Раптом Рик ударив себе долонею по лобі.

- Демоверсія — це ж не частина гри! У неї має бути свій вхід, окремий.

- Може, з іншого боку коридору? — припустила Шана.

Разом побігли коридором і мало не були покарані за свою безтурботність. Глюк, який вискочив з бічних дверей, випустив їм услід коротку чергу. Васлі пробило пластмасову пляшку, яку він дотепер тягав у кишені спортивних штанів, і його облило водою.

- От невезуха! - поскаржився Васла.

- Навпаки, — відповів Рик, — а якби поранило?

Перешикувалися по-іншому і далі вже не бігли, а йшли швидким кроком, щоразу оглядаючись.

Ще здалеку побачили в кінці коридору вхідні двері. Таких дверей заекранники не бачили більше на жодному рівні, а на першому ніхто з них ні разу не був, тому про ці двері просто не знали. Обережно вийшли на площадку й одразу побачили невеликі металеві сходи, які вели ще вище, на наступний поверх. Шана, з автоматом у руках, стала біля стінки, поглядаючи то на двері, що виходили на перший рівень, то на маленький сходовий майданчик біля входу в демоверсію.

Сходи впиралася в невисокі неохайно пофарбовані дверцята. Вони були відкриті, а зі щілини долітав рівномірний шум. Рик подав знак, щоб усі замовкли, і, взявши автомат, почав повільно підніматися, обережно зайшовши в зовсім коротенький коридор, лише з трьома дверима. Одні з них були навстіж відчинені. Звідти й долітав шум, який почули друзі. Несподівано все стихло, і Рик завбачливо підняв руку. Довелося спинитися. Почулося бурмотіння, потім знову щось запрацювало. Тоді друзі знову обережно пішли вперед. Ось, нарешті, і двері. Усі приготувалися.

- Уперед! — махнув рукою Рик, і всі троє, заважаючи один одному, забігли до кімнати.

- Ані руш! — закричав Рик.

- Оточуй! Заходь позаду! — явно наслідуючи якогось кіногероя, кричав Кадим.

- А-а-а! — не знайшовши ніяких інших слів, горлав Васла.

У кімнаті їх зустріла повна тиша. Розгублений блідий парубок, який тримав у руках електродриль, з мовчазним подивом дивився на компанію, що так ефектно ввірвалася. Першим він упізнав Кадима.

- А-а-а… Привіт, — він трохи запнувся, згадуючи незнайоме слово, — е-е-е, старий.

- Мене звуть Кадим.

- Ви Васла? Правильно? А вас не маю честі… По-моєму, ви тоді були не дуже у формі?

- Мене звуть Рикпет, або просто Рик.

- А панянку вдома залишили?

- Шано! Агов, Шано!

У відповідь — тиша. Рик вискочив на сходовий майданчик. Там нікого не було.

- Шано! — покликав він.

Хлопці разом з Чипсетом, а це, природно, був він, обнишпорили весь перший рівень, потім усі інші поверхи, крім п’ятого рівня, але все було марно. Дівчинка зникла. Залишалося припустити тільки одне: Шана потрапила в полон до Гіреї. Перебивши чимало глюків, динозаврів і купу ще якоїсь віртуальної погані, повернулися до кімнатки Чипсета.

- От дурило! Ну як же я її одну залишив? Півгодини тому вона мені говорила, що їй одній страшно, а я її залишив! А вона немов відчувала! От же дурна моя голова! — бідкався Рик.

- Препогано вийшло, чого вже тут… Усі ми хороші!

- Ви це… ридати вмієте… тут, як це… думати… ну… треба. А Шана… Шана — це, розумієш… Шана! Вона зможе!

— Ну, добре, начувайся у мене… — сказав Рик голосом, який не обіцяв Гіреї нічого хорошого. — Чипсете, розповідайте, що у вас тут трапилося?

Чипсет сів на старий скрипучий стілець.

- Що трапилося, питаєш? У нас багато чого трапилося, — і Чипсет почав свою сумну розповідь.

- Усе почалося після вашої втечі, - почав сумну розповідь Чипсет. - ВП (так Чипсет називав Великого Процесора) був страшенно обурений, що Гірея продовжувала свої справи із заекранниками. Мало того, що вона ставила під загрозу життя людей із фізичного світу, але ще й не послухалася, коли ВП прямо заборонив їй займатися цими махінаціями. І він вирішив зробити те, що обіцяв: розкласти Гірею на цифру, а всю гру розмагнітити. Після повернення Чипсета ця думка у ВП тільки зміцніла. Але думав він надто довго і це була велика помилка. Зате Гірея часу не втрачала і відключила електрику. Поки ВП зрозумів, у чому справа, і перейшов на аварійне живлення, Гірея встигла відключити його комп’ютери від локальної мережі. Так ВП, хазяїн Заекрання, за кілька хвилин утратив усі свої сили та можливості керувати Заекранням. Послані Гіреєю глюки захопили його в полон. Чому Гірея не звеліла забрати і його, Чипсета, він і сам не знав. Мабуть, спочатку вона про нього забула, а коли згадала, то було пізно. Перед утечею він устиг послати електронного листа. Глюки вже вламувалися у двері, коли Чипсет писав, тому не встиг закінчити листа й був змушений відправити, не дописавши кілька слів.

- А що ти хотів сказати про циклопа? — згадавши незакінчену фразу, запитав Кадим. — Чому ми повинні його стерегтися?

- Я не писав нічого подібного.

- Ну, як же? — підтримав Кадима Рик. Він напружив пам’ять, згадуючи текст. Там було написано так: «бережіте циклопа він…» і далі обрив, причому слово «бережіться» було написано з помилками.

Чипсет сумно посміхнувся.

- Помилка в слові справді є, але не та, про яку ви подумали. Літера «с» там поставлена замість м’якого знака.

- Тобто «бережіть циклопа»? Чого це ми повинні берегти цього виродка? Глюк — він і є глюк. Якщо не…

- Я теж глюк, — тихо зауважив новий товариш.

Кадим зніяковів.

- Так, але ж не злий… - спробував виправдатися Рик. — А адреса? — переводячи розмову на іншу тему, запитав він.

Чипсет тільки рукою махнув.

- А пошукові системи для чого? Адреса — це нескладно. А ось циклоп… Циклоп — ніхто інший, як ваш колишній друг Оріг.

- Що?!

- Так, — сумно підтвердив Чипсет, - це сталося* майже на моїх очах. Гірея перетворила його на циклопа відразу після вашої втечі. Спочатку вона сказала, що він ні в чому не винний і вона зробить його гігабайтом. Веліла підійти до перетворювача й покласти на нього руки. Оріг виконав наказ. Відразу налетіли глюки й прив’язали до перетворювача. І раптом він став перетворюватися на циклопа. Це було так страшно! Спочатку він почав швидко рости, укриватися густим волоссям, одяг порвався, тіло вкрилося мерзенною рудою шерстю, а очі злилися водне. Як він намагався відірвати руки від перетворювача! Як він кричав! Його крик перейшов в оглушливе ревіння, й, зрештою, Оріг перетворився на циклопа.

- Яке щастя, що ми його не вбили!

- Ви його вже бачили? — жваво запитав Чипсет.

- Так, — відповіли друзі й коротко розповіли про свою спробу проникнути на п’ятий рівень.

Зрозумівши, що Гірея рано чи пізно почне його шукати, Чипсет вирішив знайти собі який-небудь притулок. Подумавши, що, коли шукають, завжди найтемніше місце біля самісінької лампи, він вирішив сховатися під боком у Гіреї. Ніхто за весь час перебування в цій кімнаті жодного разу його не потурбував. Після ретельних пошуків на різних рівнях гри він знайшов майже все необхідне для виготовлення перетворювача.

- Складанням цієї штуки я й займаюся зараз, — закінчив Чипсет свою невеселу розповідь.

Рик на хвилинку замислився.

- Добре, зберете ви грибок, тобто перетворювач, а далі що?

- Як що? Створю свою армію й почну з Гіреєю війну.

- А далі що?

- Здобуду перемогу й розкладу її саму та її армію на цифру, звільню ВП, і все буде як колись.

- А якщо перемогу одержите не ви? А що буде з ВП і Шаною, якщо ви почнете війну? Крім того, є ще дуже важлива річ, якої ви, цілком імовірно, поки не знаєте. Гірея навчилася матеріалізовувати глюків не лише у віртуальному світі.

- Що ви маєте на увазі? — стривожено запитав Чипсет.

- Саме те, про що ви подумали. Глюки потрапили в наш світ. Васла бачив глюка на власні очі, - Васла ствердно кивнув головою, — правда, одного. Але де один, там і тисяча!

- Вона все-таки вирішила це завдання!

- Вона використовувала монітори заекранників, щоб глюки потрапляли до нас. Тепер, якщо Гірея побачить, що програє війну, вона просто сховається в нашому світі, і ви її ніколи не знайдете. Це перше, а друге — ВП, а тепер і Шана, ймовірно, стали її заручниками. Що вона з ними зробить, якщо зрозуміє, що програла? Або почне торгуватися й виторгує все, що програла, бо ВП і Шану треба звільнити за будь-яку ціну, або розкладе ВП на цифру, а Шану перетворить на якого-небудь монстра.