- Охороняти! — наказав кілобайт.

Глюки застигли в напружених позах. За кілька секунд до кабінету завели Великого Процесора. Його охороняли четверо бітів. ВП мав вигляд утомлений і недоглянутий. Одягнений він був у пом’ятий сірий костюм і такого ж кольору несвіжу сорочку. Тільки блакитна хусточка в нагрудній кишені піджака мала вигляд кокетливий і свіжий. Зовсім не до діла на голову була напнута бордова кепочка з довгим козирком, по якому в’яззю було вишито «Я дуже крутий».

Гірея відірвала очі від екрана монітора.

- Ну, пане Процесоре, що ви надумали?

- До мене треба звертатися з титулом Великий!

- Та облиште! Ви прекрасно розумієте, що давно вже ніякий не Великий!

- Тоді чого ж ти зі мною панькаєшся? Ах, бідненька! Кодів до інтерфейсу з матеріальним світом у тебе немає! Отож, поки коди в мене, я — Великий Процесор! А коди ти ніколи не одержиш!

- Поки коди у вас, ви залишаєтеся Великим Процесором? — перепитала вона. — Дуже добре! Тоді можете вважати, що ви давно вже не Великий, хоча, якщо чесно сказати, ще трішки Процесор. Трішечки. Ось стілечки, — Гірея показала на пальцях, якою, на її думку, маленькою стала його велич.

- До вашого відома, я практично зламала ваші коди, — вела вона далі. — Більше того, мої розвідники вже знаходяться там і дечим займаються. Не вирішене останнє питання: швидкість передачі в матеріальний світ перетворених цифрових тіл. Але й це питання я вирішу найближчими днями, якщо не годинами. Зовсім трохи, і я буду готова завоювати світ! Ви просто не знаєте моїх можливостей! Ви винайшли перетворення цифри в тіло, але не зрозуміли перспективи цієї великої технології. Ви не зрозуміли, що від віртуального тіла до фізичного — один крок. І я цей крок зробила! Що це мені дає? Дуже багато! Хто така людина? Шматок фізичної матерії з один раз заданими

властивостями й практично однаковими програмами. Хіба вона може що-небудь змінити, якщо не може змінити навіть саму себе? Людина не може відновити навіть волосинку на своїй голові! А я можу задати цифровому тілу будь-які параметри! Будь-які! Якщо я захочу, мої біти будуть літати, плавати під водою, однією рукою піднімати машини, ставати невидимими, стріляти з пальців, ніколи не хворіти, не страждати від голоду й спраги. Вони зможуть усе! Хіба люди зможуть перемогти таке військо? Ха!

Від цих слів у Васли під шоломом заворушилося волосся. Чипсет стояв блідий, як крейда. Тільки тепер вони зрозуміли, яка жахлива небезпека загрожує фізичному світу.

Великий Процесор тримався мужньо.

- Гіреє! — сказав він твердим голосом. — Ти навіть не уявляєш, наскільки близький твій кінець!

- Мій? Мій кінець? — зла чарівниця зареготала. — Зв’язати йому руки! — скомандувала вона охоронцям. — Не так! Руками вперед!

Далі почалася знайома процедура прив’язування рук до грибка.

- Мій кінець близький? — знущально перепитала чарівниця. — На цифру! — і піднесла до клавіші «Enter» свій довгий витончений палець.

І в цей напружений момент ніс Васли зачесався, наморщився й Васла… неймовірно голосно чхнув!

- Ап-чхи! — пролунав звук, якого ніколи раніше не чули в Заекранні.

Від цього раптового громового звуку Гірея здригнулася, і палець торкнувся зовсім іншої клавіші. Усі на мить завмерли, а потім немов за командою повернулися туди, звідки почувся цей дивний звук. Васла й Чипсет стояли, неначе статуї, як і належить справжнім бітам.

- Що це було? — здивовано запитала Гірея. — Хто видав цей звук?

- Не можемо знати! — в один голос відповіли друзі.

- Цей звук був виданий за нашими спинами, — збрехав, не поморщившись, Чипсет.

Гірея замислено сіла в крісло.

- Невже це мерзенне дівчисько? Ні, що може зробити древня стара… Ні… А якщо це її приятелі?

- А… — відкрив рот Васла, але Чипсет кресонув його таким лютим поглядом, що Васла тут же замовк.

- І все таки… Покликати двох бітів! — наказала Гірея кілобайту. За мить у кімнату зайшли Рик і Кадим.

- Десь тут ходить баба. Упізнати її просто, іншої такої в усій Грі немає, одягнена в спортивний костюм і білі тапки. Знайти й привести.

- Так, пані, - відповіли обидва біти, чітко повернулися й вийшли з кімнати.

- Гей, хто там? Відключити зовнішній периметр, а то переб’ють своїх же… Бельбаси… Ну що ж, прощавайте, Великий Процесоре!

Блакитний туман огорнув фігуру ВП. Туман потроху згустився, став щільним, а коли розсіявся, ВП уже не було.

- То чий кінець виявився найближчим?

Над дисководом замигтіла лампочка, Гірея дістала з нього диск і недбало кинула на стіл.

- Отож! Усі бачили? — запитала вона. — І так буде з усіма моїми ворогами!

Вона вийшла з-за столу й швидко попрямувала до виходу. Чипсет і Васла пішли слідом. Проходячи повз стіл, Васла зробив непомітний рух рукою, й диск, який Гірея так необачно кинула поруч із комп’ютером, опинився в його просторій кишені. Діяв він набагато швидше, ніж говорив! Кілобайт повернувся до друзів:

- Стати на охорону!

Друзі підкорилися. Але тільки коридор спорожнів, вони перезирнулися й прожогом кинулися до ліфта.

Друзі підбігли до ліфта, але як його відкрити, вони не знали. Помучившись півхвилини, Чипсет крикнув:

- Гайда до виходу! Поки зовнішній периметр відключено!

Бігти довелося хвилин двадцять.

- Швидше! — квапив його Чипсет. - Якщо Гірея зрозуміє, хто ми й де ховаємося, вона напустить на перший рівень такої гидоти, що ми взагалі не дістанемося до своїх.

Побігли нагору, до приміщень першого рівня. Васла тільки жалібно стогнав.

Нарешті дострибали сходами до першого рівня, відчинили двері й обережно заглянули всередину. Порожньо й тихо. Оглядаючись і прислухаючись, пішли коридором. Підійшли до знайомих дверей. За ними хтось неголосно розмовляв.

- Крім наших, начебто нема кому…

Відкрили двері. Голоси стали гучнішими, й вони відразу впізнали спокійний голос Рика.

- Хлопці! Не лякайтеся, це ми!

Майже бігли до знайомої кімнати. Там вони побачили Рика й Кадима, а також стару, яка напівлежала на єдиному стільці. Вона чи то спала, чи то була непритомна.

- Ось… — розгублено сказав Кадим. — Нам наказали її знайти. Ми ж пам’ятаємо, де її бачили, то відразу сюди й побігли. Скільки не термосили — даремно!

- Ну… Хлопці… Це… загалом… не бабця там яка… Хлопці, це Шана…

- Що?!

- Її Гірея так… Вона там сказала… Ми зрозуміли. Вона ж не знала, що це… ми — це ми… вона ж думала, що ми глюки, ну… тобто біти. І сказала. Ось!

- Шана… — тільки й зміг прошепотіти вражений Рик.

- Це ще не все, — вступив у розмову Чипсет, - Гірея розклала на цифру ВП. Просто на наших очах. Був ВП — і немає ВП.

- Чуєш, Чипе, ось… я це… мало не забув, — Васла дістав з кишені лазерний диск, — це я зі стола… ну, як його… прихопив, коли мимо проходив.

- Що це?

- Ну… цей… загалом… вона з компа дістала… і кинула, а я думаю, а раптом придасться… коли ВП розкладали… ось!

- Ти хочеш сказати, що коли вона ВП перетворювала на цифру, цей диск у неї в компі стояв?

- Чому це… хочу? Я вже півгодини ну… говорю про це.

- Ну-у-у! Васло, я тобі урочисто обіцяю, якщо це те, що я думаю, то після перемоги я поставлю в Заекранні пам’ятник твоєму Великому Чиху.

- Якому такому «великому чиху»? — зацікавлено перепитали друзі, які не бачили цієї історичної події. Чипсет двома словами розповів історію з Васловим чихом і побіг діставати зі схованки ноутбук з перетворювачем.

- Його чих відволік Гірею, інакше вона нізащо не залишила б цифрової копії ВП.

Заклацнувши рознімач, він тремтячою рукою вставив диск у дисковод і пробіг пальцями по клавішах. Ледь чутно задзижчало, навколо грибка виник блакитний туман. Хлопці немов зачаровані спостерігали, як з нічого відроджувався господар Заекрання, могутній і непереможний, крутість неймовірна, сам Великий Процесор.

Коли хмара розсіялася, поруч з грибком стояв ВП власною персоною.