Тут він зачув тихі кроки й заплющив очі, очікуючи на удар, однак нечутна чиясь хода обійшла навколо і зупинилася перед нього. Сіртахарукітанудзе розклепив очі. Краще б він цього не робив. Перед ним, тамуючи в вусах посмішку, стояв той же самий Сталін, лише без дірки в кітелі.

– Шчьо, кацо, ті здивований? – оголив свій специфічний погляд, якого б не кожна гюрза витримала.

– Ти, ти... – не знаходив іншого слова старий більшовикіскрівець.

– Так, я, – притупнув кавказьким чоботом відвідувач. – А ті ж як гадав? Ті хіба газет не чітаєш? Там жє скрізь написано, шьчо я вічьноживий. А ті не вірив?

– Ти порушник, – шепотів Сіртахарукітанудзе, – ти одійшов од ідеалів Леніна.

– Членіна, – була відповідь. – Ті ж сам переконався, шьчо я вічьножівіший за нього, еге?

Вождь одхилив тулуба на стіл, насолоджуючись. Так, це вже третій пробний дослідний теракт, який пройшов більш аніж успішно.

Ягода був правий, ідея з запровадженням двійників виявилася успішнішою, принаймні за давню ідею зі сталевими захисними жилетами.

Це була епоха, коли чомусь раптом припинилися арешти анекдотників. Адже талант імітувати вождя всіх народів – якість природна, отож гріх було сполохнути невиявлені таланти, серед яких і одбиралися претенденти на роль сталінських подвійників.

А вже далі все йшло торованим шляхом – знищення їхнього оточення, опускання у всіх напрямках і відношеннях, конкурс між претендентами на роль глави держави.

Берія несміливо ступив до кабінету, несучи пухкі звіти про терористичні акції. Сталін, як завжди, зволікав, удавав, що працює, потім іще довше набивав свою люльку.

– Лярвєнтій Падлович? – підвів він нарешті очі. – Шлюхай, а ти не сердишся, шьчьо я тебе так називаю?

– Ви ж мовознавець, – була скромна відповідь.

– Признайся: а як ті війшов на це кляте кубло змовників?

– Дуже просто, колі я довідався, шьчо в Кутаїсі старий пердун ленінського призиву Сіртахарукітанудзе погано про вас проговорився, й це чули Обдуладзе, Янукідзе, Сіртакішвілі, Ціахурукіртадзе, я одразу вирішів, шьчо там шьчьось затівається, ну й закинув туди пробну акцію.

– А шьчо він говорів про мене, ленінець? – Сталін ховав за тютюновим димом погляд, аби лишній раз не лякнути Лаврентія.

– Я не зможу цього повторити.

– Ну, я дужє прошю тебе, – найніжніше протягнув вождь.

Берія не любив таких драстичних моментів, тому витягнув зі стосу заздалегідь заготованого папірця, неначе розжареного на вогні, й поклав на стіл, одсмикнувши обпечені пальці.

Сталін покрутив очима, пробігши рядки.

– «Недоучка»... Вах! «Інтриган» – і це все?

– Досить. Він бі не наважівся таке говоріти отак про Вас, якьбі вже не мав готового якогось плану, так подумав я собі. Й перевірка підтвердилась.

Сталін замріяно розглядав пасмо диму.

– От ти скажі, – нарешті вимовив він, – а чі нема небезпеки, шьчо хтось із цих мене, із моїх двійників віддасть свій власний наказ і перехопіть владу?

Берія виструнчився:

– Не віддасть, не встигне.

– Чьому?

– Я весь час буду контролювать накази.

– А як ті вгадаєш, шьчо то віддаю наказ не я, а дублер?

– Бо я створив усіх їх, а не вас.

Йому давно пекло, що не він автор ідеї двійників, а колишній Ягода. Правда, ще й до Ягоди в різних країнах вдавалися до дублерів, однак не з метою зондування навколишніх ситуацій, а навпаки – щоб створити їх, як от було кілька Распутіних, котрі скандалили по всій Москві, підриваючи репутацію царської сім’ї. Вороги російського престолу з метою дискредитації оного випускали на вулиці цілі сонмища Распутіних, які показово бешкетували й блудили на очах громадян.

– От скажі, – знову згадав про люльку вождь, – де найбільше претендентів на мене, на роль мене?

– На Україні, – зізнався той.

– Чьому так?

– Народ там артистичний, – сказав, аби не сказати «заляканий».

Тут траплялися й проколи – наприклад, багато хто з евреїв потребував додаткової хірургічної операції з відновленням, пришиванням назад крайньої плоті – й тут Берія чимало попомучився, бо й досі не встановив: а, може, й сам Сталін обрізаний? От біда, скільки було зайвої мороки.

«Нічього, – якось заспокоїв він себе, – як треба буде, шьче раз обрізаємо. Й знову пришиємо, не біда».

– А з грузинів? – жував той мундштук. – Чі є хтось? Ну, звісно хтось, окрім тебе? – випробовував він поглядом соратника.

– Я молодий на таку роль, – потупився той.

– Ну й шьчо? Нехай народ бачіть, шьчо їхній вождь виглядає молодо, бадьоро, га?

– Врахуємо, – занотував Берія. – Тільки я не гожуся, – відводив він стрілки від себе, – бо з мене поганий артист.

Хоча це ще Ягода вигадав ідею з дублерами, однак усе почалося з Леніна. Його мумія почала гнити, адже вождя бальзамували в люту холоднечу, капіляри не змогли прийняти достатньо хімії і тканини розкладалися; й отут почалися несподівані нападки критиків на ейзейнштейнівську кінокартину «Жовтень», особливо на простого робітника Нікандрова, який виконував головну роль вождя. Потім акторпочатківець несподівано зник, а в мавзолеї Ленін обновився, але про це трохи згодом.

Лише в 33му році на Сталіна було скоєно три замахи, однак їх вдалося відхилити, свою лють вождь вилив на Україну, Курщину, Воронежчину, Кубань (і те Поволжя, де етнічно мешкали українці), він справедливо вважав, що зменшивши значно їхню кількість, тим самим збільшить свою безпеку. Але щоби в Грузії завелися підлі змовники, оце номер! Ну, не нищити ж і їх голодомором? Він пригадував свій останній візит туди, й пустив навіть сльозу – мама тоді пестила йому кучері й співала:

лоскотала за вушком, нагадуючи ще ті давні часи, коли він бігав по Горі, ганяючи з друзями лапту, це ще до того, як потім він усіх, хто його знав з дитинства, ліквіднув, і містечко Горі набуло свого істинного значення й завмерло все в горі. Так, вибірково, не буде ж через них страждати й уся країна? От була така країна поруч – Чечня, це та, де в п’яній бійці вдарили ножем його тата, й він, приїхавши додому, помер од рани. Ну і як справжній високогірний грузин, Сталін не став їх за це милувати – всіх до одного переселив на інше місце, і що? Оцінили? Тоді він переселив їх іще раз – тепер у Казахстан.

Він же наспівував до мами свою улюблену «Суліко».

Мати співала йому своєї, пестила й він тоді вирішив неодмінно й остаточно – Грузію всю він чіпати не буде. Поки що.

Це була епоха, коли деякий час не садили частушечників (1931 рік), а от анекдотників садовили. Бо всі вони чомусь переважно були більше схожі на вождя.

– Мдя... – вождь навіть і разу не глянув на Берію, який виструнчився біля каміна. – От ти скажи, чі не поспішив ти так рано ліквіднути Ягоду?

– Рано? – здивувався той.

– У нього були всі відбитки пальців моїх двійників, – зітхнув Сталін, – а тепер де вони? Як узнати тепер, дехтоякий, га? І де тепер я?

– Устиг, гад, перед смертю спалити, доки ми ламали двері.

Виправдовувався міністр, бо не міг же він сказати вождеві, що дуже легко в самого Сталіна зняти відбитки пальців і розвести стрілки. Але як ти запропонуєш це батькові всіх народів? Правда, Берія знав, що саме ці відбитки не раз знімалися, коли Сталін іще служив сексотом у царській охранці, та як ти здобудеш їх, тут Берія міг би заприсягтися, що ті документи досконало знищені разом з усіма їхніми співробітниками.

– Так чьому жь ти знову не відновиш відбитки пальців двійників? – дивувався вождь.

– Знять то ми знімемо, однак вони не зізнаються, хто з них Хачятурян, а хто Левінсон чи якийсь там Корнієнко.

– У тебе? – пирснув вождь. – У тебе не зізнаються?

– Рука не підніметься допитувати таких людей, вони жь Ваша копія... – скромно опустив очі чиновник.