- І скільки ти вже тут сидиш? — запитав Рикпет.

- Не знаю… Може, тиждень, може, це… місяць.

У цей час двері відчинилися. До кімнати зайшов… Оріг! Він був одягнений у зелену плямисту форму й високо зашнуровані черевики. На його плечах красувалися погони, на кожному блищали золотом по дві собачки. Слідом до кімнати зайшли з десяток глюків з автоматами.

- Ну, що ж, із прибуттям!

- Ось хто це організував! — миттєво зрозумівши все, закричав Кадим. — Ах ти, гад!

І перш ніж хтось щось устиг зрозуміти, Кадим підскочив до столу, де вже стояв приготований для них обід, схопив каструлю з макаронами й надягнув її Орігу на голову. Ситуація була трагічна, але друзі все-таки не змогли втриматися від реготу.

- Як тоді… Як тоді… - вказуючи пальцем на Оріга, стогнала від реготу Шана.

Рикпет упав на ліжко і від захвату дригав ногами, а Кадим бухнувся на стілець та гамселив об стіл кулаками.

Глюки стояли байдужі, немов кам’яні бовдури.

Оріг нарешті звільнився від каструлі й скинув макарони з волосся й вух.

- Ах, виродки! Ви мене пам’ятатимете!

Він різко повернувся й пішов, на ходу струшуючи макарони. Глюки затупотіли за ним. Тільки зачинилися двері за останнім, Рик перестав сміятися й підскочив до стола, жестом запросивши приєднатися. Сміх стих.

- Це, звичайно, смішно, але дарма ти так! Звідки ти знаєш, навіщо приходив Оріг? А тепер він точно мститиметься!

Говорячи це, Рик розсипав на столі сіль і взяв у руки виделку. — Зберегти взуття! — написав він. — Гума!

Усі закивали головами. Збереження гумового взуття, яке захищає від ударів батога Голосу, у цій ситуації ставало завданням номер один.

Раптом відкрилися двері й зайшло кілька глюків, один з них ніс сумку.

Байт, на погонах якого жовтіли золоті собачки, скомандував:

- Перевзутися! Швидко!

Глюк висипав із сумки чотири пари високих черевиків з товстими підошвами й поруч кинув розкриту сумку.

Ще один глюк підійшов до столів і зібрав з них сільнички.

Шана, щоб перевзутися, зайшла за перегородку. За кілька хвилин вона вийшла, а в руці несла… дві верхні частини від кросівок. Підошви були обрізані! Проходячи мимо Рикпета, вона непомітно кинула йому на ліжко пузатий червоний ножик з білим хрестиком на боці. Рикпет миттєво все зрозумів. Він тихо кашлянув, привертаючи увагу друзів. Кадим посміхнувся, а Васла зосереджено кивнув головою. За кілька хвилин усі були взуті у величезні, але зручні черевики, а в сумці глюки забрали чотири пари верхів від кросівок.

- Глюк, це… він скрізь глюк, — глибокодумно сказав Васла, — розуму в нього, як у це… як його… у підошви.

Рикпет підійшов до столу, акуратно згріб у купку розсипану перед приходом незваних гостей сіль і завертів головою, шукаючи, куди б її пересипати. Потім узяв хліб, відокремив м’якуш від шкуринки, виліпив якусь подобу сільнички і зсипав туди сіль. Закінчивши цю нехитру операцію, підійшов до вмивальника. Тонкий струмок холодної води полився йому в долоні.

- Бісові віники! — дивлячись на воду, вигукнув він. — Як, виявляється, все просто!

- Ти про що? — зацікавилися друзі.

Рикпет одним стрибком підскочив до столу й розсипав недавно так ретельно зібрану сіль. На ній написав:

«Електрика», — і широким жестом показав на грибки й кабелі, які тяглися до них. Друзі кивнули головами. Рик розрівняв сіль і написав друге слово:

«Вода», — і переможно подивився на друзів.

- І? — запитала Шана.

Рик нетерпляче тупнув ногою, сердитий на нездогадливість товаришів.

«Замикання!» — написав він на білій солі. Подумав і додав: «Нокаут!»

Шана, хоч і була дівчиськом, але добре розуміла несумісність електрики й води. Про хлопців і говорити нічого. Кадим захоплено вдарив Рика по спині, а Васла статечно потис руку. Шана подивилася на Рика такими щасливими очима, немов це вона знайшла таку грізну і водночас просту зброю.

- Ось що, — сказав Рик, — давайте-но пообідаємо. Ми програли, і це треба визнати.

- Гірея виявилася розумнішою, ніж ми думали, — підіграла Рику Шана.

- А Оріг — негідник! Я йому однаково по пиці надаю! — Кадим непримиренно блиснув очима.

Один Васла нічого не сказав. Він хотів їсти.

Гірея тріумфувала. Було чого радіти! Усі четверо втікачів були спіймані. Який урок усім іншим заекранникам! Яка демонстрація розуму й могутності!

«Покарання має бути зразковим! — думала вона. — Щоб більше ніхто й ніколи не міг навіть подумати про втечу! Чим можна провчити людину? Болем? Голодом? Спрагою? Презирством? Страхом? Так, страхом! Бо й біль, і голод, і презирство народжують одне — страх! Ну, начувайтеся!»

Вона кинулася до столу, на якому стояв комп’ютер. її тонкі пальці забігали по клавішах з неймовірною швидкістю.

- Чекайте… Ох, бережіться… Звичайно… Тільки так… — бурмотіла вона.

Мелодійний дзвінок мультимедійного зв’язку змусив її здригнутися. У повітрі виник екран, на якому вона прочитала: «Звернення Великого Процесора».

Потім виник і сам Великий Процесор. Його темно-русява шевелюра була підстрижена під нуль, залишений тільки фіолетовий гребінь, немов у півня. На темно-зеленій жилетці, одягненій на голе тіло, відстовбурчувалися безліч кишень, у зовсім невідповідних місцях блищали пряжки й висіли ланцюжки. Із правого плеча звисав товстелезний жовтий ланцюг, а на лівому красувався вишитий бордовим бісером напис «Я кльовий». Екран показував Процесора тільки по пояс, і тому Гірея не бачила, які були штани і чи був на штанах який-небудь напис. Вона поморщилася. їй не подобалися ні смак Великого Процесора, який, постійно спілкуючись із молоддю, намагався одягатися так само, ні його надто вже прості стосунки з усіма своїми підданими.

- Як тобі прикид? - запитав Великий Процесор чарівницю.

- Гидота, — прямо й без вагань відповіла та, — і зачіска теж, — додала вона без якої-небудь паузи, випереджаючи наступне запитання.

- Ну ти не дуже грайся, а то можеш і одержати… Що в тебе тут відбувається? — Процесор подивився на чорні розбиті екрани.

- Та так, перепади напруги…

Великий Процесор насупився.

- Які перепади? Яка напруга? Гіреє, я вибачив тобі минулі фокуси із заекранниками тільки з однієї причини: мені сподобалася оригінальність рішення щодо переміщення фізичного тіла у віртуальному просторі. Але якщо ти знову до цього повернулася… Бути тобі розкладеній на цифру!

- Це був стрибок напруги і нічого більше!

- Ну добре, добре… — примирливо сказав Процесор. — Стрибок — так стрибок, тільки постарайся, щоб таких стрибків більше не було.

- За це можете не турбуватися, не буде!

- Добренько… — екран з Великим Процесором почав світлішати й зник.

- Голосе!

- Я тут, пані.

- Взуття в цих… забрали?

- Забрали, пані.

- Охороняють їх добре?

- Очей не спускають.

- Я не дуже довіряю глюкам. Глюк - він і є глюк, що з нього візьмеш? Цифра без мізків! А ці дітлахи зовсім недурні. Так і чекай від них якоїсь капості. Ось що, виклич до мене Оріга.

За кілька хвилин до кабінету Гіреї нечутно зайшов колишній простий заекранник, а нині мегабайт Оріг.

- Орігу, ким ти був іще півроку тому?

- Ніким, пані.

- А хто ти тепер?

- Мегабайт, пані.

- Чи задоволений ти життям у моїй державі? Чи всього тобі досить?

- Влади ніколи не буває досить, пані.

Гірея замислилася: «Так можуть думати тільки люди. Це небезпечні думки. Якщо він так думатиме, то рано чи пізно захоче зайняти моє місце. Ну що ж, врахуємо», — але вголос сказала зовсім інше:

- Орігу, ти знаєш, що твої колишні друзі поставили мою державу на край загибелі. Я сподіваюся, ти розумієш, якщо моя держава розвалиться, тебе викинуть додому, як паршиве щеня. Ти цього хочеш?

- Ні, пані.

- Тоді йди й організуй охорону Рикпета і його супутників. Якщо вони перехитрують нас, тобі доведеться повернутися додому. Я тебе не лякаю, просто Великий Процесор усе це, — Гірея зробила широкий жест, — розкладе на цифру. А без мене ти тут нікому не потрібен. Ти все зрозумів?