- Яку ще самострілку?

- Ну… — Васла зам’явся, підшукуючи потрібне слово, — ну, таку, щоб сама стріляла. З’явився глюк, а вона по ньому — бах! З’явився верблюд, а вона по ньому кулями!

Чипсет сприйняв ідею Васли серйозно.

- Немає нічого неможливого, можна й гармату зробити. Тільки ми цією гарматою всю гру рознесемо.

- Добре, — погодився Васла, — нехай не гармату, нехай кулемет. Кулемет навіть краще. Точно не промажеш.

- А може, зробити спеціальні скафандри? Такі, щоб ані куля не брала, ані слина верблюда? А що, — зайнявся ідеєю Кадим, — одягнемо й пішли собі! Клас! По нас глюки палять, а нам хоч би що!

- То як, зможеш? — запитав Рик у Чипсета.

Той замислився.

- Зробити можна, але розрахунки займуть багато часу. Крім цього, силу удару кулі можна розрахувати, а ось склад верблюжої отрути невідомий і сила удару бабки теж. Як, утім, невідома й дія інших Гіреїних сюрпризів. Розрахунок доведеться робити з запасом, а тому скафандр вийде громіздким і важким. Ні, треба шукати інше рішення.

- Це… а невидимими можна нас зробити? Як це… ну… Гірея зробила Голос? Доберемося — і бац!.. схопимо горличку!

- Голос не тільки невидимий, він ще й безтілесний, тобто у нього немає тіла. А нас, якщо виявлять, ніяка невидимість не врятує.

- А як це нас виявлять? Нас же не видно!

- Але ж вага, маса й об’єм залишаться. Будь-який датчик руху таке тіло відразу засіче. А тоді тільки тримайся, заб’ють, як мамонтів у доісторичну епоху, — прокоментував Кадим.

Усі зажурилися.

Раптом Рик підхопився.

- Невидимими? Звичайно! — закричав він. — Треба бути видимими невидимими!

- Як це? — не зрозумів Васла.

-Ти, випадково, не перенапружився? — дбайливо поцікавився Кадим.

Чипсет промовчав. Рик спеціально зробив паузу, щоб цікавість досягла максимуму.

- Ну! Не тягни кота за хвіст! — поквапив його Кадим.

- Ти нас глюками зробити можеш? — запитав Рик у Чипсета.

- Глюками? - розгублено перепитав він.

- Глюками! - радісно підтвердив Рик. — Хто зверне увагу на глюка? Вони всі на одне лице. Нас усі бачать, але ніхто не впізнає! Видимі невидимі!

Чипсет відразу зрозумів простоту й ефективність ідеї Рика й гарячково забарабанив по клавішах.

- Є! — вигукнув він. — Знайшов! Хлопці, я вас зроблю першокласними глюками!

Кілька хвилин довелося почекати, поки завантажиться програма.

- І хто ж буде першим?

- Чипе, а ти того… назад нас зможеш? — поцікавився обережний Васла.

- Та давай! — Кадим уже поклав руку на грибок. — Давай починай!

Чипсет натис клавішу. Спочатку нічого не змінилося. Кадим, усміхаючись, твердо тримав руку на грибку. Потім його став огортати легкий синюватий серпанок. Він поступово ущільнювався, приховуючи від друзів постать Кадима, і нарешті став таким щільним, що його зовсім не було видно. За кілька хвилин туман розсіявся, і всі зойкнули. Замість

їхнього товариша, веселого поспішайла Кадима стояв справжнісінький глюк! Із шоколадними губами, олов’яним поглядом, який нічого не виражає, - тобто все, як у справжнього глюка. Навіть автомат на шиї був, а на поясі висів великий широкий кинджал. Холодок пробіг по спинах хлопців.

- Ей… — обережно торкнув глюка за плече Васла, — ти це… живий?

Глюк характерним рухом повернув голову до хлопчика й бляшаним голосом запитав:

- Ти хто?

- Бісові віники… — перелякано пробурмотів Васла.

- Здрастуй, бісові віники! — чітко сказав глюк і з реготом повалився на підлогу. — Бачили б ви свої фізіономії! — реготав Кадим.

- Та ну тебе! — полегшено зітхнув Рик. — Перелякав мене до смерті!

- Справжній, стовідсотковий глюк! — Чип з повагою подивився на Кадима. - Хто наступний?

За півгодини всі четверо нічим не відрізнялися від глюків, які охороняють злу тітку, як якось назвав чарівницю Кадим.

- Ну, Гіреє, тримайся! Ми йдемо виручати друзів!

- Ось що, хлопці, залишати так ноутбук і грибок не можна. А якщо без нас тут гості побувають? Треба кудись це добро сховати.

Голову ламали недовго, кращого місця, ніж у трубі відеокарти, знайти не змогли. Там і сховали ноутбук, вінчестери й перетворювач. Перед виходом ще раз ретельно оглянули себе. Що ж, глюки як глюки, звичайні собі, що і вимагалося теперішніми обставинами.

З усіма обережностями зайшли в коридор першого рівня. Не встигли пройти й десяти метрів, як з якоїсь кімнати вийшла стара. Одягнена вона була явно не за віком, у якийсь молодіжний спортивний костюм і кросівки. Її сиве волосся було схоплене «кінським хвостиком», а старечі очі майже нічого не бачили. Тому йшла вона маленькими обережними кроками, тримаючись рукою за стінку. Підсліпувато мружачись, бабуся повернулася на шум, але, нічого не роздивившись, продовжила свій шлях, перебираючи тремтячою рукою по стінці.

- Який цікавий глюк, — неголосно сказав Чипсет услід бабці, - такого я тут іще не бачив. Цікаво, а звідки він вийшов?

- Костюм на Шанин схожий… — сказав Рик і навіть озирнувся на стареньку.

- Ви обережніше, а раптом це пастка якась? Гірея на таке велика майстриня! Підійдеш допомогти, а виявиться, що це бомба з ногами, кісток потім не зберемо!

Друзі повернулися до кімнати й побачили, як закриваються двері потайного ліфта. Кадим зробив гігантський стрибок і встиг уставити ногу у вузьку щілину. Двері знову безшумно відчинилися.

- Ласкаво прошу! — він жартівливо відважив глибокий уклін і помахав перед собою рукою.

- Цікаво… — задумливо пробурмотів Рик.

- Ти про що? — запитав його безжурний Кадим.

- Чи не цим ліфтом відвезли Шану? Нас не було хвилину, ну півтори від сили, а її вже й слід загув, коли ми повернулися. А ліфт зроблений так, що, як не знаєш, ніколи не здогадаєшся. І знаходиться зовсім поруч із виходом. Треба думати, що саме так і було…

- Це… — подав нарешті голос Васла, — упхнули в ліфт і гуд бай! А ми по всіх поверхах… Як ці… Бобики які… І нічого! А вони, гади, ліфтом…

- Я не знаю, де ми вийдемо, — швидко заговорив Рик, — але йдемо, як глюки. Морди кам’яні, очі скляні, не сміятися й не розмовляти. Кадиме, тебе стосується особливо! Усе, замовкли.

Двері ліфта безшумно відчинилися, і друзі опинилися в невеликій кімнаті. Вона була зовсім порожньою. Рик штовхнув єдині двері й обережно визирнув. Нікого…

- Ідемо!

Як справжні глюки з кам’яними обличчями, усі четверо нахабно затупотіли коридором. Він був довжелезний і широкий, з безліччю дверей по обидва боки. Кадим присвиснув.

- Я тобі свисну! — шикнув на нього Рик.

- Та нам за рік ці кімнати не обшукати! Рику, треба щось придумати!

- Дивіться, ось причина їхньої неприступності, - Чипсет показав на грибки, які щільно стояли вздовж обох стін.

- Ну і що? — не розуміючи, запитав Кадим. — У нас же в замку теж грибки були.

- Саме так, у замку. Поки бійці перетворяться з цифри в тіла, поки по каналах відеокарти будуть перекинуті сюди, це ж скільки часу мине? А якщо їх постійно тут тримати, це ж скільки оперативної пам’яті треба? А так — поставили сигнальну систему, увімкнули перетворювачі й за лічені секунди наплодили, чого треба. Ти пройшов одну лінію оборони, а ось і наступна… А можуть працювати всі паралельно: одна верблюда робить, друга — бабок штампує. Нічого не скажеш, розумно!

- Агов, біте! — раптом почулося з-за спини.

- Тихо! — шепнув усім Чипсет. З кам’яним виразом обличчя він чітко виконав поворот і витягнув руки по швах. Друзі, забарившись усього на кілька секунд, повторили його рухи. У відчинених дверях стояв кілобайт.

- Ти й ти, до мене, — він тикнув пальцем у груди Чипсета й Васли, — інші — зайняти пост.

- Слухаюсь! — в один голос відповіли друзі.

Васла й Чипсет зайшли до кабінету. Удача усміхнулася їм на всі тридцять два: вони опинилися просто в кабінеті Гіреї! Сама чарівниця сиділа за столом і щось набирала на клавіатурі комп’ютера. Друзям показали місце за її спиною.