Навіть Нікола завмер.

Жоден із чотирьох не чекав побачити в Платоновій руці револьвер.

Чечель вихопив його імпульсивно, не знаючи, що збирається робити далі. За інших обставин він, не вагаючись, пальнув би в повітря. Але тут і тепер постріл міг загострити й без того доведену до критичної межі ситуацію. Подумки порахувавши в повній лункій тиші до десяти, Платон опустив руку.

— Не вибачаюся. Справді хотів налякати. І не перепрошую за різкість. Я опинився у вашому гадючнику проти своєї волі. Піти звідси теж не можу через обставини, до яких жодному з вас нема діла. Якщо ви просто зараз не припините, не розійдетеся по своїх кімнатах і не домовитесь зберігати хоча б видимість єдності й порядності, поки тіло покійного не ляже в землю, бруд вихлюпне через край. Моїх скромних зусиль не стане, аби залагодити ваші труднощі. А саме цього прагне кожен із вас: вирішити справу тихо, без зайвих свідків. Щодо вас, — він зиркнув на Марка, — то насмілюсь нагадати: весь цей час ви, бунтар-революціонер, жили за рахунок коштів, призначених покійним батьком на ваше утримання.

— Я не просив, — огризнувся Марко.

— Але й не відмовилися, — парирував Платон. — Тож краще помовчати про свої прогресивні погляди особі, якій щомісячно призначені виплати. І яку, схоже, політична поліція терпить завдяки впливу батька-мільйонера. Тепер, підозрюю, рідний брат вас не захистить. Від спадщини можете відмовитися, про це охоче напишуть газети. Дах над головою зі своїми мінімальними потребами, припускаю, знайдете. Проте ви не аж такий дурень, щоб дозволити заарештувати себе й з доброї волі піти на каторгу. З огляду на все сказане закликаю поводитися скромніше.

— Послав Бог фараона...

Марко сплюнув під ноги, знову труснув довгим волоссям, скинув усіх сповненим презирства й зневаги поглядом і залишив залу.

Хряснув дверима.

Укотре запала тиша.

І, як завжди, порушив її Базиль — брязнув горлечком пляшки об край чарки, наливаючи.

— За всіма правилами дізнання я мав би запитати кожного з вас окремо, хто де був минулої ночі, — заговорив Платон, ховаючи револьвер у кишеню піджака. — Для мене ви, Василю Альфредовичу і Варваро Альфредівно, на одному щаблі з Марією Данилівною. Не питатиму, бо відповідь кожного знаю наперед: спали в себе в кімнатах. Вдова сказала те саме. Натомість пропоную укласти тут і тепер нову угоду...

— Ми забагато домовляємося з вами, пане Чечель, — кинув Базиль.

— І ця пропозиція — не остання. Нехай причетний до смерті барона, якщо він тут, скаже мені про це сам на сам.

— Провокація. — Баронет випив, підчепив ложечкою порцію кав’яру, кілька ікринок упало на скатертину. — Коли вже ми так цінуємо угоди, слухайте мою. Сподіваюся, Варвара підтримає. Ви доводите, що Марія — вбивця. Зі свого боку, ми, члени родини, обіцяємо пожаліти її, залишити все в цих стінах. За це вона відмовиться від усіх прав та претензій, забереться туди, звідки прийшла, і з тим, у чому прийшла. Зі свого боку докладу всіх зусиль, яких лиш може докласти депутат Думи, аби про смерть фон Шлессера швидко забули — надалі вшановуючи його пам’ять. Нікола Самсонович далі вестиме діло, не дасть йому занепасти. У нього все дуже добре виходить, родина йому довіряє. Ви дістанете винагороду. І по тому попросимо вас теж забратися чимдалі, назавжди забувши, що чули й бачили тут. Варваро?

Вона тричі плеснула в долоні.

— Васильку, не гнівайся, але це чи не перші мудрі й тверезі думки, почуті мною від тебе протягом дуже-дуже тривалого часу. Чесно кажучи, навіть не сподівалася на прояв аж такої розважливості. Пане Чечель, погоджуйтесь. Кращого не варто бажати.

Платон глянув на Садовського.

Управитель не сказав нічого — вийшов слідом за Марком.

Більше Чечель того дня не бачив Ніколу.

Не треба надто старатися, аби не перетнутися в такому великому маєтку. Платон спробував зайти в його кабінет, та, немов чекаючи навмисне, його перепинив Нечипір. Пояснив: барин не велів турбувати, заклопотаний організацією похорону. Баронове тіло тим часом перенесли в льодовик, ще й поставили вартувати кожного зі слуг-чоловіків по черзі. Пропозиція спадкоємців, вочевидь, заскочила управителя зненацька й загнала в глухий кут. Навіть цікавість відійшла далі — Нікола сам себе усунув від цього, лишивши Платона наодинці з думками.

А їх назбиралося чимало.

Зручніше вмостившись у кріслі, Платон скинув черевики, витягнув ноги, поворушив пальцями.

Він уже не мав жодних сумнівів: убивця — той, хто написав анонімку. Кинувши тінь на Марію, жінку з репутацією чорної вдови, і давши членам родини всі карти в руки. Непрямо здогад підтвердила нинішня пропозиція Василя фон Шлессера, справді дивовижно твереза й виважена. Якщо Марія визнає провину, їй дозволять тихо піти, позбавивши всього. Зате уникне тюрми, слідства, суду й каторги. Матиме змогу за якийсь час почати життя спочатку. Чомусь Чечель не мав жодного сумніву: родина не прагне її крові, ціна питання — тільки величезний спадок. Поділивши частину грошей, Базиль і Варвара забезпечать себе до кінця життя. З панського плеча дозволять Маркові жити так, як живе. І вони далеко не дурні, частина коштів лишиться в ділі, під наглядом підприємливого Ніколи.

Фактично Садовський приречений працювати на їхні блага — або теж піти, що навряд чи зробить.

Єдине, що насторожувало Платона, — оця пряма вигода для дітей барона.

Марія навряд чи матиме сили боротися з ними довго. Щось підказувало Чечелю: рано чи пізно ситуація вирішиться проти неї. Лиш у найкращому разі вдова вимушено відмовиться від спадку в обмін на повну свободу подальший дій. У найгіршому — каторга незалежно від Платонових старань. Його ж ніхто не послухає, адже сам Чечель фактично перебуває поза законом і від в’язниці його відділяє якихось півкроку. Навіть знайшовши докази невинуватості Марії й, відповідно, провини іншої особи, він не здатен буде жодним чином дати доказам хід. Звинуватять у змові з чорною вдовою, зроблять спільниками, якщо взагалі не коханцями.

Дякую тобі, Полінко Урусова...

Чечель замислився, чи не підкріпити себе коньяком, — передумав.

Повернувся подумки до минулої ночі й рипучих кроків під дверима Маркової кімнати.

Мови нема, там ішов убивця.

Близька баронові людина, з рук якої він міг без страху взяти пляшечку з отрутою під виглядом звичних крапель.

Це могла бути Марія.

Але з таким самим успіхом — Варвара.

І Базиль.

Спальні обох — за Марковою. Кожен із них міг пройти повз двері. Спроба відчинити їх, зазирнути до кімнати — не що інше, як намір переконатися: небажаний гість спить, нічого не чує. Жоден із них навряд чи має досвід убивці. Тому не припускали, що нічні кроки самі по собі здатні розбудити Платона. Тим більше термосіння ручки дверей, нехай обережне. Сам того не розуміючи, вбивця виказав себе.

Хоча...

Марія теж могла перевірити, чи спить Чечель.

Звісно, їй найменш вигідно вбивати чоловіка. Адже на роль лиходійки її призначили вже тоді, коли вони з Альфредом фон Шлессером вінчалися. Тут жодних перебільшень.

Одначе...

Платон упіймав себе на намірі знайти для Марії якнайбільше виправдань. Ті самі нічні кроки: вбивця двічі пройшов повз його двері. Кімната баронеси — біля спальні барона, перед кімнатою Марка. Хіба вона аж настільки хитра, що навмисне розбуркала Платона, аби той почув, як хтось ходить туди-сюди...

Чечель труснув головою.

Не в’язалося.

Хитра людина не залишить тіло отак, демонстративно, на видному місці, щоб не виникало жодних сумнівів: вбили навмисне. Навпаки, Марія дала б чоловікові отруту, перед тим зручно вклавши в ліжко, ще й підіткнувши ковдру. Для неї вигідна смерть фон Шлессера, яка викличе найменше питань та підозр. Є чимало препаратів, велика доза яких здатна зупинити здорове серце. А тут маємо хворе.

І пляшечка зі слідами ціаніду на видному місці.