— То ти можеш підтвердити, що це тіло Райлі? — запитав Бреннан.

Вона зіщулилася.

— Ви — сучі сини! — промовила вона. — Як ви могли таке зі мною зробити?

Феннер підійшов до неї.

— Не дуже приємне видовище, чи не так? Це зробила з ним банда Ма Ґріссон. Ми знайшли усіх трьох: Райлі, Бейлі та старого Сема. Чудовий вихід для Ма Ґріссон; і як же, певно, сміявся Едді, коли ти повірила, що Райлі тебе кинув! На Райлі навішали все — а він давно вже лежав у землі! Чи отримала ти хоч щось із викупу? Гадаю, що ні. Усе, що ти отримала, — це роботу в дешевому стриптиз-клубі та синці він Едді. Ну, тепер у тебе є нагода зрівняти рахунок. То як ти на це, мала?

— Забирайся від мене! — скрикнула Анна. — Я нічого не знаю!

— Будь розумницею, — наполягав Феннер. — На тебе зараз нічого немає, тож тримайся від усього цього подалі. Якщо будеш із нами співпрацювати, то й ми не дамо тебе скривдити. А тепер слухай: ми хочемо знати, чи справді дівчина в клубі. Гадаємо, що так воно і є, однак маємо знати напевне. Вона ж у зачиненій кімнаті нагорі, чи не так?

Бліда і тремтяча, Анна вирячилася на нього.

— Шукайте її там самі!

— Постав себе на місце тієї дівчини, — сказав Бреннан, перехилившись через стіл. — Як би тобі було: наодинці з таким кретином, як Ґріссон? Ну ж бо, Анно, якщо ти хоч щось знаєш, скажи нам. За це передбачена винагорода в п’ятнадцять тисяч, і я подбаю, щоб ти її отримала.

— Краще застрелься! — злобно озвалася Анна. — Я ніколи не доносила копам — і ніколи цього не робитиму!

— Залиште нас на п’ять хвилин з цією малою, — попросив Феннер.

Бреннан завагався, та потім звівся на ноги — часу було обмаль. Він вийшов із кабінету, кивнувши головою двом детективам, і ті рушили слідом.

Анна звела очі на Феннера.

— Ти марнуєш свій час, — зронила вона. — Мені нічого тобі сказати.

— Гадаю, що є, — зауважив Феннер. — Так чи інакше, я маю тобі дещо повідомити. Я перевірив тебе. Бреннан не знає, що ти знімала номер у готелі «Палас» у ту ніч, коли був застрелений Елвін Хейні. Він також не знає, що ти володієш автоматичним пістолетом 25-го калібру, але він знає, що саме з такої зброї було вбито Хейні. Йому не потрібно буде багато часу зв’язати це одне з одним і видати ордер на твій арешт за звинуваченням у вбивстві — якщо я розповім йому те, що повідав тобі. У тебе було все: мотив, можливість і зброя. Якщо ти допоможеш мені, то я триматиму язик за зубами. Інакше лише натякну Бреннанові на те, що ти була в готелі тієї ночі, — і він вже займеться тобою по-справжньому.

Анна відвела очі.

— Як тобі таке? — перепитав Феннер. — Ми втрачаємо дорогоцінний час. То що, донька Блендіша у клубі?

Анна повагалася трохи, а тоді сказала:

— Не знаю напевно, але якась дівчина таки перебуває в тій кімнаті. Ніколи її не бачила, тож не знаю, вона це чи ні.

Феннер підійшов до дверей і прикликав Бреннана.

— Вона передумала, — пояснив Феннер. — Знає, що у зачиненій кімнаті тримають якусь дівчину, але ніколи її не бачила.

— А звідкіля ти знаєш, що дівчина там, якщо ніколи її не бачила? — запитав Бреннан.

— Чула, як хлопці про це балакають, — похмуро озвалася Анна. — І бачила, як Ма заносить туди постільну білизну. І ще бачила, як Слім заходить туди з пакунками із магазинів жіночого одягу.

— А тепер напруж свої мізки, — звернувся до неї Бреннан. — Як нам туди проникнути, щоб не зашкодити дівчині?

Анна здвигнула плечима.

— Самі думайте — я ж не працюю у вашій смердючій поліції. Це вже ваша робота.

— Коли клуб відчиняється, чи є якісь шанси проникнути туди сторонньому? — поцікавився Феннер.

— Жодного. У них там все дуже чітко організовано. Кожного члена клубу знають в обличчя. Доки вас не упізнають, двері не відчинять.

— Чи нема іншого входу?

— Принаймні мені про це невідомо.

Бреннан із Феннером перезирнулися. Феннер знизав плечима.

— Гаразд, — сказав Бреннан, тоді підійшов до дверей та окликнув наглядачку.

— Відведіть її в кабінет Дойла і побудьте там із нею.

— Агов! — вигукнула Анна, схоплюючись на ноги. — Ви не маєте права тут мене тримати! Послухайте...

— Ти перебуватимеш тут, поки ми не розшукаємо дівчини, — озвався Бреннан. — Виведіть її звідси!

Голосно протестуючи, Анна вийшла з кімнати. Коли її крики нарешті стихли, Бреннан зауважив:

— Вона практично нічого нам не сказала.

— Окрім того, що в зачиненій кімнаті таки тримають дівчину, — проказав Феннер, — а це може бути лише донька Блендіша. Але як ми туди потрапимо?

— Якщо маємо намір туди проникнути, — сказав Бреннан, — то мусимо бути певні, що в клубі нема відвідувачів. Тож маємо оточити клуб і не дати можливості нікому з гостей туди увійти. Клуб відчиняється десь о десятій, — Бреннан поглянув на годинник. — А зараз ще немає й восьмої. Якби нам вдалося захопили когось із банди Ґріссонів, то, може, нам би пощастило його розговорити. У клубі повинен бути інший вхід — окрім тих сталевих дверей.

Він зняв телефонну слухавку.

— Це ти, Дойле? Мені потрібен хтось із банди Ґріссонів — причому негайно. Ні, мені байдуже, хто. Якщо зможеш — привозь їх усіх, проте можна й когось одного, але швидко. Гаразд, — і повісив слухавку. — Якщо хтось із тих щурів зараз у місті, то ми їх розшукаємо. А поки нам залишається тільки чекати.

— Було б добре повідомити Блендішу, що затівається, — зауважив Феннер. — Як не як, а це його донька.

Бреннан завагався, потім махнув рукою у бік телефону.

— Гаразд, повідом йому.

Едді Шульц зненацька виявив, що нерви в нього не такі вже й міцні, як він гадав. Хоча фільм був достатньо цікавим, проте він не зміг відволікти від нав’язливих думок.

Едді продовжував думати про міс Блендіш. Тепер уже її, певно, нема серед живих, сказав він собі. Цікаво, що Ма зробить із тілом? Він побоювався, що цю брудну роботу вона знову доручить їм із Флінном. І якою буде реакція Сліма? Едді подумав, що за жодні гроші не погодився б зараз опинитися на місці Ма.

Раптом він не зміг більше витримувати темряву залу. Едді підвівся і почав грубо проштовхуватися до виходу, наступаючи на ноги глядачам свого ряду, а тоді попрямував до виходу. Було кілька хвилин по восьмій. Йому захотілось випити. Перетнувши вулицю, Едді зайшов у бар і замовив подвійне віскі. Тоді підійшов до телефонної будки і подзвонив Анні. Зараз скаже їй, аби приєдналася до нього в барі, і вони повечеряють разом. Більше він не міг витримувати самотності.

Його здивувало, коли вона не відповіла. Анна рідко коли полишала помешкання раніше дев’ятої. Куди вона пішла? Едді повернувся в бар, одним ковтком випив своє віскі, розрахувався і вийшов. Вирішив з’їздити до себе. Можливо, Анна вийшла лише на хвильку і невдовзі повернеться.

Залишив машину коло входу і зайшов у під’їзд.

Консьєрж, негр міцної будови, сидів у своїй комірчині з газетою в руках, вивчаючи результати чергових перегонів.

— Привіт, Керлі! — сказав Едді, зупиняючись на мить. — Ти не бачив, чи міс Борг виходила?

Консьєрж опустив газету.

— Аякже, містере Шульц. Вона вийшла через десять хвилин після вас, — він скоса зацікавлено глянув на Едді. — Вона була із валізою.

Едді нахмурився.

— О’кей, Керлі.

Він підійшов до ліфта і піднявся у своє помешкання. Відчинив двері та увійшов. Пройшовши у спальню, побачив розчахнуті двері шафи. Одразу підмітив, що речі Анни зникли.

Едді тихо вилаявся. Отже, вона втекла. Сказати про це Ма? Він завагався. Ні, Ма таки слід повідомити. Він саме прямував до телефону, коли у двері подзвонили.

Хто б це міг бути, подумав Едді. Рука мимоволі потяглася до зброї і, намацавши рукоятку пістолета, він підійшов до дверей.

— Хто там? — гукнув.

— Записка від міс Борг, містере Шульц! — озвався консьєрж.

Едді поквапно відчинив двері, які, щойно він узявся за ручку, враз розчахнулися. Едді відлетів у кімнату ще до того, як зміг зметикувати, що й до чого. Двоє здорованів ввалилися у кімнату, тримаючи його на прицілі.