Шаната лежала на боці, розглядаючи білу стіну. Тоді, у тій грі, коли прострелене вухо дракона підвісило програму, вона все згадала. Звали її зовсім не Шаната, а Наташа! Вона жила в невеликій двокімнатній квартирі, спала разом з молодшою сестрою у великій прохідній кімнаті. У маленькій кімнатці спали мама й бабуся. Як говорила мама, «увімкнувши режим жорстокої економії», за рік вийшло зібрати гроші на новий комп’ютер. Не дуже крутий, але цілком достатній для комп’ютерних ігор, і Наталя потрапила до них у полон. Навчання було закинуте, й вона, мало не відмінниця, поступово перетворилася на тверду трієчницю. Мама спочатку намагалася поговорити з дочкою, переконати її, що все, зокрема й комп’ютерні ігри, добре, якщо не занадто, але чорний екран тягнув її з непереборною силою. З ранку насамперед вмикався комп’ютер. Коли Наталя поверталася зі школи, комп’ютер знову вмикався і вимикався лише вночі, коли вся сім’я вже спала, та і в Наталки починали злипатися очі. Побачивши, що донька стала вчитися набагато гірше, мама спершу намагалася переконати дівчинку словами, але це не допомогло. Тоді вона кілька разів порозмовляла з донькою суворіше, демонструючи їй щоденник, туго набитий трояками, мов стручок квасолею. Бачачи, що розмови не діють, мама перейшла до прямих заборон, але й вони не допомогли. Тоді мама, йдучи на роботу, стала забирати з собою шнур, яким комп’ютер підключався до розетки, але Наташа відшукала десь інший.

Невідомо, чим би закінчилася ця історія, мабуть, мама ліквідувала б це «сімейне нещастя», але саме тоді Таточка перетворилася на

Шанату й стала синім воїном чарівниці Гіреї. Спочатку Шанаті, як, утім, і Рикпету, в грі подобалося, але дуже швидко стало набридати. Щодня одне йтё ж! А тепер, коли пам’ять повернулася, Шанаті захотілося додому! Вона так сумувала за всіма! Дівчинка струснула головою, проганяючи невеселі думки. Нині треба було думати про інше: як вибратися із Заекрання.

«Як підвісити програму тут, у замку? Де дракон — незрозуміло. У кого ж тоді стріляти, якщо дракона немає? Добре, що-небудь придумаємо, головне, зрозумілий принцип: при зависанні програми контроль Гіреї над заекранниками зникає, - думала Шаната. — Будемо вирішувати завдання крок за кроком. Спочатку треба визначити, де знаходяться монітори. Стіна з моніторів на узліссі — обман, це зрозуміло. Це як у віртуальній телестудії, декорації можна зробити будь-які. Монітори мають бути під’єднані до електричної мережі й до системних блоків, інакше — як і що вони показуватимуть? Де вони можуть бути? Тільки тут, у замку!»

Шаната згадала товсті пучки кабелів, які висіли на стінах. Звичайно! Куди ведуть кабелі — ось що треба простежити! Тоді доберемося й до моніторів. Як це зробити, якщо Голос контролює кожен крок? Та чому це раптом, ні сіло ні впало, усі пересварилися? Хто сказав їй самій, що Васла назвав її дурепою? Та ще й натякнув, що вона товста? Голос сказав, ось хто! Міг він щось образливе набрехати хлопцям? Та запросто! Чого б це Оріг, якому собачки на погонах завжди були до лампочки, раптом на Рикпета накинувся? Ось захист Гіреї — пересварити всіх! Схоже, усе складається. Постривай, адже Рикпет був біля її кабінету, коли її проводжав? Точно! Треба запитати його про кабелі. Якщо дізнатися, куди ведуть кабелі й «підвісити» програму, тоді можна дістатися до моніторів і залишиться тільки дізнатися заклинання. Це вже дещо. Це більше, ніж дещо! Це план! Ну, що ж, мадам Гіреє, стережіться! А заклинання… Вирахуємо й заклинання, дай час.

Заспокоєна тим, що придумала, як їй здалося, перший крок до волі, Шаната розслабилася й непомітно для себе заснула.

Шаната прокинулася в гарному настрої: учора сталося щось приємне. Вона відразу згадала, що придумала план, який допоможе повернутися додому. Треба було поговорити з хлопцями, сама вона, звичайно, нічого не зробить.

Васли й Кадима не було, а Оріг і Рикпет снідали. Сиділи вони за різними столами спинами один до одного. Нашвидку вмившись, Шаната підійшла до Рикпета й розсипала в нього на столі сіль. Так само, не говорячи ні слова, Шаната взяла за комір Оріга й підтягла його до столика. Кінчиком кинджала написала:

- Нас посварила Гірея.'

Рикпет кивнув головою:

- Я здогадувався.

Оріг пирхнув:

- Мені наплювати! Яка різниця, хто посварив? Я від своїх слів не відмовляюся!

- Є план, — продовжувала писати Шаната. Якомога коротше висловлюючись, вона виклала свій план.

- Так, — водячи кінчиком кинджала, відповів Рикпет, — там на стінках багато дротів.

- Чудово, — зраділа Шаната, — виходить, монітори знаходяться саме там.

Оріг стояв похмурий і замислений.

- Оце що ви надумали, — раптом запитав він, — розвалити все? А може, мені тут подобається?

- Замовкни! Ти що, того? — Рикпет покрутив пальцем біля скроні. Він схопив кинджал і написав по солі тільки одне слово: «Гірея!».

- Ая кажу, що мені плювати! Нехай чує! Я не хочу йти звідси, мені тут подобається, і я не дам розвалити гру!

- Заткнися! — крикнув Рикпет і кинувся на Оріга, намагаючись закрити йому рота долонею. Той спритно перехопив руку Рикпета й кинув його через стегно. Рикпет упав на стіл, зачепивши ногами стільці.

- Дурень! Зрадник! — Шаната щосили штовхнула Оріга в плече.

Оріг, який не чекав нападу з цього боку, не втримався на ногах і сам упав на стіл. Тарілка з макаронами, які він кілька хвилин тому їв, перекинулася й акуратно вляглася йому на голову. Вигляд довгих білих макаронів, які звисають в Оріга буквально з вух, викликав у Шанати, незважаючи на серйозність ситуації, напад реготу. Рикпет подивився на Шанату, потім на Оріга й теж зареготав. У цей час отямився Голос. Регіт друзів змінився хворобливими стогонами. Обоє одержали електробатогом.

- Зрада?! — люто сичав Голос. — Втеча?!

Батіг ще й ще бив заекранників. Оріг дивився широко розкритими очима.

«Ну, що ж… — думав він, — я не хотів… Я, правда, не хотів… А що мені робити? Знову додому? Не хочу! Я не дам усе розвалити! їм усім добре, у них удома все є! А як мені доводиться, хто-небудь запитав? Нехай тепер спробують, як це… Нехай спробують! Але я ж не хотів… Як мені тепер далі жити? В одній кімнаті з ними?»

- Годі, припини! — пролунав голос Гіреї. Ніхто не помітив, як вона зайшла. — Тікати зібралися? Ну-ну… Залиш цих дурнів. А ти, Орігу, молодець! — вона повернулася до Оріга. — Рикпете, я повертаю тебе в біти! Відтепер собачки на погонах носитиме Оріг. Він заслужив їх більше, ніж ти!

Гірея змахнула рукою. Собачки з погон Рикпета зникли й відразу з’явилися на погонах Оріга.

- Вітаю тебе, байт Оріг!

Оріг щасливо посміхався, по черзі косуючи на погони, які прикрашали золоті собачки, знак байта.

- Зрадник… — неголосно проговорив Рикпет.

- Дурень ти, Рикпете, і вуха в тебе холодні! Зате в мене на погонах золоті собачки, а тебе висікли!

- Ага, — презирливо кинула Шаната, — а ти розумний і вуха в тебе гарячі. Від макаронів!

Гірея зникла, як і з’явилася, безшумно. Чи зник Голос, було незрозуміло.

На порозі з’явився Кадим. Він оглянув розгардіяш і здивовано запитав:

- Це що за війна була?

- Та тут деякі собачки собі вислужували, — Рикпет кивнув на Оріга, — продажна шкура!

Гірея могла бути задоволеною. Оріг остаточно відпав від підозрілої компанії й перейшов на її бік.

Шанату й Рикпета майже одночасно викликали до бою.

«Звичайно, зараз ця карга нам нудьгувати не дасть! — думав він у польоті. — Але ж Оріг! Учора ще мене шпигуном обізвав, а сам… Ну, нічого! Васла й Кадим однаково з нами, а разом ми сила!»

У кімнаті, де жили заекранники, усе змінилося. Раніше, коли збиралися разом, було весело й галасливо. Тепер постійно висіла гнітюча тиша. Оріг спочатку страшенно радів своїм золотим собачкам, але хвастати не було перед ким, усі відверталися й ніхто не хотів з ним розмовляти. Увечері він відчув себе самотнім, навіть почав жалкувати, що все так вийшло, але виправити нічого було не можна.