Степан устиг розповісти лише два анекдоти про Сталіна, як його витягли просто зза новорічного столу; спершу закинули у воркутинську зону, там, на його подив, зекактор Дикий давав уроки схожості (за системою Сталінславського); за цей час переловили всіх родичів степанових і на його очах по одному розстріляли; він і сам не сподівався вижити, однак опинився на підмосковній тютюновій фабриці закритого типу, де виготовляв вітчизняні цигарки «Герцоговина флор», а як інак? Не довіряти ж імпортним, що можуть виявитися отруйними? На фабриці був надсуворий нагляд дегустації, і коли начальство переконалося в Степанові, то його перевели на секретний філіал Серпухівського заводу, там вручну і страшними зусиллями народжувалися двійники – підробні американські «Паккарди» для вождя, і це справедливо, ачей закордонний міг виявитися з вибухівкою – і що тоді? І справді, імпортовані лімузини вибухали один по одному, дивуючи заокеанського виробника, а Сталін поставав знов і знов живісінький, що знов і знов породжувало міф про його безсмертя.

Коли ще Ягода добудувавтаки ВолгоДонський канал (правда, той виявився замілкий для бойових кораблів, але!), над ворітьми до нього поставив собі тридцятиметровий пам’ятник. Коли виміряли, то виявилося, що на півтора метри вищий, ніж усі монументи Сталінові... Це насторожило вождя, й коли Ягода вкотре поїхав на Германію лікуватися од гомосексуалізму, було запроваджено в коло друзів і родичів – кого? Подвійника Ягоди, і він там хутко виявив, що Ягода насправді – Єнон Гершович Ієгуда! Не випадково ж тоді на Сталіна було скоєно шість замахів, із яких два невдалих; словом, коли нарком Ягода повернувся на Батьківщину – то зник разом зі своїм педерастизмом.

Берія сидів по той бік напівпрозорого дзеркала й щиро спостерігав, як учиняє любощі вождь усіх народів – той робив це завжди не скидаючи чобіт. Лише Берія знав, чому – і не через зрослі в копито пальці ніг, а тому, що чоботи містили всередині чотирнадцятисантиметрові приховані каблуки, з якими зріст вождя сягав одного метра шістдесяти двох сантиметрів. Батько всіх народів саме дійшов висновку, що шестеро рук і шестеро ніг навколо хвилюють не згірш, аніж патентовані збуджуючі еліксири. Коханка ж за інструкцією починала обгортати обертово, вождь не міг вже стримувати насолоди, а як ти це втримаєш, коли насувається подовжена тривала полюція?..

– Підглядаєшь? – почув Берія несподівано над самим вухом.

Тіпнувся, звично вхопившись за серце, бо над ним стояв Сталін.

– Ні, контролюю, – виправдовувався Берія, ще раз хапнувся за серце, аби попустило. – Як належіть по інструкції, товаришу Сталін.

– Нуну, – пихнув люлькою той і теж замилувався.

Бо тим часом дублер поза дзеркалом пустив хребта посмиком і вмить вдоволено одкинувся на шовк і теж взявся за люльку, набивши туди цигарку «Герцоговина флор», коханка Істоміліна вправно піднесла вогню.

– Ну, і що ти там наконтролював? – Сталін пихнув димом на дзеркало.

– Усе по інструкції, – запевнив той. – Ніяких відхилень.

Несподівано погляд вождя теж став дзеркальний:

– А це – не вона? Не номер перший? – кивнув поза скло.

– Ну що ви, – ще раз сахнувся Берія, про всяк випадок погортав анкети і полегшено пояснив: – Це номерша четверта.

– А де номерша перша? – перекривив його російську мову вождь.

– У бібліотеці, – перевірив той за списком.

– Гляди мені, бо враз опинишся на Колимі. Разом зь нею, – хотів нахмуритися Сталін, але не зміг, бо сьогодні йому спала на думку чудова ідея: «об’єднання».

Лікарі радили стимулюючі напої. Починав він із витяжки сіменних залоз шимпанзе та тяньшанської настоянки копит коня Пржевальського, одначе гидував, бо вони не наукові. Отож тепер вагався між омолоджувальним елексиром Бєхтєрєва та молодильним екстрактом Богомольця, аж нарешті оце вирішив об’єднати їх коктейльово, і вже передбачав насолоду од варіювання пропорцій.

– Ходімо, – сказав вождь, – я тобі шьчьось покажу.

Вони рушили коридором до сусідньої підглядальні, там за потаєнним дзеркалом злягалося двійко інших. Берія нечемно сміявся, бо спершу йому здалося, що то Сталін № 14, однак подивувало, що він із акторкою О. Здивувало, бо вождь уперто уникав публічності; лише коли коханець почав міняти позицію й повернувся до них лицем, Берія з жахом упізнав... себе!

Сталін радів, як дитина, штрикаючи Лаврентія під ребра люлькою. Він добре знав, як уміє Берія прикидатися й тепер радів од непідробності соратника.

Той лякнувся не од побаченого, а тому, що добре пам’ятав долю свого попередника Ягоди, до якого свого часу в оточення теж підпустили двійника і чим усе закінчилося.

...Найбільше його тішило, коли двоє Істоміліних тримали третю й щоб він міг її капчиками ляскати по ніжній сідничці, сказати б, побатьківському, до рожевого кольору, щоби потім цілувати найніжніші місця.

Благав:

– Ну, пукьни.

Цілуючи, відчув, що вона плаче.

– Ти плачішь, люба?

Та лише схлипнула у відповідь, вказавши оком на капці.

– Алє чьому? Чьому? – здивувався вождь.

– Ти жорстокий. – почув у відповідь.

– Я? – розчулився він. – Я жь прійшьов у цей світ, шьчьоб уберегти вас од справжньої жьостокосьті. – Він звісив з ліжка м’які кавказьські свої чоботи. – Ви бь тут не ніжилися, а голими руками копали в вічьній мерзлоті картоплю, освоюючи цілину в тундрі. Тактак, якьби дорвався до влади Троцький із його клікою.

Погляд його полинув удалечінь:

– Мєні це прийшло, шьче колі я вчився в семінарії. Дужє ревно молився, аж явився мєні вогненний янгол і вклав мені, шьчо мушу йти звідти й рятувати білий світ.

Після вдалого оргазму він завжди був лагідний: – Якь ти думаєш, чьому мене тоді політбюро обрало на вождя партії? Бо воно розуміло, шьчо я найдобріший серед них, звірів у людській подобі, алє всі вони хотіли жити, просто радіти життю. Бо в мене єдиного не було кліки, дівчатка. І фанатичних ідей воєнного комунізму. О, я маневрував, я змушений був хітрувати, однак переді мною таємно весь час стояв образ янгола, він шєпотів: «Вбережи, врятуй цих наївних слов’ян.» Гадаєте, легко було дурити Троцького? Бухаріна? ЗіновьєваКамєнєва? Ого! А, наприклад, Ягоду і весь його підєрастичьний кагал? Ого. Не плач, люба, не тужи.

А потім усі весело в каміні ставили казанка й варили лобіа.

– Розьповідай, – наказав вождь.

Берія навіть не питав, про що, бо вождь був у домашніх капцях, у теплому гуморі й викладав про свої нові злягання з актрисами. Сталін вимагав докладності, був дуже високоморальний горець і не любив, коли йшлося про заміжніх. У таких випадках ляскав розпусника капцем. Той знав, що Сталіну про подвиги доповідає не лише він, і тому найбільше боявся збрехати, бодай щось сплутати. Особливо його перевіряли щодо фізкультурниць на параді Красної площі, яких вилучали з лав за особистої симпатії гебеміністра, той би і під тортурами не зізнався, що шереги спортсменок потім поставали перед його очима голяка, трясучи цицьками. Хто ж таке спокійно витримає? Який Лаврентій?

– Лярвентій! – нарешті обурювався вождь, і брався за кочергу від каміна.

«Добре, шьчо сьогодні не розпечена», – устигав думати Берія між ударами.

– За що, Сосо? – ухилявся він.

– Сам знаєш, – одкладав побиття вождь і брався за люльку, щоб відпочити. – Ти чьому, шакал, не попередив мене тоді, 22 червня 1941 року?

– Якь? Я тобі на стіл клав звіти багатьох розвідників!

– Клав таки клав. Алє чьому не переконав мене, шьчо там правда?

– Я хотів пєреконувати, – одсапувався той, – але боявся, бо ти жь тоді дружив зь Гітьлєром, і я не наважувався...

– Ах ти ж пес! – жбурляв люльку вождь. – Власюку! – гукав начальника охорони.

Той з’являвся умить. Вождь знову розпалював люльку, а потім мовчки кивав на кочергу. Власюк брався за неї, й нічого страшнішого для Берії не було, адже той гігант володів цим знаряддям набагато вправніше, ніж Сталін, бо особисто, як і належало справжньому охоронцеві, дуже не любив гебістів...