Він зірвав з найближчого глюка автомат і пояс із гранатами й кинджалом. Те ж саме зробили його друзі.

- Тепер ми на рівних! Ось тепер повеселимося!

Стрічки-доріжки стояли. Миготливе аварійне світло не дуже добре, але все-таки давало змогу бачити дорогу. Швидким кроком друзі вирушили до кабінету Гіреї. Коротке замикання було, мабуть, не дуже серйозним, і хвилин за п’ять світло ввімкнулося, а трохи згодом почали рухатися й стрічки.

- Спасибі Гіреї, береже наші ніжки, — прокоментував цю подію Кадим, стрибаючи на стрічку.

Стрічкою промчали кілька кварталів.

- Усе йде доб… — він не встиг закінчити фразу, як стрічка різко зупинилася. На ногах не утримався ніхто, всі покотилися хто куди, злетівши з доріжки.

- Оце так покаталися, — сказав Кадим, підводячись і потираючи забите плече. Васла тримався за коліно. Шана й Рикпет обійшлися переляком.

Першим отямився Рик.

Стрічка скинула втікачів на якомусь перехресті. Рик, не роздумуючи, повернув праворуч.

- Ти куди? Нам же прямо!

- Ви що, не зрозуміли? Гірея знає, що ми втекли, і зупинила стрічки. Відгадайте з першого разу, де нас чекають зараз?

Це зрозумів навіть тугодум Васла:

- Це… у кабінеті… ну…

- Ось! Тому ми туди й не підемо! — Рик смикнув двері до першої кімнати, і втікачі заскочили туди.

Кімната була така сама, як та, у якій вони жили, тільки без ліжок та обідніх столів. Побачивши в кутку якийсь ящик, Рик сів, відв’язав гумову підошву й почав знімати черевик.

- Ти чого? — не розуміючи, запитала Шана.

- Та ну його… Бігати незручно.

Він перевернув черевик і уважно вивчив підошву.

- Ось! — показав він друзям на незвичайно великі взуттєві цвяхи й велику підківку. — Ось датчики, за допомогою яких Гірея стежить за нами.

Він акуратно поклав черевик на бік, щоб датчики не торкалися підлоги. Тією ж стрічкою він щільно прикрутив гумову підошву просто до ступні. Потім ту ж операцію проробив і з іншим черевиком.

- Будете перевзуватися? — запитав він друзів. Усі погодилися, бо бігати з прив’язаними підошвами було справді незручно. — Обережно з датчиками, не дайте їм торкнутися підлоги.

Рик спробував пробігтися кімнатою. Виходило набагато зручніше. Він тихенько прочинив двері й визирнув у коридор. На його чималий подив, стрічки рухалися!

- Ха! Гірея нас запрошує в гості!

- Тобто? — не зрозуміли друзі.

- Стрічки запустили. Сідайте, діточки, і просто до нас у пащу!

Погляд його раптом зупинився на черевиках, і Рик широко усміхнувся.

- А чому ні? У гості, то в гості!

Друзі здивовано подивилися на свого командира, а Кадим навіть поторкав у нього лоба.

- Ти чого, Рику, вона ж тільки цього й чекає! Нас там схоплять, як цуциків!

- А хто вам сказав, що в гості поїдемо ми?

- Та ти ж…

-Дурниці! У гості поїдуть наші… черевики. Причому дві пари в один бік, а дві пари — в інший! Нехай голову поламають, хто й куди зібрався!

- Ну, Рику! Я б до такого нізащо не додумався! — вражений Васла з усього розмаху тріснув Рика по спині.

Рик зморщився від болю.

- Можна наступного разу свій захват висловлювати ніжніше?

- Приблизно ось так? — запитала всміхнена Шана. Вона підійшла, піднялася навшпиньки й цмокнула Рика в щоку.

- Та ні, уже точно не так, — пробурмотів яскраво-червоний Рик.

А в цей час у штабі Гірея влаштувала грандіозний скандал своїм підлеглим.

- Ти, — репетувала вона на Голос, — мій головний шпигун! Ти маєш грізну зброю: ти невидимий! Ти можеш усе чути і все бачити! Я вклала в тебе найдосконалішу програму! І ти їх загубив! Як це могло трапитися? Як ти міг це дозволити? Я розкладу тебе на цифру негайно!

- Пані, я н-н-не з-з-знаю… (після короткого замикання Голос став трохи заїкатися, а для перезавантаження часу не було).

- Не сумніваюся! Ти нічого ніколи не знаєш! А ти? — звернулася вона до Оріга. — Я тобі що наказала? Очей з них не спускати! Я обіцяла тобі собачку на погони, а ти?

- Пані, я зробив усе, що мені було наказано, і ранком ви їх застали на місці. Що було далі — не моя провина.

- Що? Ти ще маєш нахабство виправдовуватися? Де вони зараз? Відповідай, я тебе запитую! Де четвірка цих…

Лемент Гіреї перебив тонкий писк пошукової системи. Гірея кинулася до монітора. На сітці екрана сяяли чотири яскраві точки.

- З’явилися, голубчики! Я ж говорила, що нікуди вони не подінуться! Але що це? Вони розділилися! Двоє їдуть сюди, а двоє в протилежний бік! Орігу!

Оріг підбіг до чарівниці.

- Нумо, скажи, може таке бути, щоб твої приятелі розділилися?

Оріг із-за її спини дивився на екран монітора, де чотири світлі точки попарно віддалялися.

- Ну? — вимогливо запитала Гірея. — Чи ти язика проковтнув?

- Я думаю…

- Та ну? І чим же? Невже в тебе з’явилися мізки? Відповідай, могли вони розділитися чи ні?

- Навряд чи, пані. У них за командира Рикпет, а він не стане ділити команду. Мені так здається, — обережно додав він.

Гірея подумала кілька секунд і гаркнула в мікрофон:

- Охорона кабінету й головного коридору, увага! Приготуйтеся! Втікачі рухаються у ваш бік!

У міру того, як світлі точки наближалися до кабінету, нетерпіння чарівниці зростало. Вона вже була готова вискочити в коридор, але тут пролунав мелодійний сигнал мультимедійного зв’язку.

— А щоб тебе! Принесло!

Посередині кімнати з’явився екран з написом «Звертання Великого Процесора». За кілька секунд з’явився й сам Процесор. Як звичайно, він був видний тільки по пояс. Цього разу волосся його, намазане чимось, стирчало великим їжачком, на пов’язці, яка біліла на чолі, великими літерами було написано «Крутість неймовірна». Шкіряний жилет, одягнений на темно-синю сорочку, прикрашала велика червона троянда, уткнута в бічну кишеньку.

- Гіреє! Знову в тебе проблеми! Скільки можна?! У мене в захисних системах усі запобіжники полетіли!

- Перепрошую, Великий Процесоре, але я дуже зайнята…

У Крутості Неймовірної від подиву очі полізли на лоба.

- Гіреє! Ти як зі мною розмовляєш?

- Я не маю часу, я зрозуміло висловилася? — дзвінким від люті голосом сказала чарівниця і щосили ткнула пальцем у клавіатуру. Екран зник. Останнє, що почули присутні, був крик Процесора:

- Чипсете! Негайно…

На цьому розмова Великого Процесора з Гіреєю закінчилася.

Погляд чарівниці зупинився на екрані монітора. Дві світлі точки наближалися до місця зіткнення з охороною. Гірея не витримала й кинулася геть з кімнати. Оріг побіг за нею. За кожною нерівністю стіни стояв глюк, за кожними дверима стояло по десятку озброєних до зубів бітів. Усі чекали появи втікачів. Нарешті вдалині з’явилася темна точка, яка швидко наближалася.

- Вони що, лежать? — здивовано запитав Оріг. — Дуже вже маленькі.

Гірея теж нічого не могла зрозуміти. Нарешті всі побачили: це були лише дві пари черевиків.

- Ах, негідники! Нас обдурили! Назад, у кабінет!

І тільки повернувшись у протилежний бік, Гірея побачила чотири маленькі фігурки, які стрімко наближалися до дверей з іншого кінця коридору. Вона вирвала з рук Оріга автомат і випустила довгу чергу. Одна фігурка впала. Двоє підхопили пораненого під руки й потягли далі. Третя фігурка присіла на коліно й стала вогнем з автомата прикривати відхід друзів. Гірея й Оріг змушені були сховатися за двері. Замість них із кімнат у коридор посипалися глюки, які на автоматний вогонь не звертали ніякої уваги, але було пізно. Утікачі встигли заскочити в кабінет і почали будувати барикаду з усього, що можна було перетягти.

- Ах, бісові віники, води тут немає! Зараз би хоч літр водички, та на все це господарство! Ох, і весело було б! — Кадим окинув поглядом кабінет Гіреї, обперізаний товстелезними кабелями і заповнений безліччю комп’ютерів. Він знову нахилився над Рикпетом, голова якого лежала на колінах Шани. Рик був непритомний, блідий і змарнілий. Це його поранила Гірея. Куля потрапила в праве плече й пройшла навиліт.