор Крафт, цей пацифіст, був ущерть сповнений несамовитими войовничими пропозиціями: перерізати електричні проводи, що йдуть до замку, перекрити воду, виробити якийсь задушливий газ і пустити його на замок. Гольц знайшов старі газети; зі своїх таємних кишень вийняв пенсне і читав цілий день, надзвичайно схожий на доцента університету. Прокоп жахливо нудився. Він палав бажанням зробити щось велике, але не знав, як до цього взятись. Нарешті залишив Гольца стерегти хатинку, а сам із Крафтом подався до парку.

В парку нікого не було. Ворожі сили, видно, були зосереджені в замку. Прокоп обійшов замок і вийшов на той бік, де містилися каретні і стайні.

– Де Вихор? – раптом запитав він.

Крафт показав йому на вікно метрів за три від землі.

– Обіпріться об стіну, – шепнув Прокоп; потім виліз йому на спину і став на плечі, щоб подивитись усередину.

Крафт мало не впав під його вагою. А Прокоп ще й тупцяє у нього на плечах – що він там робить? І от важка рама летить на землю, зі стіни сиплеться пісок, і раптом Крафт відчуває полегкість, підводить голову і мало не скрикує: вгорі стріпнулись дві ноги і зникли у віконці.

Княжна саме подавала Вихорові окраєць хліба і дивилась замислено в його прегарне око, коли зачула в вікні шамотіння. У напівтьмі теплої стайні побачила вона знайому покалічену руку, що виймала дротяну сітку з віконця стайні. Вона аж затулила рота, щоб не скрикнути.

Руками й головою вперед злазить Прокоп на Вихорову загородку. Потім сплигує, обдертий весь, але цілий, і, захеканий, пробує засміятись.

– Тс! – жахається княжна. – За дверима конюх, – кидається йому на шию. – Прокопокопак!

Прокоп показує на вікно:

– Швидше тікаймо!

– Куди? – шепоче княжна і пестливо цілує його.

– До воротаря.

– Ти дурненький. А скільки вас там є?

– Троє.

– От бач. Так не годиться. – Вона гладить його по обличчю. – Але ти не сумуй!

Прокоп квапливо роздумує, як би її викрасти іншим способом. Але в стайні напівтемно, а кінський запах якось збуджує; очі в них заіскрились, і вони в жагучому поцілунку впилися устами в уста. За мить вона відсахнулась, швидко дихаючи:

– Іди вже, йди геть!

Так стояли вони, тремтячи від жаги і почуваючи, що жага ця нечиста. Прокоп відвернувся, виламав дошку в яслах і лише тоді опанував себе. Глянувши на княжну, побачив, що вона погризла й порвала на шматки свою хустинку. Притисла її швидко до вуст і без жодного слова подала йому в нагороду чи на спомин. За це він поцілував ясла в тому місці, де спочивала її рука. Ніколи вони не любили одне одного так шалено, як в цю мить, коли не могли й слова промовити і коли боялись навіть торкнутися одне до одного.

Надворі зашаруділи в піску чиїсь кроки. Княжна кивнула, і Прокоп скочив на ясла, вхопився за якісь гаки під стелею і ногами вперед просунувся у віконце. Коли він скочив на землю, доктор Крафт аж обійняв його з радості.

– Ви перерізали коням жили, еге ж? – запитав він кровожерно, мабуть, вважаючи це цілком виправданим воєнним заходом.

Прокоп мовчки подався до сторожки, турбуючись про Гольца. Вже здалеку він збагнув жахливу дійсність: двоє молодців стоять у дверях, садівник загрібає пісок, на якому залишились сліди борні, гратована брама відчинена, і Гольца не видно. В одного з чоловіків рука зав’язана хустиною, видно, Гольц його покусав.

Прокоп потягся до парку, нахмурений і мовчазний. Доктор Крафт думав, що його владар кує новий військовий план, і не зачіпав його. А Прокоп з тяжким зітханням сів на пеньок і заглибився в споглядання якихось мереживних клаптиків. На доріжці з’явився робітник, що віз у тачці зметене листя. Крафт, пойнятий підозрою, кинувсядо нього і добре відлупцював; але загубив пенсне і не міг знайти його: тоді він відібрав тачку і як військову здобич притяг її до свого начальника.

– Утік, – крикнув він, і його короткозорі очі переможно заблищали.

Прокоп щось буркнув і далі розглядав білу м’якеньку річ, що її держав у пальцях. Крафт, тримаючи тачку, замислився, як використати цей трофей. Нарешті йому спало на думку перекинути її догори дном, і він засяяв.

– Можна буде на ній сидіти!

Прокоп устав і попрямував до ставка. Доктор Крафт пішов за ним з тачкою, мабуть, для перевезення майбутніх поранених. Вони окупували купальню, збудовану на палях. Прокоп обійшов кабіни. Найбільша з них належала княжні, тут лежали дзеркало й гребінець з кількома вирваними волосинами, кілька шпильок, волохатий купальний халат і сандалії – забуті інтимні речі. Прокоп заборонив Крафтові входити сюди, а засів з ним у чоловічій кабіні з другого боку.