— Спокійно, Шульце! — сказав один із них. — Не смикайся!

Консьєрж із круглими очима зазирнув у кімнату, а потім розвернувся і пішов геть.

Перед Едді стояло два копи.

— У вас нічого на мене нема, — сказав він, але всередині в нього все похололо. — Що за манери — вдиратися отак?

Один зі здоровил підійшов ближче і забрав в Едді пістолет.

— Маєш дозвіл на носіння зброї, Шульце? — поцікавився він.

Едді промовчав.

— Ходімо. Не змушуй нас застосовувати силу. Звісно, якщо ти цього хочеш, то ми радо це організуємо, але чи потрібне воно тобі?

— Я з вами нікуди не піду, — вперто озвався Едді. — У вас на мене нічого немає.

— Стара пісенька, — озвався здоровань. — Ходімо!

Едді повагався трохи, та врешті дозволив двом здоровилам заштовхати себе у ліфт, а тоді ще й у поліцейську машину. За десять хвилин він уже сидів перед Бреннаном і Феннером у кабінеті шефа поліції.

— У чому річ? — вибухнув Едді. — Ви не мали права привозити мене сюди! Я вимагаю свого адвоката!

— Покажіть йому речові докази, — промовив Бреннан, — а тоді знову приведіть сюди.

Байдуже знизавши плечима, Едді вийшов разом із двома детективами, але йому було далеко не байдуже. Чому вони забрали Анну? Як багато вона знає? І що саме їм вибовкала?

За п’ять хвилин він, блідий і наляканий, знову сидів перед Бреннаном.

— Нам відомо, що ти зі своєю бандою вбив цих хлопців, — сказав Бреннан. — Джонні проговорився перед тим, як ви його прибрали. І ми знаємо, що це ваша банда викрала доньку Блендіша. Ти маєш шанс врятувати свою паршиву шкуру, Шульце. Ми хочемо дістати дівчину з вашого клубу. Якщо ти скажеш мені, як її звідти витягти, я вбережу тебе від газової камери. Отримаєш від десяти до дванадцяти років, однак врятуєш своє кляте життя. То як тобі угода?

— Не знаю, про що ти говориш, копе, — сказав Едді зі спітнілим обличчям. — Я не викрадав дівчини... І не вбивав тих хлопців. Вимагаю присутності адвоката!

— У мене немає часу сперечатися з тобою, Шульце, — сказав Бреннан. — Єдиний вихід для тебе — сказати правду. Раджу тобі це зробити якнайшвидше — інакше дуже пошкодуєш, що взагалі народився на світ.

— Кажу ж, що нічого не знаю! — крикнув Едді. — Хочу побачитись зі своїм адвокатом!

Бреннан підняв телефонну слухавку.

— Нехай сюди негайно піднімуться О’Флеґерті та Дуґан! — наказав він і поклав слухавку, а потім підійшов до Едді. — Цих двох хлопців колись дуже образити такі ж, як ти, гангстери. О’Флеґерті провалявся у лікарні чотири місяці, а Дуґан втратив око. Ми тримаємо їх тут, бо вони й досі не знають, куди подіти силу. Вони вже непридатні для служби, але часом вельми стають нам у пригоді. Гангстерів вони ненавидять. Час від часу — коли до мене потрапляє твердий горішок на кшталт тебе, який ніяк не йде на співпрацю — я просто передаю такого упертюха в їхні руки. Вони обожнюють з ним попрацювати. Я ніколи не цікавлюся, що вони з ним роблять, але такий віслюк завжди починає говорити після того, як проведе з ними кілька годин чи навіть менше. І вигляд у цього незговірливого просто жахливий, коли він повертається сюди, аби нарешті заговорити, але це мене зовсім не турбує. Бо мої хлопці свого часу також побували в пеклі — у руках бандитів — і ті, своєю чергою, також обробили їх як слід.

Едді чув про О’Флеґерті та Дуґана. І знав, що дехто з хлопців вже побував у їхніх руках. Свого часу він радісно потирав руки, дізнавшись, як тих копів відколошматили, але тепер перспектива зустрітися віч-на-віч із такими здорованями добряче його налякала.

— Ви не можете так вчинити зі мною! — вигукнув він, задкуючи до стіни. — У мене є впливові друзі! Лише зробіть таке — і полетите з роботи!

Бреннан хижо вишкірився.

— Усі ви, мерзотники, кажете одне й те саме — а я все ще на своїй посаді!

Двері розчахнулися, і на порозі постало двоє здорованів. Едді ще ніколи не бачив таких громил — хіба що професійні боксери бувають міцніші. Обидва були у футболках та синіх спортивних штанях вільного крою. Уже від одного вигляду їхніх сталевих м’язів, що буграми випинались під шкірою, та безжально-жорстоких облич у шлунку в нього похололо.

Вони стояли коло дверей, вичікувально дивлячись на нього. Здається, навіть порожня червона очниця Дуґана витріщалась на Едді. О’Флеґерті, обличчя якого було дуже пошрамоване, а ніс сплющений, з надією глянув на Бреннана.

— Хлопці! — звернувся до них Бреннан. — Це Едді Шульц. Нам відомо, що він причетний до викрадення доньки Блендіша. Але він стверджує, що ніхто в цій смердючій поліції не може змусити його заговорити. Не хочете з ним трохи попрацювати?

О’Флеґерті вищирив у посмішці свої напіввибиті зуби і глянув на Едді так, як голодний тигр дивиться на жирну вівцю.

— Звісно ж, капітане! — озвався він. — Ми охоче спробуємо. На вигляд він не такий вже й міцний.

Дуґан підійшов до Едді.

— То ти такий крутий, бебі? — поцікавився він, глипнувши на Едді єдиним оком. Права рука його зі свистом звелася і сильно вперіщила Едді в обличчя. Едді здалося, що йому в лице поцілили кувалдою. Він пролетів через усю кімнату і приземлився навкарачки в кутку. Обличчя його горіло, голова йшла обертом.

— Ну, ну! Не в мене ж у кабінеті! — запротестував Бреннан. — Не хочу, щоб усе тут було забризкане кров’ю. Забирайте його звідси!

Едді зіп’явся на ноги. Нерви його не витримали, коли О’Флеґерті та Дуґан наблизилися до нього.

— Заберіть їх! — заволав він. — Я все скажу! Не підпускайте їх до мене!

— Зачекайте-но, хлопці, — сказав Бреннан, підводячись.

Двоє здорованів позадкували, здивовано та розчаровано дивлячись на Едді.

— Я все скажу! — повторив Едді, тримаючись за забиту, палаючу щоку. — Не дозволяйте їм до мене торкатися!

— Оце так сюрприз! — зронив Бреннан. — О’кей, хлопці. Зачекайте-но за дверима. Як побачу, що йому знову треба освіжити пам’ять, то покличу вас.

Дуґан з огидою витер ніс тильним боком долоні.

— Можна, я вріжу йому ще раз, капітане? — з надією запитав він, стискаючи кулаки.

Едді позадкував від нього, закривши обличчя руками.

— Не зараз, — пообіцяв Бреннан, — Можливо, пізніше.

Засмучені поліцейські неохоче вийшли із кабінету.

— Сідай, — наказав Бреннан.

Едді важко опустився на стілець, вичікувально дивлячись на шефа поліції.

— Донька Блендіша в клубі? — запитав Бреннан.

Едді облизав губи.

— То наша угода все ще в силі, капітане? Ви справді врятуєте мене від газової камери?

— Так. То вона там?

— Там.

— Як нам вийти на неї?

Провагавшись, Едді бовкнув:

— Вона мертва, капітане. І я нічого не міг із тим вдіяти. Це все Ма: вона звеліла Докові прибрати дівчину.

Бреннан із Феннером скочили на ноги.

— Ти ж брешеш? — спитав Бреннан холодним, хрипким голосом.

— Кажу ж вам, що я не міг нічого з цим вдіяти! — поквапно сказав Едді. — Ма завжди хотіла спекатися цієї дівчини, бо Слім на неї запав. Коли ми почули, що оцей газетяр має намір завітати до Джонні, Ма послала Сліма з хлопцями прибрати Джонні. І поки Сліма не було, Ма вирішила заразом ліквідувати і дівчину. Я намагався її зупинити, але коли Ма вже щось надумала, то її ніщо не зупинить. Вона звеліла Докові зробити дівчині укол.

Бреннан із Феннером перезирнулися.

Феннер безпорадно розвів руками. Десь у душі він очікував почути, що міс Блендіш мертва, тому це не стало для нього великою несподіванкою.

— Чи можна дістатися в клуб іншим шляхом, окрім як через сталеві парадні двері? — запитав Бреннан.

— Можна — через сусідній склад, — пояснив Едді. — Зліва від входу там є потайні двері.

Бреннан гукнув Дуґана.

— Відведи цього покидька в камеру, — наказав він, коли з’явився Дуґан, — але не чіпай його, чуєш?

Дуґан схопив Едді і виштовхав у коридор.

— Можливо, так для неї найкраще. Навіть її батько волів би, щоб її вже не було серед живих. Краще я скажу йому про це.

— Так. А я поки займуся тим клятим бабиськом Ма. Поїдеш із нами?