Отже, принаймні один із них білий.
Тор не встиг отямитися від першого потрясіння (десять… цього разу спустили мінімум десять!), коли йому в горлянку вчепилося друге. З північного заходу насувався третій пліт.
Покремсане зморшками лице норвежця збіліло, а порожнє відро випало з рук. Лунко вдарившись, воно затрималось на крайній дошці, гойднулося, наче розмірковуючи, падати чи залишатись, а тоді шубовснуло у воду. Тор відступив на крок і вперше за ранок подумав, що краще було не виходити. Краще було лежати, бодай і без сну, втупившись у стелю та нервово смикаючи закладеними одна на другу ступнями, та не спускатись до води й не бачити цього пекельного параду.
На третьому плотові було лише два тіла. Вони сиділи обличчям один до одного, по-турецьки склавши ноги. Обидва – білошкірі.
«Живі?» – тьохнуло в норвежця під серцем.
Аби ж то. Як і в попередніх мерців, із облич видалено губи, вуха, носи та навіть повіки. На місці очей – відполіровані камені. На біцепсах – незрозумілі поздовжні розрізи, що вже почали гноїтись.
Одне з тіл, схоже, належало жінці. Сандерс не був упевнений (обидва мерці мали короткі стрижки, а обличчя такі понівечені, що годі розрізнити стать), але на сорочці, на рівні грудей покійниці, проступали багряно-чорні плями овальної форми – так могла виглядати лише жінка, якій відрізали молочні залози.
Перші два плоти трохи розігнали туман, тож, коли третій порівнявся із причалом, Тор роздивився чоловіка й жінку напрочуд чітко. І зрозумів, чому вони сидять. Голова чоловіка була закинута назад.
Шия надрізана й розчахнута, чимось нагадуючи другий рот – зухвало усміхнений, і крізь розрив витикався кінець загостреної палиці. («Немов олівець із пенала, – подумав Тор і тут-таки здригнувся: – Прокляття! Паскудство! Про що я думаю?!») Чоловіка й жінку настромили на затиснені між колодами палі й у такому положенні пустили в недовге плавання до Пуерто-Мальдонадо.
Останній пліт беззвучно зник за поворотом річки.
«І це вже вшосте за останні десять років…» – якось відсторонено відзначив Тор. Так астроном проводжає давно досліджену комету. Одинадцять років тому, взимку 1997-го, вперше побачивши пліт із мерцями, Сандерс страшенно перелякався і… припустився великої помилки. Норвежець приїхав до Перу сорок років тому, покинувши батьківщину з причин, які він уже чотири довбані десятиліття намагається забути. На той час Республіка Перу була цілковито вільною країною. Чи не найвільнішою у світі. Ти міг прожити сорок, п’ятдесят, шістдесят років, зрештою – все життя, і ніхто за цей час жодного разу не попросив би тебе показати паспорт. Звісно, якщо жити по-людськи. Тор осів у невеликому містечку Трухільйо на півночі країни, сподіваючись почати все з чистого аркуша, та жити по-людськи йому не вдалося. Причини різні: зовнішність (перуанки штабелями падали до ніг синьоокого блондина), запальний характер, хороші товариські стосунки з віскі тощо. Після п’яти років у Трухільйо молодий Сандерс улип у чергову неприємну історію, що поставила його перед вибором: дістати свій паспорт і повернутися до Норвегії, де на Тора чекало довічне ув’язнення, або ж утікати ще далі. Так він опинився у Пуерто-Мальдонадо, а згодом в амазонських нетрях, де й кисне безвилазно протягом тридцяти чотирьох років. Іноді Тор підсміюється із себе: він утікав, не бажаючи до смерті скніти у в’язниці, а сам загнав себе в глушину у стократ гіршу за камеру на одного. Сидячи зараз у Норвегії, міг би хоч телевізор подивитися… Так ось, узимку 1997 року совість напосілася на норвежця з особливим завзяттям. Побачивши мерців, він поплив навздогін, пригнав пліт до причалу, переконався, що серед них немає живих, і тільки тому сам приволік тіла до Пуерто-Мальдонадо. На той час навіть у такій країні, як Перу, без паспорта вже не можна було. Тора півтора тижні протримали в буцегарні, протягли через кілька виснажливих, але безглуздих допитів, після яких він почав думати, що вбивства повісять на нього, а потім… відпустили. У нього не було паспорта, не було візи, не було дозволу на проживання, а йому дозволили піти. Відчиняючи камеру, старший офіцер майже благально поглянув на норвежця та промовив: «Не встрявай. Хай буде, як є». Сандерс довго не міг збагнути, в чому річ, доки 1998-го не напоровся на новий пліт і помалу почав розуміти. Мерці спускаються з лісів, їх ховають, і… на тому кінець. Історії, звісно, лишаються, їх потай передають із уст в уста, часом вони навіть вислизають за межі країни, та без печаток і підписів посвідчувачів ці історії – лише міфи. З 1998-го Тор зовсім не реагує на покійників (попри, звичайно, перестрах). Поки його не чіпають, і він не чіпатиме…
Хатина Тора Сандерса і пляж на протилежному березі Ріо-де-лас-П’єдрас – супутникове зображення з «Google Earth»
Старий норвежець постояв іще трохи, зі щемом у серці вдивляючись у мряку (а що як буде четвертий?..), потому розвернувся та, переборюючи ниючий біль у суглобах, почовгав до хатини. Ввечері він напився до безпам’яті.
Через три тижні, скуповуючись на ринку в Пуерто-Мальдонадо, Тор натрапить на старий номер «El Comercio», з якого довідається, хто саме пропливав повз його причал того моторошного туманного ранку.
ШОКУЮЧІ НОВИНИ!
Тринадцять понівечених тіл
Учасників експедиції сера Пола Холбрука знайдено в Перу мертвими13 Джудіт Тойнбі
Учора опівдні посол Перуанської республіки в Лондоні Хосе Луїс Біскет підтвердив інформацію про те, що загін британського природознавця сера Пола Холбрука, зв’язку з яким не було від 5 червня, знайшли в Пуерто-Мальдонадо. Всі учасники, враховуючи Пола Холбрука й австралійського біолога Кетрін Муні, мертві. Виявлено тринадцять тіл, більшість із яких жахливо скалічена. Тіла знайшли на плотах, які прибило течією до пристані Пуерто-Мальдонадо 22 липня приблизно о 9:30 за місцевим часом.
Жорстокі каліцтва, що, за попередніми даними, завдали дослідникам ще за життя, шокували не лише Британію, але й увесь цивілізований світ. Серу Полу зловмисники відрізали статевий член, повіки,-вуха, ніс, губи, соски на грудях, викололи очі та вирвали нігті. Крім того, Холбруку вибили майже всі зуби, на місце яких уставили шматки прозорого кварцу. Обличчя Кетрін Муні сплюндрували так само; на додачу жінці відрізали груди. Обидва науковці сиділи на палях.
Інші знайдені тіла належать індіанцям місцевого племені мачігуенга, котрі працювали носильниками під час переходів джунглями; їх також понівечено. У багатьох не вистачає кінцівок.
Увечері до редакції «Daily Mail» телефонував невідомий, який сповістив, що це не перша експедиція у верхів’я Ріо-де-лас-П’єдрас, яка завершується трагічно. Раніше в сельву вирушали безіменні шукачі пригод, вони полювали на руїни й золото інків, тож їхня загибель проходила непоміченою. Цього разу ім’я Холбрука надало справі розголосу. За словами аноніма, протягом останніх десяти років мінімум чотири рази в Пуерто-Мальдонадо припливали плоти, навантажені мерцями. Наразі цю інформацію перевіряють.
Гордон Браун висловив співчуття сім’ям науковців і пообіцяв, що докладе всіх зусиль, щоби відшукати тих, хто скоїв варварське вбивство, та притягнути їх до відповідальності. Водночас Браун жорстко розкритикував Перу, звинувативши владу країни в бездіяльності. «Про те, що у них [в експедиції Холбрука – Д. Т.] проблеми, стало відомо ще півтора місяці тому. І що за цей час зробили перуанці? Нічого! Рятувальники пальцем об палець не вдарили, щоб з’ясувати місцезнаходження сера Пола та його людей. Навіть зараз, після виявлення трупів, місцева влада не вжила жодних заходів для того, щоб по гарячих слідах перехопити злочинців», – сказав прем’єр-міністр.
Втім, є й інша думка. Високопоставлений чиновник із Міністерства закордонних справ Британії, який побажав лишитися неназваним, у розмові з журналістом «Daily Mail» заявив, що британські нападки на Перу мають на меті одне: приховати власне безсилля. «Сер Пол подався у найбільш важкодоступні ліси на планеті. Він знаходився за сотні кілометрів від найближчого житла, схований під непроникним покровом тропічного лісу. Можна як завгодно довго звинувачувати перуанців, але річ у тім, що ми не боги. Ми забуваємо, що навіть найсучасніша техніка має чіткі обмеження. Щоб урятувати людей, недостатньо спорядити по них гелікоптер. Їх потрібно спочатку знайти, а для цього знадобляться шість, вісім, може, навіть дюжина гвинтокрилих машин. Де їх узяти? В Пуерто-Мальдонадо немає жодної. Та навіть якби були, сер Пол забрів надто далеко. Вертольоти мають певний радіус дії. Їм довелося б заправлятись у Пуерто-Мальдонадо, летіти до ймовірного місця знаходження експедиції, кружляти там і миттю повертатись, інакше вони зваляться посеред сельви без пального. Ви мусите розуміти: на планеті є місця, як-от Еверест, Південний полюс чи Мадре-де-Діос, попершись куди, вам не варто чекати на рятувальний гелікоптер… Навіть якби біля Ліми стояв увесь військово-морський флот Її Величності, навряд чи ми могли б щось удіяти», – стверджує чиновник.
Нагадаємо, сер Пол Холбрук півроку тому вирушив у джунглі Мадре-де-Діос на південному сході Перу на пошуки рудобородого тіті, рідкісного й донині офіційно не відкритого представника приматів, якого…
