Свіжі подробиці резонансного «повернення» групи Холбрука заганяють слідчих у глухий кут. Чергове відкриття додало заплутаній історії таємничості.

Учора стало відомо, що принаймні чотири із тринадцяти тіл, які уранці 22 липня 2008 року прибило течією до пристані селища Пуерто-Мальдонадо, – це тіла не учасників експедиції Холбрука. Про це на прес-конференції поінформував аташе британського посольства в Лімі Кліффорд Страттон. Серед невідомих тіл – два тіла білих, однепредставника негроїдної раси й одне азіата, найімовірніше, китайця.

Відомо, що в групі Холбрука на момент відплиття з Пуерто-Мальдонадо було лише двоє білих: австралійський ентомолог Кетрін Муні та сам сер Пол, чиї тіла наразі перебувають у міському морзі та будуть відправлені рідним найраніше через два тижні. Решта учасників – це місцеві індіанці мачігуенга. Їхню точну кількість донині не встановлено, та вже зараз зрозуміло, що частина мачігуенга досі лишається в джунглях.

Цілком випадково того самого дня пощастило ідентифікувати одного зі сторонніх. Це італійський мандрівник Лука Молінарі, що зник безвісти влітку 2002-го в джунглях штату Акре на крайньому заході Бразилії, майже за півтисячі кілометрів від останнього визначеного місця перебування групи Холбрука15. Синьйор Молінарі не мав наукового ступеня, він був радше авантюристом, який нишпорив уздовж Ріо-Пурус у пошуках легендарного загубленого міста інків Паїтіті, яке іноді ототожнюють з Ельдорадо. Судячи зі стану небіжчика, Молінарі був у доброму здоров’ї протягом п’яти років після того, як його припинили шукати.

Імена інших трьох незнайомців з’ясовують.

Ще одна цікава деталь. Серед документів, які знайшли на плотах разом із небіжчиками, – здебільшого карти, описи кількох нових видів, а також закордонні паспорти Холбрука та Муні, – опинилося водійське посвідчення на ім’я Ґуннара Іверса. Нам вдалося зв’язатись і поговорити з власником документа. Ґуннар Іверс виявився маловідомим шведським художником. Йому 67, останні кілька років він проживає в Амстердамі. Ґуннар здивувався, почувши, що його водійське посвідчення припливло із джунглів разом із трупом сера Пола (о так, звісно, він чув про експедицію). За його словами, він ніколи не був у Мадре-де-Діос і навіть не наближався до Пуерто-Мальдонадо, а посвідчення загубив 2003-го під час візиту до Перу, де відвідував лише лінії Наски та Мачу-Пікчу. Старий швед не уявляє, як його водійська посвідка втрапила на пліт до сера Пола чи до тих людей, що цей пліт спускали.

Кліффорд Страттон упевнений, що найближчими днями в розслідуванні трагічної загибелі сера Пола Холбрука відбудеться зрушення. Слідчі наразі розіслали фотографії трьох неідентифікованих тіл міністерствам закордонних справ відповідних держав, вони тісно співпрацюють з Інтерполом, а також намагаються вийти на контакт із кимось із тих, хто 2002-го йшов слідами Луки Молінарі.

Нещодавні відкриття спричинили нову хвилю дискусій навколо загибелі одного з найвідоміших зоологів сучасності, сера Пола Холбрука, по-звірячому закатованого в Перу в липні 2008 року.

Нагадаємо, що на початку минулого тижня експерти встановили ім’я ще одного з чотирьох мерців, які не належали до експедиції британського натураліста, але чиї тіла знайшли разом із тілами учасників походу. За результатами ДНК-аналізу було підтверджено, що єдиний серед загиблих афроамериканець є громадянином США, уродженцем Арканзасу Джеймсом Деваром (на момент смерті виповнилося 39 років). Містер Девар, гірський інженер за освітою, зник безвісти, повертаючись із роботи додому, 23 жовтня 1998 року. Представники об’єднаної перуансько-британської слідчої групи на сьогодні не мають жодної версії на пояснення того, як Джеймс Девар міг опинитись у джунглях Мадре-де-Діос і що робив там протягом десяти років.

До розслідування з власної ініціативи долучився Фред Ярдлі, 34 роки, орнітолог, аспірант Єльського університету. На цей момент Фред перебуває у Мадре-де-Діос, куди вирушив місяць тому по матеріал, необхідний для завершення дисертації. Фред спостерігає за птахами на науковій станції «Проґресо», що на одній із приток Ріо-де-лас-П’єдрас, за 180 км від Пуерто-Мальдонадо. У сельві біля «Проґресо» є ґрунтова злітна смуга, завдяки чому невеликі літаки можуть приземлятися, доправляючи на станцію припаси та самих учених. Проаналізувавши дані GPS-локаторів, Ярдлі за власні кошти заправив літак «Cessna 172R», заплатив пілоту й рушив на північ, пролетівши всі пункти, крізь які пройшла група Холбрука.

«Задум виник, коли я вивчав дані GPS-маяків, що фіксували рух експедиції, – розповідає Фред Ярдлі. – Зверніть увагу, останніми днями Холбрук ішов дуже швидко, іноді покриваючи по 15 км за добу. І це в сельві. Дослідницька експедиція з такою швидкістю ніколи не рухатиметься. Завжди потрібен час на спостереження, фіксацію результатів тощо. Складалося враження, наче сер Пол поспішає чи тікає від чогось. Але який сенс тікати в глибину тропічного лісу, від цивілізації?»

Фред бачив залишки багать на прогалинах, але тільки до крайньої західної точки маршруту. Після того як, згідно з даними супутника, експедиція повернула на північний схід, сліди щезли. Фред Ярдлі: «Вони зупинялися на галявинах. Так безпечніше, там менше комарів, і зазвичай саме в таких місцях трапляються струмки. Летячи низько, я помітив кілька згарищ, що лишилися після багать. Особисто я впевнений, що то сліди британця. 7 червня 2008-го, якщо вірити супутникові, Холбрук різко повертає, і саме після цього сліди ніби вивітрюються. Я пролетів увесь маршрут від повороту до кінцевої точки й не побачив нічого на доказ перебування людини.

Локатори, може, й були там, але Холбрук – ні. Я стверджую, що після7-го червня британця не було в тих місцях, із яких надходили сигнали GPS-датчиків».

По альтернативний коментар ми звернулися до керівника об’єднаної слідчої групи Робіна Левайна, 48 років. Левайн відреагував доволі різко:

«Повна маячня. Як мені відомо, щоби триматись у повітрі, «Cessna» має рухатись зі швидкістю щонайменше 160 км/год. Як можна шукати щось у тропічному лісі, перебуваючи над ним у літакові? Ярдлі нічого не бачив, бо не міг нічого бачити. Це однаково що намагатися витягнути голку з копиці сіна, гасаючи довкола неї на спортивному автомобілі».

Зауваження, що Ярдлі все ж спостеріг рештки табірних багать, Робін Левайн відмовився коментувати.

Ані британці, ані перуанці досі не спромоглись організувати пошукові загони, котрі пішли б слідами загиблої експедиції. Охочих немає.