— Ти знайшов молодшому фон Шлессеру діру на прохання його батька? — здивовано перепитав Платон.

— Барон... покійний барон махнув рукою, змирився, не ліз у синове життя. Єдина умова: з Марком мусив бути хоч якийсь зв’язок. Поруч там є поштове відділення. Телеграми на Маркове ім’я поштар носить, коли треба. Не чекає, коли хлопець удома, передає телеграму двірникові. А Марко, своєю чергою, може в разі чого телеграфувати сюди. Простіше прийти в контору, тільки ж Марко бунтар, не ходить до буржуїв.

— Покликати його неодмінно! — погодився Чечель. — Утім, то вже родинна справа. Мене більше хвилює поліцейське слідство. Тому пропоную всім присутнім укласти угоду й бодай раз у житті про щось спільно домовитися.

— Укласти угоду з вами? — Базиль скептично гмикнув.

— І між собою, — додав Платон. — Поліції ніхто поки не каже про вбивство. Пропоную не заглиблюватися, просто поставити слідчого перед фактом: рано-вранці Марія Данилівна знайшла чоловіка в спальні мертвим. Самогубство, нещасний випадок — то вже хай перелякані чиновники сушать собі голови. Інакше, пані та панове, поліція дійде того самого висновку, що я: вбивця серед присутніх. І, наголошую, не слуга. Комусь це треба?

Усі четверо перезирнулися. Чи не вперше за останні дні Базиль, Варвара і Марія дивилися одне на одного без явної ненависті. На обличчі кожного закарбувалися роздуми.

— Що це дасть? — нарешті вичавив Базиль.

— Виграємо час. Я, з вашого дозволу та, якщо хочете, благословення, далі вестиму слідство. Неофіційно, приватно. Так ніхто не копирсатиметься у ваших сімейних таємницях. Розголосу не уникнути, смерть Альфреда фон Шлессера — подія для газетярів. Але вони не писатимуть зайвого, не буде приводу для не потрібних нікому пліток. Щойно я з’ясую всі обставини, ми знову зберемося тут. І по тому вирішимо, давати мій висновок поліції чи лишити справу як є, а з вбивцею розібратися тісним колом.

— Вбивця має постати перед судом! — наголосила Варвара.

— Згоден. Та вкотре пропоную вам самим стати суддями. Це буде сімейний суд. Якщо присутні вирішать віддати вбивцю поліції, а заразом вивалити газетам історії, котрі кинуть на фон Шлессерів тінь, — гаразд. Проте припускаю: є інший спосіб покарати лиходія.

— Лиходійку! — каркнув Базиль, глипнувши на Марію.

— Згоден, нею може виявитися жінка. — Чечель ковзнув поглядом по Варварі. — Думайте. Або так, або я просто зараз забираюся звідси геть. Зустріч із поліцією та пояснення для мене не бажані. Залишаю подальший розвиток дій на розсуд родини.

— Ні! — не стрималася Марія.

Варвара тричі плеснула в долоні.

— Я не член родини, — подав нарешті голос Нікола. — Та дозвольте погодитися з Платоном Яковичем. Історія почалася як сімейна справа. Хай такою й завершиться.

— Здивуєтесь, панове, але я не проти, — мовив Базиль. — У цій родині, від якої чомусь відвернувся Господь, справді забагато бруду. Не хочу вивалювати далі, ніж уже маємо.

— Нехай, — знизала великими плечима Варвара. — Сподіваюсь, ви не затягнете процес, пане Чечель. Єдине: як ви збираєтесь уникнути зустрічі з поліцією тут?

— Обшукувати маєток навряд чи будуть. Тут є де принишкнути й пересидіти небажаний мені візит.

— Гратимете в хованки? — підморгнув Базиль. — За інших обставин охоче приєднався б до вас. Третім цілком може бути пляшчина гарного коньяку. В такій компанії пересидимо будь-що.

— Вася, я тебе прошу! — Варвара легенько вдарила брата по руці. — У такому вигляді перед поліцією депутати Думи не з’являються!

— Депутатам Думи плювати на поліцію! — парирував Базиль. Схоже, він перший перестав перейматися трагедією.

— Я все влаштую, — мовив Садовський діловито.

— На цьому всі вільні. — Платон чемно вклонився.

— Дякую, що дозволили, — буркнула Варвара. — Декому справді треба привести себе в належний стан.

Рішуче взявши Базиля за лікоть, вона мало не силою вивела його з зали.

— Вам треба вбратися в жалобу, Маріє Данилівно, — мовив Чечель.

По очах побачив — хоче щось запитати. Але стрималася, промовчала, слухняно залишила чоловіків. Щойно зачинила за собою двері, Нікола ступив до Платона, обіруч потиснув правицю.

— Блискуче! Ніколи не думав, що з ними можна отак впоратися! Хоча, здається, ти тільки відтягнув удар по вдові.

— Їй уже завдали удару, — сказав Чечель.

— Поясниш?

— Не тепер. Берись до справ, зараз твій вихід, Ніколо. І ще... — Платон пожував губами, легенько клацнув пальцями. — Сюди ж приїде найменший фон Шлессер. Я зайняв його апартаменти. Мене куди, в людську[21]?

— Місця вистачає. — Садовський, схоже, не вловив іронії. — На першому поверсі є спальня для гостей, у дальньому крилі.

— Чому одразу не поселили туди?

— Бо так розпорядився хазяїн, — сказав Нікола, дивлячись Чечелю просто у вічі. — Словами не пояснити, відчувати треба. Але, думаю, після всього, що було, ти мусиш відчути.

— Що саме?

— Те, чого бажав покійний фон Шлессер. — Садовський зітхнув. — Коли старші діти тут, Маркова кімната так само не мала лишатися порожньою. Меншого сюди калачем не заманиш, а батькові болить. Він любить... тобто любив своїх дітей, навіть таких. Відчував занепад роду, нічого не міг удіяти.

— Ясно.

— І потім, Платоне: ніхто не знав, як усе повернеться.

«Брехня», — мало не вирвалося в Чечеля.

Одна людина знала напевне.

Та, яка писала анонімку, готуючи смерть главі роду.

Угоди, укладеної в обідній залі, дотрималися всі.

Платонові навіть не довелося принизливо ховатися й сидіти в щілині тихою мишею. Його просто зачинили в помешканні на першому поверсі, обладнаному для повного комфорту шановних гостей. Тут було все, зокрема ванна і ватерклозет, а карафка з коньяком допомогла пересидіти візит поліції.

Чечель лишився задоволений собою. Розвивалося так, як він передбачив. Судячи з того, що ніхто не турбував, Нікола зміг поставити все так, аби поліцейські не потикалися туди, куди їм не дозволили. Поза сумнівом, додалися особливі обставини: смерть однієї з найвідоміших та найвпливовіших постатей губернії. До всього присутність депутата міської Думи суттєво обмежувала поле дій поліцейського слідства. Тож години за чотири, ще до обіду, слуги закону залишили маєток — Платон мав змогу бачити від’їзд кавалькади крізь вікно нового пристановища, відсунувши краєчок портьєри.

Він ще проводжав небажаних для себе гостей довгим поглядом, як за спиною крекнув ключ — відчиняли двері.

— Ну? — запитав, не повертаючись.

— Проковтнули, — мовив Садовський. — Здається, вони перелякані більше, ніж треба. Я втомився слухати співчуття. Таке враження, ніби поліція тільки на те примчала, аби їх висловити.

Чечель повернувся. Нікола здавався впевненішим, ніж зранку. Йому вдалося взяти події під контроль, тож неприховано пишався собою. Зачепивши оком на третину порожній графин, ступив до столика, налив повну чарку, перехилив, сказав на видиху:

— Якби хазяїна знайшли з ножем у спині, а родина наполягала на самогубстві, поліція охоче прийняла б таке.

— Усе в руках родини, — погодився Платон. — Сьогодні так, слідству треба трошки потовктися на місці. Та щойно я знайду вбивцю, сім’я здатна передати його в руки правосуддя. Чи вирішити все в родинному колі, якщо бруду буде забагато.

— Ти сказав — убивцю. Отже, це чоловік, не жінка?

— Убивця — це той, хто вбив, — гмикнув Чечель. — Або та, котра вбила.

— Обіцяв поділитися першими міркуваннями.

— Ще не готовий, — збрехав Платон. — Марко мав прибути.

— Уже є. Аби бачив, як він тішився.

— Тішився?

— Комизився перед поліцією. Він же у нас неблагонадійний. Певний час був під наглядом, баронові чимало коштувало залагодити все. Менший фон Шлессер вважає себе недоторканним і, чесно кажучи, має на те всі підстави.