Левко розумів, що ці слова звучать більше для публіки, ніж для нього. Якби довкола не було стільки гостей, Ґрем навряд чи попросив би пробачення, швидше за все, він не згадав би взагалі про «лузера з країни третього світу». Водночас українець не бажав розкручувати конфлікт. Він усвідомлював: якщо навзаєм не простягне руку, то перебере вину за інцидент на себе.

Виштовхнувши на обличчя кволу посмішку, Левко потиснув широку та гладку, наче атлас, долоню американця.

Секунд п’ять хлопці мовчали, зазираючи один одному в очі, і Левко подумав, що мусить сказати що-небудь, інакше їхнє примирення виглядатиме як зважування боксерів перед поєдинком.

– Ти й гелікоптером умієш керувати? – Лео мотнув головою в бік фотографії на столі.

Сатомі стояла неподалік, спостерігала за ними обома. Левко несамохіть стиснув долоню американця дужче.

– Так. Я відвідував заняття в іллінойській «Helicopter Academy». Довго відмовлявся, та згодом батько переконав мене.

– Круто… – прохрипів українець.

На ту мить Левка здивувало б, що менше ніж через два тижні вони з Ґремом заприятелюють, а ще за місяць їхня ватага збільшиться в кількості до чотирьох – американець стане повноправним її членом.

Повноцінне примирення припало на неділю, 6 лютого 2011 року. Сьома, Лео і Ян вибралися випити пива. Ян перестрів Ґрема та привів його до спортивного бару на Ґамла-стані. Того вечора по TV10 транслювали «Super Bowl XLV»35, найважливішу спортивну подію на Американському континенті. Чемпіон АФК «Pittsburgh Steelers» грав проти кращої команди НФК «Green Bay Packers» на «Cowboys Stadium» в Арлінґтоні, штат Техас. Левко з цікавістю стежив за матчем (майже не слухаючи, про що говорять Ян і Семен) не лише тому, що Джонік чотири роки тому підсадив його на американський футбол, але й через те, що до фіналу пробилась улюблена команда його колишнього командира – «Ґрін-бейські Пакувальники», єдина некомерційна серед команд НФЛ.

Коли наприкінці першої чверті «Пакувальники» виконали блискуче перехоплення й уклепали другий тачдаун, довівши рахунок до 0—14, Левко не стримався й зааплодував. Ґрем вражено повів поглядом на українця.

– Ти тямиш в американському футболі?

– Так, мій товариш жив у Штатах і підсадив мене на НФЛ.

– Респект.

– Я не просто тямлю, янкі, «Пакувальники» – моя улюблена команда.

– Ти жартуєш! – чорні мигдалеподібні очі мулата стали круглими.

– Анітрохи.

– Я теж за них уболіваю!

– Ти ж ніби з Чикаго, нє?

– Ну, по-перше, «Chicago Bears», як ти помітив, не дійшли до фіналу, а по-друге, я народився у Ґрін-бей36.

Під кінець другої чверті, коли «Пакувальники» вели в рахунку 3—21, Ґрем і Левко на повну смакували матчем, проклинаючи суддів, вигукуючи підказки форвардам і квотербеку37 та гадаючи, з яким рахунком завершиться гра. У 3-й і 4-й чвертях «Пітсбурзькі металісти» нарешті прокинулись і почали грати. Під кінець останньої чверті українець і американець пережили кілька неприємних хвилин, коли «Pittsburgh Steelers» скоротили відставання до 25—28, проте перед фінальним свистком Мейсон Кросбі, гравець «Пакувальників», забив польовий гол, закріпивши перевагу «Packers». Як наслідок – «Пакувальники» перемогли 25—31, учетверте в історії завоювавши «Super Bowl», головний трофей сезону.

Невдовзі з’ясувалося, що Ґрем є шанувальником професійного боксу та, що незвично для янкі, з повагою ставиться до українських важковаговиків Віталія і Володимира Кличків. Словом, крига скресла…

– І ще дещо… – голос Сьоми, викривлений колонками комп’ютера, примусив Левка стрепенутися. Хлопець випірнув зі спогадів, повернувшись до реальності.

– Говори.

Семен виклав руки перед собою, і Левко побачив зашмуляний кубик Рубика. Окремі секції протерлися так, що було непросто розрізнити колір. Сьома тримав кубик так, щоби, не піднімаючи очей, дивитися поверх нього на екран нетбука. Лео не ображався на товариша, знав, що Сьомі це необхідно. Вовтузіння з кубиком було чимось на кшталт куріння, поганою, та невідчепною звичкою, а ми ж не гніваємося на тих, хто, розмовляючи з нами, курить цигарку?

Кілька блискавичних рухів, і… всі кольори на місці. Сьома покрутив у руках повністю складену іграшку. Потому опустив руки й узявся хаотично перемішувати секції, щоби через хвилину знову почати їх складати.

– Це з приводу Ґрема та… – росіянин завагався, – та Сатомі. Серце Левка хвицнулось, обдавши жаром шию та щоки.

– А що в них? Вони почали зустрічатись?! Скажи мені!

– Та ні, чувак. Але Ґрем… він… ну… – Семен очевидно темнив.

– Сьома, не викаблучуйся! – розпалившись, Лео подався до камери, писок зайняв увесь екран на нетбуці Семена, тож навіть попри погану якість зображення, росіянин помітив, як розчервонілось обличчя товариша. – Викладай усе, як є!

– Та нема чого викладати.

– Він покликав японку на побачення, так? Я вгадав?.. Чувак, чого ти мовчиш?!

Побачивши реакцію приятеля, Сьома вирішив дати задній хід і не розповідати всього, що знає. Можливо, це неправильно, не по-товариськи, проте він не хотів бути тим метеликом, чиї крильця запустять ланцюжок подій, що призведе до бурі. Нехай Лео приїжджає й сам розбирається.

– Не заводься. Нема чого розказувати, – росіянин опустив очі (як іноді добре мати під рукою кубик Рубика!..). – Просто… вертайся швидше й… не тупи.

– Гаразд. Яну привіт, – Левко насупився, показуючи, що бажає закінчити розмову.

– Перекажу. А ти спи сухенький!

– Пішов ти.

– Хе-хе… До зустрічі!

– Давай, чувак!

«Skype» прощально булькнув, і екран потемнів. Левко зчепив руки за головою, чуючи, як тривожно буркоче під серцем.

Відлига у взаєминах із Ґремом Келлі тривала рівно рік – до наступного «Super Bowl», в якому «New York Giants» виграли у «New England Patriots» з рахунком 21:17. Наприкінці лютого 2012-го Ґрем порвав з Аннет, двадцятисемирічною цибатою шведкою, з якою зустрічався рік, і… почав підкочувати «батарейки» до Сатомі.

Винен у тому був тільки українець.

Левко вперше побачив японку у вересні 2010-го, коли приїхав на навчання в магістратурі КТН; вони потрапили в одну навчальну групу. Спочатку Сатомі йому геть не сподобалась. Нижче від середнього зросту, із пласким круглим обличчям і розкосими очима, не худорлява, але далеко не з пишними формами – вона здавалася звичайною, такою, як усі. Весь наступний день хлопець придивлявся до дівчини, щонайменше сотню разів запитуючи себе, що в ній такого? Чому не може викинути її з голови? Прийшовши на заняття третього дня, Лео вже не міг відвести від Сатомі очей. Його кидало в дрож від самого лише погляду на коротке, трохи нижче від вух волосся, що тисячами голок спурхувало в повітря, коли японка швидко повертала голову; він насолоджувався її дитячим сміхом, упивався м’яким акцентом, крадькома спостерігаючи, як напинаються маленькі груди під кофтиною.

Сатомі була не проти зустрічатися з українцем. От тільки Левко через невпевненість і незрозумілі підліткові комплекси, які ще не витравило життя в Європі, страшно, нелюдськи, безбожно загальмував. За півтора року навчання на Департаменті промислової екології він двічі запросив Сатомі в кіно й один раз на льодовий каток. Дівчина погоджувалась, проте жодного разу все заходило не далі проводжань до студентського кампусу.

Приблизно за півроку, втомившись вимальовувати Левка у своїх фантазіях, японка почала розглядати альтернативні варіанти.

Ґуннар Іверс піднявся на ґанок із напівпідвальної майстерні та розправив старі, але ще міцні плечі. Яскраво-синє вранішнє небо було чистим, таким прозорим, що здавалося відполірованим дзеркалом. Таким чистим небо буває лише над Стокгольмом, звісно, в ті дні, коли місто не заливає принесеним із Балтики надокучливим дощем.