- Ти добре мислиш, — Чипсет з повагою подивився на Рика. — І що ти думаєш робити?

- Нам треба вирішити два завдання, — Рик загнув мізинець. — Звільнити ВП і Шану — це раз. І, - він загнув підмізинний палець, — перекрити Гіреї доступ у наш світ — це два.

- Якщо вона з Шаною щось зробить, я її на шматки порву, — Кадим блиснув очима.

- Це… а чого баритися? Ти того… Зараз і порви…

Уся компанія невесело розсміялася над зауваженням Васли.

- А що, — запропонував Кадим, — вода є, ганчірки є, он розетку розберемо і влаштуємо коротке замикання. Поки Гірея оговтається, ми її скрутимо як миленьку!

- Не вийде! — сумно сказав Чипсет.

- Чому?

- Бо ми тепер не в палаці, а в грі. І тому, що ми на різних рівнях: Гірея на п’ятому, а ми взагалі в демоверсїї. Коротше, якщо влаштувати коротке замикання, то електрику виб’є тільки на нашому поверсі. Так побудована електрична мережа.

- Так, це… як його… ситуація… — невесело підсумував небагатослівний Васла.

- Чипе, а до палацу потрапити можна? — запитав Рик.

- А там що? — запитанням на запитання відповів Чипсет.

- Не знаю… Але нині все погано. Шана й ВП у полоні, Оріг — циклоп, дороги назад немає. Способів перемогти Гірею теж поки не видно. Значить, треба шукати… Якщо Гірея тут, то, може, в її кабінеті можна

знайти що-небудь таке, що можна використати для перемоги? Може, у кабінеті ВП… Хоч яку-небудь зачіпку!

Чипсет замислився на кілька секунд.

- Напевно, можна спробувати, — невпевнено сказав він, — для цього треба дістатися до виходу з відеокарти. Такі виходи є на кожному рівні, зокрема й тут, у демоверсії. Усе питання в тому, як цим каналом переміщатиметься людина. Перетворена копія, або глюк, як ви називаєте, це робить просто, а ось людина…

- А що людина? — втрутився Кадим. — Коли ми були заекранниками, ми літали цими каналами, як пташки, по п’ять разів на день, і нічого!

- Але тоді ви літали за допомогою Сили, а тепер її немає. Так що, у кращому випадку, доведеться пішечки, а в гіршому — поповзом.

- Ну що ж, поповзом то й поповзом!

- Тоді йдемо!

Уся компанія вирушила за Чипсетом. Вхід у відеокарту виявився зовсім поруч, через одну кімнату. Трохи помучившись із кришкою, відкрили нарешті досить широкий прохід у трубу. Першим спробував залізти сухорлявий і гнучкий Кадим.

- Нічого! — долетів до всіх за кілька хвилин гучний голос. — Можна йти, тільки дуже зігнувшись. Заздалегідь співчуваю Васлі… З його габаритами це буде важкувато! — і друзі почули приглушений сміх Кадима.

Незабаром труба розширилася, і всі з великим задоволенням випросталися. Васла потирав затерплий поперек.

- Бісові віники… Це… боляче, хай йому грець!

Ще кілька хвилин — і вони вислизнули з труби в якійсь кімнаті палацу. Замовкли прислухаючись. Стояла мертва тиша. Рик обережно виглянув у коридор.

- Гайда! — він махнув рукою. Усі вийшли. Чипсет огледівся.

- Нам туди, — він показав рукою ліворуч. Ішли мовчки, хоча нікого не було видно й нічого не чутно. Хвилин п’ятнадцять швидкої ходи, два повороти, і нарешті мандрівники прийшли до нешироких сходів.

- Ну що ж, наберіться терпіння, зараз пішки на дев’ятнадцятий поверх.

- А цього… ліфта немає? — жалібно запитав Васла.

- Є, але не працює. Якщо тебе це хоч трохи заспокоїть, ВП теж пішки ходити не любить, усе більше ліфтом, а я думаю, що спорт — це здоров’я й краса!

Спочатку піднімалися швидко, стрибаючи через сходинку, але після п’ятого поверху Васла почав важко сопіти, потім засопіли й інші. Тільки Чипсет ішов легко й вільно, немов рівною підлогою коридору.

- Бачте, що буває від нестачі руху, — повчально сказав він.

- Гіпо… дина… мія… — переривчасто вимовив мудроване слово Кадим.

- От-от… Треба, хлопчики, більше рухатися, а не сидіти цілими днями за комп’ютером.

- Якщо… б ми… ось так… — гуркіт, який пролунав десь далеко внизу, змусив друзів припинити дискусію.

- Що це? — пошепки запитав Васла, якому сходи далися найважче.

Немов у відповідь, знизу пролунало страшне, незважаючи на проміжні поверхи, ревіння.

- Циклоп! Хлопці, це циклоп! Як він тут опинився? Що йому треба?

Нарешті доповзли до дев’ятнадцятого поверху. За кілька хвилин зайшли до колишніх покоїв ВП. Просторою кімнатою немовби промчав ураган — меблі поламані й перекинуті, кілька розбитих і розкиданих комп’ютерів, обривки дротів. Уважно оглянули, що можна, але даремно. Уже зібралися було йти, коли Рик зупинився.

- Почекайте, — попросив він товаришів. Він підняв з підлоги розбитий системний блок одного з комп’ютерів і уважно оглянув. М’яті боки, розбитий дисковод, розплющені на задній панелі порти.

- Викрутку б…

Чипсет, який з цікавістю спостерігав за Риком, мовчки витяг з нагрудної кишені викрутку. Рик зняв бічну кришку.

- Ха! — сказав він, від’єднуючи вінчестер від покрученого корпусу. — А винт цілий! Тут, може, щось корисне? — звернувся він до Чипсета.

- Звичайно! Це ж комп’ютери ВП. Тут має бути безліч усяких програм.

Перевірили вінчестери на інших розбитих комп’ютерах. Крім уже знайденого, знайшли ще один цілий. Обережно замотали обидві знахідки в ганчірки.

- Не дарма Васла мучився! — задоволено сказав Рик. — Гайда назад!

Але коли вийшли на сходи, знизу почулися важкі кроки. Це сходами піднімався циклоп. Чипсет зорієнтувався миттєво.

- За мною! — крикнув він друзям і потягнув їх у бічний коридорчик. Після кількох поворотів вони вибігли на вузеньку драбинку.

- Чорний хід! — прокричав Чипсет.

Бігти униз — не те, що нагору, скотилися за кілька хвилин. По широкому коридору щодуху помчали до виходу.

- Стійте!

Друзі зупинилися напроти кімнати з табличкою ТІ 107.

- Рідні стіни! Ну як не зайти?

Забігли в кімнату. Перше, що впало в око, — кімната зовсім не постраждала. Усе ціле. Навіть каструля з макаронами після їхньої пам’ятної вечері — і та стояла на столі. Дивно, але макарони були як свіжі: білі й чисті. Чи то консерванти в них додавалися, чи то час у Заекранні спливав по-особливому. Рик, помітивши цей не зовсім звичайний стан макаронів, яким належало вкритися цвіллю, був упевнений в іншому. Вони не раз обговорювали з хлопцями цей феномен: як так, сидять у Заекранні по багато днів, а коли повертаються додому, то виявляється, що часу минуло всього кілька хвилин чи навіть секунд.

Біля далекої стіни Чипсет помітив чотири зовсім цілі грибки.

- О! — Чипсет задоволено усміхнувся. — А я там мучуся.

Не витрачаючи ні хвилини, він підскочив до одного грибка, акуратно витяг із гнізда рознімач і від’єднав засувки, які фіксували грибок на підставці. І тут у коридорі почувся грюкіт важких кроків.

- Циклоп!

Бігти було нікуди.

- Під ліжка!

Схованка поганенька, але іншої не було. Рик стискав автомат, готовий відкрити вогонь, якщо комусь із друзів загрожуватиме небезпека. Під іншим ліжком Чипсет обнімав дорогоцінний грибок, під третім, накривши грудьми згорток з вінчестерами, лежав Кадим. А під четвертим, намагаючись утиснутися в стінку, тримаючи, немов гранату, пляшку з водою в одній руці, а великий ніж у другій, причаївся Васла.

Двері в кімнату вилетіли зі страшним тріском.

Циклоп відразу побачив, що одного грибка не вистачає. Пролунало люте ревіння, від якого заклало вуха. Він зірвав інші грибки й роздавив їх своїми могутніми долонями. Потім пішов собі кімнатою, ламаючи все на шляху. Нарешті він натрапив на стіл, на краю якого стояла каструля з макаронами. Може, цей стіл і каструля щось нагадали циклопові? Чудовисько з такою силою вдарило об край стола, що другий зметнувся вгору, підкинувши злощасну каструлю, немовби гойдалка. Та злетіла під стелю, кілька разів перевернулася й сіла просто на голову циклопа, розклавши в мальовничому порядку білі макарони просто на його величезних брудних вухах. Ревіння заглушило незрозумілі й неголосні звуки, які дуже нагадували стримуваний регіт. Як би там не було, каструля явно врятувала чиєсь життя.