- Так, пані.

- Ти маєш бути розумним, як п’ять комп’ютерів, разом узятих. Розумним та обережним. Іди. І якщо все вийде, як я замислила, бути тобі гігабайтом, це я тобі обіцяю. А влади, як ти говориш, ніколи не буває багато.

- Так, пані.

Оріг повернувся й вийшов.

- Ну, цей очі з них не спустить, цей жадібний. Але за ним теж простежити не завадить.

- Голосе! — покликала вона вірного помічника. — Іди й стеж за Орігом. Він жадібний і дурний, але він людина. А люди не машини, вони не можуть бути досконалими. Вони можуть пошкодувати, поспівчувати… їх можна обдурити чи перехитрувати… Стеж за ним, Голосе! Занадто багато від нього зараз залежить… Люди думають інакше і чинять інакше, ніж машини. Тому глюки не можуть їх охороняти, охороняти їх буде Оріг, а ти стежитимеш за ним. Щоб він дурниць не накоїв.

Відправивши обох помічників стежити за бранцями, Гірея трохи заспокоїлася. Вона знову сіла за комп’ютер. Закрила очі, збираючись із думками, і поклала руки на клавіатуру. На екрані з’явився напис: «ПОЛЮВАННЯ НА ВТІКАЧІВ».

- Отож, діточки, влаштуємо полювання.

Оріг вийшов від Гіреї замислений. З одного боку, його колишнім друзям, без сумніву, загрожувала небезпека. А з іншого — йому світив четвертий собачка на погони. Четвертий! Лише один собачка буде його відділяти від найвищого звання Заекрання — терабайта. От якби його одержати! Ось тоді й Шана, і Рик, і цей дурень Кадим дізналися б… І Васла б заткнувся! Отоді він зміг би їм допомогти… Але якщо Рик і компанія що-небудь утнуть, прощавай, золотий собачка! Так, треба йти й організовувати охорону, щоб потім він міг допомогти всім. А якщо все-таки Гірея їх уб’є? Дурниці! Нікого вона не вб’є! Адже це лише гра! А як у грі вбивають? Не по-справжньому ж… Ну, накостиляють їм, то нічого було лізти в Заекрання. Хоча від декількох додакових синців тільки розуму додасться! Ні, нагоди одержати четвертого золотого собачку на погони він ні за що не змарнує.

Бажання отримати чергове підвищення зробило свою справу. Оріг ішов до кімнати ТІ 107 із твердим наміром так організувати охорону, щоб ніхто не зміг навіть подумати про втечу.

У коридорі на посту стояли чотири глюки.

Оріг зайшов усередину. Його колишні друзі лежали на ліжках. Ніхто навіть не поворухнувся. Мегабайт пройшовся по кімнаті.

- Ну?.. — невиразно запитав він.

- Бублика гну… — в’яло відповів Кадим.

- Дуже дотепно!

— Звичайно! І гостро, і розумно!

Помовчали.

- За наказом Гіреї, начальником вашої охорони призначений я. Так що прошу любити й жалувати.

- Це кого накажете любити? Тебе, чи що, дурня набитого, — із-за перегородки вийшла Шана, піднятими руками затягуючи «кінський хвіст» на голові. — А жалувати… То це запросто! Рику, у нас там макарони ще залишилися? Зараз ми тебе пожалуємо вищим орденом Заекрання «Макарони на вухах»! Скільки разів ти макаронами одержував? Двічі? Виходить, будуть «Макарони на вухах» третього ступеня.

Шана попрямувала до обіднього стола. Оріг позадкував до дверей.

Дівчинка взяла соусник, шматочок хліба й повернулася до Оріга. Той відступив до дверей ще на крок і неголосно покликав:

- Біти!

Відразу двері розчинилися, і на порозі з’явилося четверо глюків.

- І що? — запитала Шана, продовжуючи рухатися до Оріга. — Даси команду стріляти? Ну давай! Ти ж боягуз, Орігу! Ні, ти навіть не боягуз, ти боягузик!

Вона підійшла впритул до мегабайта, повільно налила на шматок хліба соус і відкусила.

З ліжок піднялися хлопці. Оріг не на жарт злякався.

- Біти! До бою!

Глюки вишукалися шеренгою попереду свого командира, закрили його своїми тулубами та наставили на полонених автомати. Побачивши, що ті ніяк не відреагували на погрозу, один з глюків дав чергу в стелю. Від несподіванки всі присіли, а Шана зойкнула. На голови посипалися тріски, штукатурка та інше сміття.

- Ви що, думали, я жартую? Для початку я влаштую обшук. Я знаю, ви хитрі, але і я не дурень!

- Та що ти? — вдавано здивувалася Шана, яка найшвидше оговталася від несподіваної заяви колишнього друга. — Не може бути!

- Ах ти… — почав було Васла.

- Ну його, — зупинив його Рикпет, вхопивши за руку, — хоче порпатися в наших ліжках, нехай собі порпається!

- І гад же ти, Орігу! — Кадим демонстративно повернувся до свого ліжка. — На, шукай!

Переклавши подушку на інший бік ліжка, він зірвав ковдру та простирадло, потім скрутив матрас із подушкою й оголів сітку.

- Ти що, думаєш, я зовсім тупий? — Оріг підійшов до ліжка Кадима й одним рухом розкрутив матрац. — А що заховано на іншому боці подушки?

Він жестом фокусника перевернув подушку, цілковито впевнений, що там, під наволочкою, буде щось таке, що колишні друзі хотіли б приховати. Він був так упевнений у цьому, що навіть не подивився, а просто вказав на неї пальцем:

- А це що?

-Де?

Оріг витрусив подушку з наволочки, але там зовсім нічого не було.

У кімнаті гримнув регіт. Кадим широко усміхався, схрестивши на грудях руки.

Оріг спочатку почервонів від того, що пошився в дурні, потім сполотнів від люті і, не зронивши ні слова, різко повернувся й вискочив з кімнати. Глюки, не поспішаючи, прогриміли черевиками слідом за своїм командиром.

Рикпет показав Кадиму великий палець. Те головне, що вони хотіли зберегти від Оріга, — гумові підошви кросівок, були в безпеці.

Рано-вранці двері з тріском відчинилися і до кімнати зайшла Гірея. За нею йшов Оріг і ціла юрма глюків. Усупереч звичаю Гірея була в бойовій формі глюка. На широкому поясі з одного боку висіла напіввідкрита кобура з пістолетом, з іншого боку — піхви з великим кинджалом.

- Ну що, дітки? Скучили? Підйом!

- Та ну тебе, це… поспати, бісові віники, не дають! — сонно пробурмотів Васла і перевернувся на інший бік.

У руках у чарівниці з’явився батіг, яким вона з розмаху вперіщила сонного заекранника.

- Ви що тут, подуріли? Боляче ж! — закричав Васла й остаточно прокинувся. Від його крику прокинулися й інші. Із-за перегородки виглянула Шана. Гірея подивилася на маленький наручний годиник.

- Півгодини на вмивання й сніданок. А потім будуть веселі ігри! Дуже веселі! Ми підемо на полювання! — вона знову подивилася на годинник і повторила: — Півгодини!

- Ну це… якщо без брехні, то мені більше е-е-е… подобається… ну… риболовля.

Гірея так само стрімко вийшла, як і зайшла. Глюки юрмою посунули слідом. Останнім вийшов Оріг, змірявши друзів недобрим поглядом.

- Дістала тітка, слово честі! А цей гад ще й зловтішається, — не стримався Кадим.

Рик кинувся до столу й висипав сіль, намалювавши на ній великий знак питання, одночасно вказавши на відро для сміття, куди вони вчора сховали гумові підошви від кросівок. Схопивши свої підошви, він кинувся до ліжка. Червоним ножичком, який учора дала йому Шана, він надрізав простирадла й різким рухом відірвав нешироку смугу. Потім повторив операцію й попросив друзів зробити те саме. Цими стрічками він щільно примотав підошви до черевиків. Інші робили те ж саме. Ставши на гуму, вони зробилися невидимими й нечутними для Голосу, цього головного шпигуна Гіреї. Потім схопили рушники й добре намочили їх водою, підбігли до грибків, які стояли в кімнаті.

- Готові? — запитав друзів Рик.

- Готові! — відповіли ті.

Мокрі рушники були кинуті на грибки. Почувся глухий удар, згасло світло й запахло смаленим.

- Є, спрацювало!

- А далі що?

- У кімнату до Гіреї!

- Екрани розбиті!

- Потім розберемося! Бігом, поки вона не отямилася!

Друзі вискочили в коридор. Біля дверей нерухомо, немов поламані механічні ляльки, стояли четверо глюків.

- Веселі ігри, кажеш? — голосом, який не віщував нічого хорошого для Гіреї й усієї її свити, проговорив Кадим. — Тоді пограємося!