Трясучи лісосмугу криком, до далекого гуртожитку дуже бігла дуже гола жінка. Уперлася й зупинилася там, де була стіна. І хоч було темнісінько, вона зняла довгоногі свої шпильки і злякано затулилася, де були груди. Після чого намацала ними протипожежну драбину і вилізла до другого поверху, де штовхнула фрамугу. Ще й досі з очей голови летіли іскри, а не з протилежного їхнього її боку, як би їм належало, ще й досі магнітні поля куйовдилися там і оргазом не одпускав, тому вона скрізь зацьковано прислухалася. Після чого таємно нарешті зісковзнула з підвіконня і, користуючись такою ж самою, як і в її очах, несусвітньою пітьмою, намацала свою постіль, вскочила й почала тихенько одхекуватись, щоби гучним тупотом гупота серця не розбудити сокімнатниць, сплячих на койколіжках. Але сон не приходив чомусь, доки вона, крутячись, не торкнулася холодної труби центрального опалення, її пробило синьою іскрою, ляснуло, після чого розряд попобіг усіма мережами труб аж до стадіону, од чого там рвонуло салютами, і «Євро–2017» почалось. Оргазм умить припинивсь, тому нещасна жінка полегшено скинула туфлі, хутко заспокоївшись й іще швидше замкнулася в собі, одтинаючи назавжди од себе страх неосяжної тепер ні для кого причину правди.

Він несподівано почав уповільнювати, так що й Натка одкрила очі:

«Що сталось?»

– Світає, – з докукою вимовив і насилу отямився, й обоє радісно подумали, як швидко минула ніч. Ранок і офіс поволі заломлювався на столі в пляшці мінералки, а вони не наважувалися при світлі зиркнути одне на одного, боялися звикати до розплющених очей, бо якщо буває щастя, то ось воно тут заповнило «стайню», де робочі столи причаїлися, також не вірячи, що відбулось.

– Ти йди, – торкнулася вона, – а я досплю в канцелярії.

Навіть таке страшне слово «канцелярія» з її вуст зринуло музикою.

Вийшовши на вулицю, він уперше глянув на фасад без докуки і лише тоді дозволив думочці одній запитати:

– Що я скажу тещі?

– Ти де був? – заготувала вона споконвіку, карга стара.

Дружина живе за сонячним годинником і ще о двадцятій приймає снодійну пігулку, а от теща не ляже, доки не посвердлить зятька, й отут зятькові спало на думку рятівне: якщо пройтися додому пішки, то, звісно, придумається, вигадається якась пристойна відповідь для відьми.

В очах поставали не вулиці, а знову і знову той фатальний коридор, де він колись був вийшов замикати двері й очима уперся в Натку з канцелярії; вона кумедно, ставши на одній нозі, піднімала інше коліно, розглядаючи його.

– От блін, тіки сьогодні купила.

Він ворухнув очима, намагаючись збагнути логіку.

– Скільки раз казала, не можна купувати дорогі чулки, от не послухалась.

Він зиркнув на коліно й почервонів, не через коліно, а через дірочку на ньому, це ж треба так невдало одкрити двері, щоб подерти людині нову річ; а з іншого боку, чого засиджуватися на роботі, коли, здавалося, коридором ніхто не ходитиме?

– Та нічого, – чомусь почала виправдовуватись, – я дома зашию. Хоча обоє подумали: доки додому дійдеш, стрілка розповзеться.

– У мене є клей, – зблиснула рятівна ідея, й жестом запросив до офісу, – класний, будуть, як нові.

Сіли на канапу, він обережненько стулив краї тої злощасної дірочки, проклеїв і пальчиком ніжно притис, аби схопилося, й обоє завмерли, тривало й тривало. Й тут відчув свою долоню, як під нею ворушиться пульс, «ну хіба буває пульс в коліні?» – не встиг подумати, як побачив: його рука поволі рушила вище; «зараз дасть по морді сумкою», – зблиснула рятівна думка, Натка дійсно одставила сумку, щоб звільнити руку, однак долоня її лягла поверх його пальців, а коли наважився зиркнути, то побачив, що Ната щосили заплющила очі, це був йому радісний шок, клей тюбиком впав додолу, сумка теж, обох охопило таке несумісне зі «стайнею», де вдень усі вкалують як глухонімі, навіть не зиркаючи поглядами, а тут раптом офіс зменшився до канапи, що й та перекинулась над ними і щезла в потрібну мить.

...Він збагнув, що робочий день давно скінчився, бо прибиральниця тьотя Маня ввімкнула пилосос і почала ним бурчати, щоб той «дівот», якому дня було мало, бува не почув та не стукнув «нічого засиджувати, нада вчасно работу дєлать, а ни мішать вбирать», почала штурхать апаратом стільці. Він принципово не посунувся, а щосили втупився в папери, так, що Маня змушено оминула його дирчанням, доки не втихла за коридором. Папери – то така річ, якщо вникнеш, то не уривай, бо завтра повільно і нудно треба починать спочатку, тому він вирішив добити розділ з ґратками, замкнути стола й рушити до дверей, які, дюралеві, стукнулись об чуже жіноче коліно. Натку він давно знав, але, окрім привітань на нарадах, вони нікуди не рухалися, хоча за її надто офіційним, ба, навіть офіціозним костюмом, проглядали деякі форми, а те, що це принади, він лише щойно осягнув.

...І от тепер йди додому зрадливим ранком і очікуй од нього, що в голову прийде рятівна версія.

– Ти де був? – одчинить двері раніше, ніж він встромить ключ, це ж стара відьма ніч не спала, підскакувала до дверей од кожного шереху, вона все життя ждала, і от дочекалась, скільки щастя на неї чекає.

Він од огиди сплюнув, змушений був узяти цигарку й сісти на лавочку перед парадним; за першими кавалами диму проступило нічне видиво – суцільна ніжність повернулася до нього. Це ж треба отак досконало ховатися все життя за дрескодом, що він, фактично прогледів її; тут треба проклинать директора (чи не педераст?), його зненавида до жінок вимагала від тих класичної одягачки з такими огидними відлогами та манжетами, за якими не прогляне не лише тіло; в результаті знічені невиразні очі, скривджені, вони ховалися самі за себе. І от на, маєш – вразила не так контрастна тонка талія, а те, що вона світилася ізсередини. Досконалість полягала в поверхні попи без жодної пігментації, сказати б – матований плафон, уява тут поступилася природі. Де ж ти була, де ж ти ховалася од світу, вважай од офісу, така вражаюча, особливо тим, що відбулася відразу без довгих посиденьок, балачок із цитатами улюблених поетів, кінаморозивашампанського, усього, заведеного, одного досконалого дотику долоньки і все увібралося в торкання, все зійшлося; якби він зараз міг брехати, то переконав себе, що ловив на собі її погляди, що здавна відчував її приховану увагу, і сам накидав оком; то що, невже це сталося через подрану панчоху? Такого бути не могло, тут потрібна інша правда, яка не вміщалася в один дотик. Любов із першого погляду?

З першого дотику! Це новина, тобто відсутність досвіду, та якого досвіду? Навіть із книжок або з балачок, навіть із фантазій, та що ж це таке, такого не буває, – вирішив він з радістю, що буває торкання, шепоти, відчуття сяяння власних долонь, цілування навперейми, освячення безрадісного простору, невагомість канапи...

– Ти де був? – вискочить теща із зацвиганих капців, тріпочучи од перемоги, бо вигадати путньої брехні він не здатен, це вона знала здавна, бо «це не мужик» – бомбувала доньку – «кран не починить» – повчала – «нічого не прагне» – не вгавала – «глухий варіант, нуль зросту» – довгі тещині зусилля, і от несподіваний козир у виснажливій боротьбі результатом безсоння дочки, снодійні пігулки, ото буде їй, дурепі, прокидання!

Вранішня прохолода напутить, особливо, якщо подовжити ходу крізь ранковий парк, свіжий дух поможе знайти причину, заткнуть тещу. Але не прояснялося, брак досвіду на брехню, недолік сюжетів з книжок? На мить відчув себе Анною Кареніною, ні, тільки не це, не перверзії, не вистачало ще Наташі Ростової, чорт, ну нічого в голову не йде, окрім Льва Толстого, о, Господи, має ж десь бути зачіпенька, здавалося, обійшов півміста, а вигадати не дійшов.

«О! Треба викурити ще одну цигарочку і щось прийде» – увесь сів біля приреченого будинку.

Так, у його житті бували автобрейнстомінги з щасливим фіналом, але це стосувалося графіків і таблиць, за якими стояв педерастначальник, од якого він вдало відбріхувався, отримуючи за це зарплату, а тут стара відьма з пронизливими од щастя очима.