- Хто? Куди? — незворушно запитав один.
- Мене шукала пані. Мене звуть Шана.
- Чекай.
Глюк зник за дверима, але за кілька секунд вилетів звідти, схопив Шану за руку й щосили потягнув до кімнати. Та ледве втрималася на ногах, а коли глюк різко штовхнув її до столу, за яким сиділа чарівниця, вона й зовсім утратила рівновагу й незграбно впала, грюкнувши колінами об підлогу. Повільно підводячись, Шана уважно оглядалася навкруги, сподіваючись побачити вільний порт, але надії були марні. Жодного вільного порту. Ті, де ввімкнені монітори, прикриті самими моніторами, і туди не дістатися. Поряд з кожним перетворювачем теж були порти, і теж усі зайняті — до них підключені самі перетворювачі.
- Ну що, надумала говорити?
- Подивися, що ти зі мною зробила, Гіреє!
- Я? — Гірея відверто знущалася зі своєї жертви. — Це ти сама з собою зробила. Відповідай чесно на мої питання, і я знову зроблю тебе такою, як колись. Ну?
Шана всім своїм виглядом показувала вагання.
- Ну? — тисла на неї чарівниця. - Подивися на себе в дзеркало, яка ти стара й потворна. На що ти проміняла красу й молодість? На якихось дурнів? Хіба ти не бачиш, що тебе просто покинули?
- Я не хочу бути такою… Поверни мене назад…
- Ти мені все розповіси?
- Усе… — ледь чутно відповіла Шана.
- Не чую! Голосніше! — зажадала чарівниця.
- Я все розповім, — голосно й чітко вимовила Шана й почала повільно йти до найближчого грибка.
- Давай, розповідай. Скільки вас прийшло сюди?
- Четверо.
-Хто?
- Рик, Кадим, Васла і я.
- Де вони зараз?
- Спочатку поверни мені мою молодість.
- Де вони зараз?
- Ні… - Шана налягла всім тілом на грибок, бо останні сили почали залишати її, вона відчула, що руки й ноги почали німіти. — Я вмираю…
Гірея теж побачила, що з бранкою відбувається щось не те.
- Поклади руки на перетворювач! Швидко!
Шана із зусиллям підняла ліву руку й поклала її на грибок. У правій, мокрій від поту долоні вона ледве втримувала радіолінк. Цей невеликий прилад вагою всього кілька десятків грамів відтягував їй руку, наче пудова гиря. Гірея пробіглася по клавіатурі й відразу, як вона натисла клавішу «Enter», Шана висмикнула рознімання грибка й вставила рознімання радіолінка. На приладі заблимала зелена лампочка.
«Чому вона блимає? — подумала Шана. — Вона не повинна блимати… Повинна горіти…»
Вона притисла радіолінк своєю спиною, і вже не бачила, як лампочка засвітилася рівним зеленим кольором.
На цей рух вона витратила свої останні сили.
- Що таке? — не зрозуміла чаклунка. — Чому помилка? Звідки помилка? Чому відключений? — вона глянула на Шану.
Шана, чіпляючись за грибок, сповзала на підлогу, але продовжувала прикривати радіолінк від погляду Гіреї.
«Раз, два, три…» — рахувала вона подумки.
У ліфтовій усі п’ятеро з величезною напругою дивилися на темну зелену лампочку індикатора.
- Ну… ну… Шаночко… ну… миленька…
І коли вже зовсім перестали вірити й чекати, лампочка раптом засвітилася. Наче всі й чекали цієї події, саме цієї й ніякої іншої, і чекали так сильно, що, здається, на темній пластмасі радіолінка дірку поглядами протерли, а лампочка все одно засвітилася несподівано. ВП навіть розгубився трохи, хоча в нього вже давно все було настроєно й залишалося тільки натиснути клавішу «Enter».
- Ну! — зовсім неввічливо гаркнув Рик. Це примусило ВП отямитися, і він квапливо вдарив по клавіші. Екраном побігла лінія, відраховуючи час завантаження програми, того самого вірусу, який мав покласти кінець владі Гіреї.
Гірея підхопилася й вибігла з-за столу.
- Ти, — кричала вона на ходу, — ти що надумала, мерзотниця!
Вона бігла до Шани так швидко, як тільки могла, викрикуючи ще щось зовсім незрозуміле, схопила бабцю, яка сиділа, спершись спиною на стінку, і щосили стала відтягувати.
- Тридцять п’ять… — прошепотіла Шана й упала.
Гірея побачила антену радіолінка, яка стирчить із порту, й відразу все зрозуміла. Її рука потяглася до цієї маленької, але смертельно небезпечної для неї штучки. Треба було встигнути вирвати її з порту! Треба! А-а-а…
Швидкі рухи Гіреї сповільнилися, а голос став розтягуватися, як буває на магнітофонній стрічці, яка поступово зупиняється. Величезним зусиллям вона ще змогла схопиться за радіолінк, але витягти з порту вже не встигла, так і застигши в безглуздій позі.
За кілька секунд двері до штабу Гіреї відкрилися, і в кімнату забігла вся компанія. ВП установив просто на підлогу поруч із Шаною грибок, з’єднав рознімач з ноутбуком і запурхав пальцями по клавіатурі.
-Ай, молодець, дівчинко… Ай, розумниця… — неголосно примовляв він. — Рику, поклади її руку на перетворювач. Дивися, сам не потрап у поле дії, а то перетворишся на дівчинку. Ось так, нормально, відійди тепер…
І він натис на клавішу «Enter».
Минуло майже два тижні після повернення друзів з останньої подорожі до Заекрання. Почали забуватися деталі. Повністю отямилася Наталя, ставши знову веселою й задерикуватою. Правда, інколи, побачивши де-небудь бабусю, вона ставала сумною й замисленою. Рик, тобто Петрик, мало не щодня чекав її біля сходів ліцею, і дівчата, які йшли разом з Наталкою додому, дивувалися вже не тому, що її чекає хлопчик, а тому, що його немає на звичному місці. Дмитрик, так само
квапливий і рвучкий, як і раніше, став більше читати, запевняючи, що коли-небудь напише програму, яка перетворює віртуальні тіла на матеріальні. Він знову був не проти прогулятися по той бік екрана. Але один, без друзів, усе-таки побоювався. Один Слава не змінився, хіба потовстішав, щоправда, зовсім трішки.
- Це… я так, узагалі, думаю, це… ну його, це Заекрання… Гарні там хлопці, але тітки!.. Я краще тут якось…
Повернувся із Заекрання й Оріг. Як тільки програма зависла, він застиг точно так само, як і його володарка. Невгамовний Кадим знайшов його в якійсь із кімнат і мало не за комір притяг туди ВП з ноутбуком і перетворювачем.
- Він же все-таки людина! — доводив він ВП дорогою, хоча той і не відмовлявся перетворити циклопа на Оріга.
Довелося довго прилаштовувати грибок просто під долонею циклопа, але й це, зрештою, вийшло. Ігор перший пірнув в екран ноутбука, настроєного на його адресу, що легко організував ВП, який зайвий раз підтвердив на ділі свій статус Великого. Оріг не тільки не хотів бачити переможцями тих, кого він зрадив. Побувавши в шкурі циклопа, він став панічно боятися Заекрання.
У суботу ввечері Петрику електронною поштою прийшов лист. У графі відправник стояло ім’я «Чипсет».
«Невже там знову щось трапилося?» — з побоюванням відкриваючи лист, подумав він. Але страх його виявився зовсім даремним.
«У нас усе добре, — писав Чипсет у короткому посланні. — За те, що Гірея організувала переворот у Заекранні й за те, що вона затягувала в гру дітей, ВП розклав її на цифру без права відновлення. Її гра теж буде розкладена на цифру, так що дуже скоро вона зависне, і зависне назавжди. Усіх заекранників ВП відправив додому. Як виявилося, Гірея зігнала їх в одну з кімнат п’ятого рівня й готувала для закидання в матеріальний світ. З ними довелося дуже довго працювати, щоб вони знову стали нормальними дітьми. Щоб більше нікому не схотілося пхатися у фізичний світ, ВП вирішив знищити інтерфейс між нашими світами».
На прощання Чип просив передати Васлі фотографію пам’ятника Великого Рятівного Чиху, який урятував Великого Процесора від лап Гіреї й довічного розкладання на цифру.
На фотографії, яка була в додатку до листа, був зображений зморщений від чхання кирпатий Славків ніс. Ніс був установлений на високому постаменті з написом: «На славу Великого Рятівного Чиху». Славко, подивившись фотографію, дуже запишався й довго, стоячи в профіль до дзеркала, звіряв свій ніс із носом на фотографії.
- Це… Ну, як його… Абсолютно однакові!
До кінця дня Гра зависла, і ніякими заходами оживити її не вдалося. Точно так само вона зависла в усіх. Через кілька днів Петрик знайшов статтю в якомусь інтернет-виданні про дивний феномен. Автор розповідав, що Гра зависла в усіх користувачів в абсолютно один і той же час. У всьому був звинувачений жахливий вірус, який так і не виявили. Усім користувачам, щоб уникнути неприємностей, було рекомендовано Гру видалити.
